Голова Котелевської
райдержадміністрації,
Герой України
Тетяна КОРОСТ
Котелевський район Полтавської області в своєму соціально-економічному розвитку завжди вирізнявся стабільністю, притаманною працьовитому сільськогосподарському краю. А відколи його очолила фахівець із величезним досвідом роботи в агропромисловому комплексі, Герой України Тетяна Корост, він упевнено перемістився з 8-го (2009 рік) на 1-ше місце (2010 рік) в рейтингових оцінках облдержадміністрації і лідирує за показниками розвитку реального сектору економіки. Такого успіху вдається досягати завдяки вмілому поєднанню багатого людського потенціалу, природних ресурсів з талантом керівника високого класу, який уміє поставити мету і досягти її.
В цьому мав змогу переконатися і Прем’єр-міністр Микола Азаров, який днями побував тут і ознайомився із соціально-економічним життям котелевців. Окрім сучасних, європейського рівня, соціальних об’єктів, главі уряду продемонстрували потужний, високотехнологічний тваринницький комплекс ТОВ «Агрофірма «Маяк», де впроваджені новітні світові технології як у виробництві продукції, так і в управлінні технологічними процесами, нову сучасну зернозбиральну техніку і дорідні лани кукурудзи та пшениці. Все це стало підставою для Прем’єра зробити висновок, що Полтавщина цьогоріч спроможна зібрати 3 мільйони тонн зерна нового врожаю.
Про складові успіху і проблеми, що заважають рухатися вперед, ми й розмовляємо з Тетяною Корост.
На пшеничному полі ТОВ "Агрофірма "Маяк". Фото Олександра ДАНИЛЬЦЯ.
Про молоко, гречку і пенсійний вік
— Тетяно Михайлівно, які ви ставили перед собою завдання, коли вас призначили головою Котелевської райдержадміністрації?
— Насамперед — згуртувати нашу котелевську громаду на виконання тих завдань, які перед нами ставлять Президент і життя. Повернути довіру до влади. На 80 відсотків нам з командою це вдалося. Сьогодні люди нам вірять, до нас звертаються. І отримують підтримку. Але є питання, які я не в змозі вирішити, бо вони поза рамками моїх повноважень або потребують врегулювання на законодавчому рівні.
Розумієте, міністерства і гілки низової державної влади — це складові одного організму, які повинні працювати злагоджено, щоб цей організм жив.
Ми сьогодні через механізм об’єднання громадської думки, висновків фахівців, практичного досвіду господарювання вибудовуємо шляхи досягнення мети, визначеної Президентом України в Програмі економічних реформ, особливо в частині, що стосується розвитку агропромислового комплексу, який у цей час є стратегічною галуззю в плані продовольчої безпеки країни.
Знаходимо шляхи довести свої позиції до Кабінету Міністрів України, профільних міністерств та відомств, Про це я говорила і Прем’єру, коли він у нас був. І до нас дослухаються, хай, може, не у всіх питаннях. Але якщо навіть одна проблема буде вирішена, і то відрадно, значить, твоя думка чогось варта. До прикладу, з дотаціями за здану підприємствами тваринницьку продукцію: питання, яке протягом останнього часу гальмувалося, при зустрічі з Миколою Яновичем було порушено, і я сподіваюсь, найближчим часом буде вирішене позитивно. Адже 35 копійок на кожному літрі молока переростає в мільйонні суми для товаровиробників району, що є суттєвою підтримкою і стимулом для розвитку тваринницької галузі.
Мені дивно чути, що в Україні не вистачає гречки. Чого її немає? Хто винен? Хіба не можна зробити квотування виробництва? Я вважаю так: є в тебе 1000 гектарів землі, на 100 гектарах сій гречку. І ти повинен цю квоту забезпечити. Тільки за таких умов ти можеш працювати і займатися сільгоспвиробництвом. Є в тебе тисяча гектарів землі, у тебе повинно бути 200 корів. І повинно бути вироблено стільки-то молока. Отоді буде порядок у державі.
Зараз ми виходимо на різні міжнародні зв’язки. З Європою, країнами СНД. Інтерес до нас є. Так це ми виходимо! Самостійно! А хто нас повів на центральному рівні? Людей треба вчити, щоб ми розвивали ці зв’язки. Ми повинні знати вимоги наших закордонних партнерів і всі можливі ризики.
Сьогодні активно обговорюється закон про пенсійну реформу. Вирішили продовжити пенсійний вік, бо, мовляв, у державі на одного пенсіонера — один працюючий. А я кажу, що це не так. У нас на одного пенсіонера припадає два працюючих. Але один із них працює в «тіні», нелегально. Я ґрунтовно вивчила це питання на прикладі Котелевського району. Вважаю, треба не пенсійний вік продовжувати, а мінімізувати податкове навантаження на працюючих. Щоб їм було невигідно ховатися в «тінь». Треба встановити для працюючих певний термін виробітку за рік. Якщо не відпрацював установлений мінімум за 55-60 років, який гарантує одержання пенсії, тоді працюй хоч до 70 років, поки її не заробиш.
Про церкву і басейн із тренажерним залом
— До обрання на цю посаду ви тривалий час очолювали постійну комісію обласної ради з питань соціального захисту населення. Чи переймаєтесь цим нині?
— Так, людина, її здоров’я і добробут були й залишаються в центрі моєї уваги. Як керівник району прагну, щоб усі ті мізерні кошти, які виділяє держава на утримання освіти, галузі охорони здоров’я, використовувалися максимально ефективно. Крім того, залучаємо кошти, одержані від перевиконання бюджету. Нам вдалося охопити дошкільним вихованням майже всіх дітей у районі, організували харчування в школах і забезпечили дитячі заклади екологічно чистими продуктами харчування. У селах відкрили амбулаторії загальної практики сімейної медицини, при них пункти невідкладної допомоги, укомплектували їх транспортом, створили аптечні кіоски, зробили «боєздатною» центральну районну лікарню.
Відкрили ще один стаціонарний територіальний центр, тобто будинок престарілих. Тепер маємо два таких будинки на 25 осіб кожен.
Вдалося реалізувати багато ідей у напрямку розвитку молодіжної політики. Створили молодіжну громадську організацію «Молодіжний регіон». Хочемо молодіжну політику зробити пріоритетною, надолужити згаяне за останні роки — виховати у молодого покоління почуття патріотизму до своєї Батьківщини.
— Наскільки для вас може бути важливою думка чи пропозиція , що виходить від пересічного громадянина?
— Я вважаю, що керівник, який не дослухається до думки людей, не зможе бути самодостатнім. Завжди вивчаю бажання і пропозиції людей, бо в людях закладений великий потенціал розуму, досвіду, ініціатив. Тому по Котелевському району ми провели вже майже 30 громадських слухань, на які приходили всі бажаючі.
— Яка пропозиція виявилася найоригінальнішою?
— Побудувати в Котельві басейн із тренажерним залом. Щоб відволікти молодь від барів і щоб тут оздоровлялися й долучалися до водних видів спорту котелевські діти. Я пообіцяла, що басейн у Котельві обов’язково буде. Вже маємо відносини з відповідною будівельною структурою, яка будує ці басейни. Триває виготовлення технічної документації. За розрахунками, басейн буде на 4 доріжки і 20 метрів завдовжки. А коштуватиме він близько 4 мільйонів гривень.
Де візьмемо кошти? З бюджету, і сподіваємось на допомогу газопромислового управління «Полтавагазвидобування», потужності і свердловини якого розташовані на території району. Вони нам щороку виділяють кошти на соціальний розвиток. Наприклад, у 2010 році виділили півмільйона гривень, а в цьому році пообіцяли 600 тисяч гривень.
— Днями у Котельві заклали перший камінь у будівництво фундаменту Вознесенської церкви…
— Районна влада робить це на прохання мирян. Головний спонсор будівництва — ТОВ «Агрофірма «Маяк». Ми зверталися й до громади з проханням про фінансову допомогу в будівництві храму, але потрібну суму не зібрали. Бо це мільйони гривень. А керівництво агрофірми розуміє, що церква служитиме і наступним поколінням. Тут виховуватиметься людська гідність. Що це, врешті, приведе до єднання людей із Богом. Агрофірма не збідніє, якщо пожертвує на цю богоугодну справу. Принагідно хочемо відремонтувати в Котельві Свято-Троїцький храм, 200-річчя якого святкуватимемо в 2012 році.
Про соціальний захист і ринок землі
— На кошти агрофірми «Маяк», директором якої ви були донедавна, побудовано і Центр матері та дитини на базі ЦРЛ.
— Справді, ми вклали туди понад мільйон гривень. Зате сьогодні котелевці мають сучасне, забезпечене всім необхідним пологове відділення, жіночу консультацію, дитячу кухню, медичну лабораторію. І все це в єдиному комплексі. Ми передали в комунальну власність району і побудовану коштом агрофірми Котелевську амбулаторію загальної практики сімейної медицини, школу в селі Козлівщина, де наше господарство орендувало землю.
— А це правда, що ви віддаєте свою пенсію на закупівлю будівельних матеріалів для капітального ремонту дитячого садка?
(Усміхається) — А хто вам це сказав? Ну, а що робити, якщо до осені залишився місяць, а коштів на завершення ремонту дитсадка не вистачає?
— Чи вдалося вам побудувати в Полтаві Котелевський ринок?
— Побудуємо і ринок. Працюємо в цьому напрямі. Я вважаю, що в кожному мікрорайоні Полтави повинні бути такі ринки від районів області. А городяни нехай вибирають, де продукція дешевша і якісніша. Тоді й перекупників та посередників поменшає. А то якось їду околицею Полтави, а одна жіночка продає «котелевські» яйця. А в Котельві курей тримають тільки у двох сільгосппідприємствах. Та й то для внутрішньогосподарських потреб.
— А як Ви ставитесь до земельної реформи? Адже ви — людина від землі?
— Земля повинна належати тим, хто на ній працює! Працюєш, маєш право розпоряджатися не землею, а плодами своєї праці. А землю треба розмежувати. У нас є землі запасу, є землі комунальної власності, державної. Є землі особистих підсобних господарств. От цими землями можна і треба торгувати. А та земля, яка є стратегічним запасом держави, її всенародною власністю, має бути недоторканною.
Сьогодні є багато власників паїв, які у своєму житті жодного дня на землі не працювали. Ці паї дісталися їм задарма. Коли земля стане товаром, вони почнуть свої паї продавати. Уявіть собі, що це буде? Розвалять, поділять усі потужні сільгосппідприємства, які ще залишилися в Україні. А з ними й Україну.
Нам пояснюють: немає проблем! Є гроші, бери й купуй землю. Скільки хочеш! Але в мене немає такої суми, щоб купувати землю, бо я їх не накопичила, хоч і мала таку можливість. Що тоді говорити про молодого спеціаліста, якого закликають жити і працювати у селі? Він, вибачте, за свою зарплату футболку не купить, не те що землю! Отож питання продажу землі не тільки актуальне, а й дуже відповідальне для нас, представників влади. І тут поспішати не варто.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Тетяна КОРОСТ. Народилася 13 січня 1954 р. в с. Березова Лука на Полтавщині. Закінчила Полтавський державний сільськогосподарський інститут. Тривалий час очолювала ТОВ «Агрофірма «Маяк» у Котелевському районі. Заслужений працівник сільського господарства України, почесний професор Полтавської державної аграрної академії, голова постійної екологічної комісії облради. Кавалер ордена княгині Ольги III ступеня, Герой України (2004р.).