Важко відразу сказати, чого саме в Бердянську завжди було найбільше. Моря чи сонця? Чи піщаних пляжів? Чи акацій? Чи щедрих апетитних дарів Азова та довколишніх родючих полів і садів, від яких вгиналися прилавки тамтешніх базарів?

А тим часом, пам’ятаю, в нас, хлопчаків Бердянщини, були свої пріоритети. Під час відвідин нашого райцентру дорогою на пляж обов’язково забігали у сквер імені лейтенанта Шмідта, де на тінистій алеї стоїть пам’ятник морякам-десантникам, які восени 1943 року визволяли місто від нацистських загарбників. А ще обов’язковою була зупинка за якусь сотню кроків від моря біля порту: там застиг на постаменті торпедний катер — один з тих, які брали участь у визволенні Бердянська та всього Приазов’я від окупантів.

Ці та інші пам’ятні місця про кілька війн, які побачило місто на своєму віку, були краплями у морі мирного, затишного, атмосферного, розміреного курортного довкілля, і здавалося, так буде вічно. Але… Зайди кремля зайшли до Бердянська в останній календарний день зими 2022 року, проте «російська зима» триває у донедавна теплому і сонячному місті досі. За прикладом анексованого Криму окупанти насамперед мерщій взялись активно мілітаризувати курортну територію, яка тривалий час була звичним і улюблених місцем відпочинку. І відтоді запитання: чого в місті тепер найбільше? — риторичне. Ні, не сонця і не моря, а військової техніки та озброєних рашистів, якими аж кишить на вулицях і, звісно, в морському порту.

«Місто може втратити курортний статус»

Свого часу до санаторіїв чи на пляжі міста зазвичай приїздили і чимало росіян. Однак минуле літо стало винятком навіть попри те, що там на всіх перехрестях теліпаються триколори. Тобто знову йдеться про приклад колись туристського і курортного Криму: окупувавши приморські й портові міста, «визволителі» чимдуж перетворюють їх на військові бази. А пересічні росіяни вже навчені: про відпочинок на березі моря в містах, куди увійшли горлорізи шойгу чи пригожина, доведеться забути.

Сам горе-міністр нападу на Україну торік у грудні на одному із зібрань рашистів у погонах укотре нагадав, що потворна «сво» начебто йде за планом. «Азовське море знову стало внутрішнім морем рф», — патетично похвалився він примарними разовими успіхами.

А ось про подальші плани використання українських морських портів Бердянська і Маріуполя абориген тундри, який більше розуміється на оленях, ніж на військових кораблях, висловлювався більш стримано. «Плануємо розгорнути там пункти базування суден забезпечення, аварійно-рятувальної служби і підрозділи судноремонту вмф рф», — невпевнено промимрив, не відриваючи очей від папірця.

Чому невпевнено читав рядки багато разів відкоригованих планів? Бо в Бердянськ рашисти увірвалися ще в лютому, але відтоді сповна використовувати порт не вдається й досі. Ейфорії в загарбників Бердянська істотно поменшало наприкінці березня після гучної й резонансної «бавовни» в тамтешньому порту, де ЗСУ потопили російський вдк (великий десантний корабель) «саратов» та серйозно пошкодили ще два військові кораблі. «Потерьнєт!» — доповіли налякані флотоводці у кремль на загальному тлі загиблих рашистів та великої кількості поранених, яких до міських лікарень возили навіть не спеціалізовані швидкі, а пів десятка вантажних «уралів». І все це під тривалу канонаду боєприпасів, привезених морем у донедавна мирне курортне місто.

«Велику кількість жертв «визволителів» важко було приховати, бо міські медичні та санаторні заклади були переповнені пораненими переважно з важкими опіками. Місцеві патріоти навіть поширили похмурий мем: мовляв, рашисти зловживали засмагою під південним сонцем і спеклися. Стосовно загиблих, то спершу окупаційна влада категорично заперечувала навіть мінімальну їхню кількість. Та шила в мішку не сховаєш: в морському порту вже навіть встановили монумент загиблим на «саратові», де позначено всього чотири прізвища. Однак уточню, що цей об’єкт свідомо розташували на території порту, куди вхід пересічним бердянцям, зрозуміло, заборонено», — розповідає житель міста. 

Про посилену охорону розповідає і голова Бердянської міської військової адміністрації Вікторія Галіцина: «Порт закрито, і місцевих людей туди не пускають. Та вони розповідають, що звідти постійно чути пересування важкої техніки. Щотижня до причалів підходить чимале російське судно: вивантажує війську техніку, а звідти вивозить пошкоджену, мабуть, для ремонту. Бердянці із тривогою реагують на плани окупантів створити в порту військову базу, бо в цьому разі мирне курортне місто може назавжди втратити свій статус улюбленого багатьма місця відпочинку».

Такі побоювання очевидні: люди вже не раз переконувалися, що опинилися в зоні великої небезпеки поряд з російськими загарбниками. Свіжий приклад: уранці 6 січня прогриміло більш як десять вибухів на вулиці Північній, де дислокуються рашисти. Серед цивільного населення втрат від української «бавовни» немає, а ось із території великого скупчення загарбників знову вивозили потерпілих.

Не для великих кораблів

Схожа ситуація й у морських воротах сусіднього Маріуполя, де, на відміну від Бердянська, значно більше руйнувань внаслідок нещадних обстрілів і бомбардувань. Узявши під свій контроль ДП «Маріупольський морський торговельний порт», російські окупанти та місцеві керівні колабораціоністи таки реально оцінили власну спроможність усунути пошкодження і відновити роботу потужного підприємства. Наприклад, улітку лідери ОРДО, надувши щоки, запевнили, що свою повноцінну діяльність порт розпочне аж 2023 року, а поки що тільки «поступово стає на робочі рейки». Навіть така термінологія свідчить, що портом взялись опікуватися очевидні сухопутні донецькі дилетанти, які з морем знайомі лише на пляжі.

А ось росіяни вже почали використовувати стратегічний об’єкт із власною метою. Наприкінці літа до Маріуполя із приморського міста єйськ краснодарського краю рф прийшов перший автомобільно-пасажирський пором «лаврентій» під триколором. Окупанти пообіцяли, що пором, який за один рейс, що триває майже чотири години і може перевезти понад 130 пасажирів і два десятки автомобільних фур, курсуватиме щодоби. Проте насправді поки що не спостерігають анонсованої регулярності.

Також у вересні в порт окупованого міста зайшла перша російська баржа з будівельними матеріалами для відбудови. Вантажні перевезення Азовом підтвердив і виконувач обов’язків директора ДП «Маріупольський морський торговельний порт» Ігор Барський.

«Недавно в порту почали приймати вагони з вугіллям для опалювального сезону. Паливо вивантажують на причалах, а далі везуть споживачам у місто. Ще там вони організували будівельний хаб: морем везуть вагони будматеріалів під виглядом відбудови Маріуполя. Є інформація, і це вже ні для кого не секрет, що окупанти мають намір організувати на території порту військову базу. Такі плани логічні, адже там був розташований український загін морської охорони, а тепер на його базі росіяни спробують відновити або організувати свою військову частину чи базу. Проте досі це лише наміри, й у порту нині базується тільки військовий підрозділ охорони», — розповідає посадовець.

«Військова база в портах Бердянська чи Маріуполя росіянам потрібна для забезпечення військ на окупованому півдні України. Проте в разі створення  вона буде не для великих кораблів, для котрих окремо потрібно поглиблювати дно мілководного Азовського моря. До портів, звичайно, є визначені поглиблені суднохідні канали, якими можуть іти кораблі з осадкою до 7 метрів. А на інших прибережних ділянках підходити до берега можуть тільки невеликі судна чи катери з осадкою не більш як 1,5 метра», — коментує ситуацію експерт Центру оборонних стратегій капітан 1 рангу запасу Андрій Риженко.

А поки що навіть без великої військової бази рашистів у цих українських приморських містах місцеві вже відчули, що втрачають статус мирних курортних територій. Адже в акваторіях обох портів та поблизу всього узбережжя віднедавна назбиралася величезна кількість морських мін та інших боєприпасів. Про повне розмінування, на жаль, поки що не йдеться, а тому курортний чи туристський сезон на піщаних пляжах найтеплішого у світі Азовського моря відтепер тільки у спогадах. Натомість у приморських містах, де любили відпочивати мільйони людей, розпочався російський терористичний сезон. Однак не назавжди.