Якби років з тридцять тому хтось сказав, що в магазинах за покупки платитимемо не паперовими грошима, а карткою, більшість із співгромадян навряд чи повірила б. Бо як же обійтися без них, кровно зароблених, затиснутих у руці? А якщо до цієї зручності додати ще й можливість розраховуватися за комунальні послуги за допомогою термінала, то й поготів.
Проте що є — те є. І як тут не згадати давнє спостереження: до хорошого і зручного звикаємо настільки швидко, що нині уявити своє життя без таких зручностей надто проблематично. Але ці блага часто обертаються неприємностями, за якими насамперед потрачені нерви, змарнований час і зіпсований настрій.
Зустрів якось знайому пенсіонерку із сусіднього будинку. Відчув, що в неї якісь неприємності. І не помилився. Старенька з обуренням повідала історію, яка трапилася з нею в одному з відділень банку.
Перед поїздкою на відпочинок, до якого готувалася заздалегідь, пішла розрахуватися за всі комунальні послуги, щоб борги не «тиснули» на свідомість і гаманець. Вирішила скористатися терміналом, яким уже користувалася. Овва! Під час першої операції картка пірнула у шпаринку, заблокувавши пристрій.
Пані звернулася до працівниці банку. Вона «заспокоїла» її, порадивши, що потрібно бути уважною і акуратною, а не «сунути» картку як заманеться. Відтак запевнила: нова картка буде готова через кілька днів, забрати яку можна не тут, у відділенні, а в центральному офісі. Щоб уникнути зайвих ходінь, при собі слід мати паспорт, пенсійне посвідчення, ще якісь папери. У старенької руки опустилися — завтра їхати на відпочинок, путівку і квитки куплено, а тут отака напасть. Добре, що має уважну і турботливу доньку. Вона справді заспокоїла маму: порадила їхати і запевнила, що все владнає.
Фінал цієї історії не з найгірших: пенсіонерка відпочила, донька не тільки оплатила комунальні послуги, а й допомогла грошима (бо де брати гривні, якщо немає картки?) А коли повернулася до Сум, нова картка була готова.
Слухаючи цю розповідь, пригадав власну халепу, в яку мало не вскочив з місяць тому. Ситуація однаковісінька, щоправда, з двома відмінностями: розраховуватися через термінал допомагала працівниця банку, тож звинувачувати мене у власній цивілізаційній недолугості не довелося; картку видали за якусь годину в цьому самому відділенні, при цьому перепросили за незручність.
Ось і виходить: ситуації однакові, а фінал — різний. Не нарікаю на термінали, бо техніка має властивість ламатися. А ось до банкірів претензії є. Чому вони, знаючи про можливе «ковтання» карток, не скрізь і не завжди передбачають ймовірну неприємність? Адже збій може статися з будь-яким терміналом. І було б цілком по-європейськи і по-людськи, якби в таких ситуаціях адміністрація банку оперативно готувала чи то дублікат, чи нову картку, не випробовуючи нерви і спокій клієнта.
Добре, якщо хтось має інші джерела доходів, окрім пенсії. А якщо немає? Що робити тоді дідусеві чи бабусі? Та й багато громадян нині живуть лише з зарплати. І що означає для них втрата картки — зайве пояснювати.
Одне слово, від такого «дріб’язку» великі клопоти. Тож навчений «термінальним» досвідом, під час оплати перестраховую себе: якщо поряд немає працівника банку, де зазвичай розраховуюся за воду, світло, телефон тощо, йду до найближчого поштового відділення. Дарма що за квитанцію доведеться заплатити 2—3 гривні, але уникну зайвих клопотів.