П’єсу-жарт «Як наші діди парубкували» Володимир Канівець написав на основі малюнка на одну дію Степана Васильченка «На перші гулі». Соковите й багате рідне слово, задушевні народні мелодії, іскристий гумор, колоритні, веселі й щирі миттєвості українського життя, прекрасну акторську гру — все воєдино зумів зібрати і вималювати своїм талантом режисер-постановник народний артист України Олег Мосійчук.
Сюжет чи не традиційний для української класичної комедії: хлопець і дівчина кохають одне одного, та на заваді щастю стають батьки, соціальні перепони. Пройти крізь віхолу таких перешкод доведеться і Тимошеві Бондаренку (я бачив втілення цього образу актора Євгена Лаціка). Парубок любить Оленку (акторка Наталія Черненко) і прагне стати з нею на рушник щастя. Та Оленчина мати Василина (акторка Оксана Сачко) разом із чоловіком Савкою (заслужений артист України Ігор Сачко) рішуче відмовляє молодим у благословенні. Причина для старших Щербин ніби й вагома: Тиміш після одруження має бажання переїхати жити до своїх батьків, а Василина й Савка залишаться самі.
Яких страхіть доведеться їм пережити, в яку веремію кумедності потраплятимуть вони через Тимоша! Чого варта тільки сцена нічного викрадення коханої! Уже потім з’ясується, що поцупили з воза не Олену, а її матір.
Вистава ніби заряджена торбою сміху, простотою і щирістю. Режисер не вдавався до різних сучасних прийомів-ефектів, а занурив глядача у глибину народних традицій того часу.
Погоджуся з Олегом Мосійчуком, що український глядач стужився за такою виставою. Мабуть, саме тому п’єсою «Як наші діди парубкували» відкрив нинішній свій сезон Хмельницький обласний український музично-драматичний театр
ім. М. Старицького. До слова, режисером-постановником її там теж був Олег Мосійчук. За порадою тернопільців, ще до окупації Росією Криму, сценічне прочитання цей твір отримав у Молодіжному театрі в Севастополі. Рівненський, чернівецький, деякі інші театри також не могли пройти повз таку запальну та легку музичну комедію. Коломийський драмтеатр ім. І. Озаркевича відновив цю виставу в прочитанні світлої пам’яті режисера, композитора та співака з Тернополя народного артиста України Анатолія Горчинського.
Олег Мосійчук вірить, що глядач, передовсім молодий, сприйме прем’єрну виставу. Пан Олег свідомо йшов на те, щоб розривати дію, яку динамічно побудував сам автор, народномузичними мікростопами (перервами). «Такі вистави української класики перевірені часом, вони затримуються в репертуарі», — впевнений Олег Петрович. У п’єсі лише шість дійових осіб. Але режисер вирішив залучити до вистави більше молодих акторів, які зіграли парубків і дівчат, створили неймовірне танцювальне та гамірно-веселе тло. Попри те, що нині глядач прагне комедійних вистав, Олег Мосійчук впевнений, що гідне місце в репертуарі мають займати й п’єси, які «ставлять величезні знаки запитання», отже, хвилюють, спонукають думати, любити рідний край.
«Якби ми їх ставили раніше, були б свідомішими громадянами, то, напевно, не було б нині такого важкого часу, в цьому провина театру теж є», — ділиться думками пан Олег. Розповідає, що тривалий час прагне поставити «Тіні забутих предків», про п’єсу «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» теж думає. Є драматичний сюжет, написаний за мотивами оповідання Габріеля-Гарсія Маркеса, «Вуйцьо з крилами». Це перенесений матеріал на наш український грунт, у Карпати, а доклався до цього письменник з Ужгорода Олександр Гаврош. Можливо, у травні таку роботу тернопільським театралам поталанить подивитися.