Навряд чи хтось поставить під сумнів виробничу і ділову репутацію флагмана вітчизняного машинобудування — Сумського машинобудівного науково-виробничого об’єднання. Але чи можливо, щоб підприємство, знане на всіх континентах, яке виготовило та поставило десятки компресорних станцій до різних країн світу, виявилося недостойним їх… реконструювати? І як пояснити, що НВО з його потужним науково-технічним персоналом пропонує досконалі розробки, а тендери виграє майже невідоме підприємство із закордонною пропискою без необхідних технічних потужностей та відповідного персоналу? При цьому Сумське НВО не одержує жодних пояснень поразки, не має будь-якої можливості технічно захистити розробки.
Скажете, це неможливо? Можливо. Та ще й як.
Гра в одні ворота, яких… немає
Саме тому гострі і риторичні запитання звучали цими днями під час зустрічі представників трудового колективу СНВО з головою правління ПАТ «Укргазвидобування» Олегом Прохоренком під час його робочого візиту на підприємство.
Складно судити про враження гостя від побаченого, хоча масштабність виробництва можна бачити неозброєним оком. Зате про настрій робітників, інженерно-технічного персоналу можна судити з їхніх запитань. Головне з них — чому Сумське НВО виштовхують на узбіччя тендерів, які проводить одна з провідних держкомпаній України? Адже з початку 2016-го Укргазвидобування провело тендери за номенклатурою, яку сумчани давно успішно освоїли, на загальну суму 400 мільйонів гривень. З них Сумське НВО виграло лише два на 29 мільйонів.
Якби йшлося про якесь інше виробництво з таким-сяким потенціалом, ще можна було б зрозуміти. Однак це замовлення, на яких сумчани спеціалізуються десятиріччями. А ці гроші для промислового гіганта, який здатен освоїти у десятки разів більше, могли б стати рятівним кругом багатотисячному колективу. Однак цього не сталося через брак єдиного — можливості конкурувати на засадах відкритості і чесності.
Як наголосив директор з продажів об’єднання Олександр Месхія, він особисто готував пропозиції на тендери Укргазвидобування, але, виявляється, марно, бо методику розрахунку вартості життєвого циклу обладнання було оприлюднено вже після завершення тендерів. Тобто процес відбувався наосліп, а очі «розв’язали» лише після того, як оголосили переможця. То чи можна таку процедуру вважати чесною і прозорою?
Спритність рук і ніякого шахрайства
Коли будь-які тендерні пропозиції розкласти на «молекули», тобто проаналізувати, звідки «ростуть» ноги у тієї чи тієї перемоги, з’ясуються цікаві моменти. Приміром, оголошується конкурс на зведення котеджу визначеної площі. Потенційні учасники подають пропозиції з урахуванням кількості цегли, бетону, піску, трудових затрат тощо.
Але якщо одні з них закладають у кошторис не тільки матеріали, а й внутрішнє оздоблення, що неодмінно збільшить витрати, то інші пропонують лише «коробку», яку потім доведеться «начиняти» за додаткові гроші на основі додаткових угод. Звісно, що пропозиція других здаватиметься фінансово переконливішою.
Щось схоже маємо і тут. Як правило, сумські машинобудівники пропонують послуги «під ключ». А їхні колеги пропонують «коробку» за такі самі гроші. А вже потім укладають додаткові угоди, внаслідок чого «спливають» вже інші, значно вищі цифри. І як свідчить тендерна практика, подібне спрацьовує. Чому — інше питання.
Втім, як наголошує генеральний директор Сумського НВО Олексій Цимбал, не варто забувати, що банківські кредитні ставки для закордонних партнерів щонайменше у 8—10 разів нижчі, ніж для вітчизняних машинобудівників.
То виходить, що вже на старті український товаровиробник стає заручником щонайменше 18—20 відсотків річних. Це те саме, що на якійсь спортивній дистанції бігун «дарує» супернику сотню-другу метрів.
Розсипаються на порох і бездоказові натяки на те, що колектив не в змозі якісно виконувати певні замовлення, оскільки практика свідчить якраз про цілком протилежне.
Красномовний і такий штрих. Спеціалісти, які звільнилися останнім часом з підприємства через брак роботи, успішно працюють на аналогічних закордонних виробництвах. То виходить, що в Польщі вони висококваліфіковані фахівці, а вдома — ні?
Свій до свогочомусь не йде
У квітні нинішнього року Сумське НВО презентувало свій потенціал у стінах Укргазвидобування, акцентувавши увагу на широких можливостях підприємства насамперед у царині вітчизняного газовидобування. Та, як бачимо, досвід сумських машинобудівників не знадобився. І навряд чи знадобиться за нинішніх тендерних схем.
Утім, Олег Прохоренко гарантував, що до 2020 (!) року заплановано чимало багатомільярдних тендерів, тож усе попереду.
Як для перспективи, то й справді — можна аплодувати. Тільки як дожити підприємству до 2020-го і що робити нині, у серпні 2016-го, а потім у вересні, жовтні, листопаді?
І чи гоже рідній країні виставляти за двері своїх виробників, тоді як світова практика свідчить про інше: будь-яка держава надає перевагу передусім власному виробнику. А якщо вже й змушена звертатися до закордонних партнерів, то виставляє такі умови і вимоги, що тільки тримайся.
У нас же — навпаки. Знаходяться найрізноманітніші аргументи, аби лишень відхреститися від своїх, мовляв, вибачайте, ніяк не можна…
На жаль, сьогоднішнє законодавство не захищає власного товаровиробника. Хоча навесні цього року запроваджено нові правила державних закупівель, які поки що не знаходять практичного підтвердження під час тендерних процедур Укргазвидобування.
Голова Сумської ОДА Микола Клочко, який постійно переймається долею колективу машинобудівників, укотре акцентував увагу, що Сумське НВО як провідне бюджетоутворююче підприємство міста і області заслуговує на практичну підтримку, а не лише на обіцянки. Бо кому потрібне об’єднання, якщо не своїй країні?
Натомість преференції вітчизняним виробникам підміняють словесною еквілібристикою. Приміром, того ж дня в Сумах підписали черговий меморандум щодо співпраці. Але вже після того, як Укргазвидобування провело всі цьогорічні тендери. В підсумку на папері маємо одне, а на практиці? Залишається лише сказати: «Поживемо — побачимо». Певні надії у заводчан вселяє і те, що з 1 серпня цього року відбувся повний перехід на електронні публічні закупівлі через систему ProZorro, яка, сподіваємося, дасть змогу уникнути аналогічних підкилимних ігор.
Чи доживемо — ось у чому питання.