ТРАДИЦІЇ
У селі Липівці збережена одна з найдавніших християнських традицій з циклу зимових свят
У Липівці на Рогатинщині забави на Василія — апогей зимових свят. Ходить у цей день найставніший у селі чоловік у кожусі, підв’язаний крайкою, з Вифлеємською зіркою в руці та вінком-«грегорем» навпоперек. Поруч — колядники: поважні чоловіки й жінки в чорних кожушках, шалянових хустках та спідницях.
Починають в Липівці василіювання в ніч на Старий Новий рік без Маланки, Кози, Цигана та інших бешкетливих перебиранців. У цьому опільському селі Прикарпаття обряд пов’язаний саме з іменинами архіпастиря Христової Церкви, архієпископа Кесарії Каппадокійської, який жив у IV столітті і був визнаний великим законодавцем чернечого життя, прикладом аскетизму, великим своєю святістю, пише в книзі «Пізнай свій обряд» о. Ю.Я. Катрій. Він був «святим Христовим язиком» (проповідником — Авт.), «священною бджолою» та «царською окрасою Церкви».
Обряд на завершення - повіншований господар з "грегорем", перев'язаний перевеслом з соснових гілочок. Фото Ольги ЛОБАРЧУК
Навчи Ти нас, отче
Обряд вшанування Василів у Липівці, звичайно, значно молодший, ніж патрон, в честь якого він постав. Одну з пісень, що виконується під час церемонії, розповідає один з найстаріших учасників фольклорного гурту і його співорганізатор Богдан Стиславський, записали з уст старожилів на старослов’янській мові «Ізлияща благодать» і переклали на українську:
«Ізливають благодать
уста твої, отче.
Ти ж бо єси добрий
пастир, Василіє, святий.
Навчи, навчи Ти нас, отче,
Вірувати в Бога-творця у тройці єдиній…»
Як стверджують фахівці, ця пісня свідчить про джерела з княжих часів і такої ж давності народження обряду, пов’язаність традиції із вшануванням саме християнського архієпископа.
Віншування та близько двадцяти коляд липовецький народний фольклорний аматорський гурт сільського Будинку культури під керівництвом професійного музиканта Марії Плебанської записав з уст старожилів — 98-річної Катерини Москаль, Катерини Кічули, Ярини Верстин. Передавалися слова, музика і сам обряд вшанування Василія з уст в уста, з покоління в покоління. Колись липівчани, щоб привітати односельчан з іменинами, збиралися у вуличні гурти. Тепер, щоб нікого не минути, фольклорний гурт запрошує земляків у зал сільського Будинку культури, до найповажніших і тих, хто запрошує, ходять додому упродовж 13 і 14 січня, щоб встигнути і нікого не образити.
Грегор — головний атрибут обряду
Головним дарунком, як без нього на іменини, поодиноким гостям слугує зелена гілка, прикрашена кольоровими витинанками, цукерками і горіхами, — символ молодості і благополуччя. Її найчастіше дарували дівчата й хлопці, котрі симпатизують одне одному. Якщо хто соромиться, то доручають цю місію довіреній особі — сусідському хлопчикові чи дівчинці, або комусь з рідні.
Для народного гурту таким дарунком служить заздалегідь виплетений хлопцями та дівчатами вінок з гілок смерічки — вже згадуваний грегор. Кладуть його на плече господаря дружні, добрі руки на щастя і могутність його дому. Назва «грегор», припускають дослідники, походить від імені вірного друга архієпископа Василія Великого — Григорія, яке з часом стало узагальненим.
«Грегор» разом з Василем — головна дійова особа і головний атрибут обряду.
А Матвіїв у селі нема
Хоч у княжі часи це поселення, згодом містечко, називалося Матвіїв — за іменем найбагатшого липівчанина, сьогодні такого ймення в селі нема. Зате Василів і Васильовичів на 1100 жителів Липівки близько двохсот. З десяти священиків, що звідси родом, троє Василів, у тому числі Черченський отець — декан Василь Кривень. З найстарішої місцини села Війтівщини походить перший, а потім п’ятий чи десятий війт Липівки — прадід інженера сільського поштового відділення Василя Верстина, чоловіка поважного і гостинного, якого народний гурт ніколи не минає. Нинішній сільський голова пан Стиславський також Василь.
— Цьогоріч, — каже молода учасниця фольклорного гурту, художній керівник сільського Будинку культури Оксана Мирон, — підемо до старійшин села Василя Олійника та Василя Мартиняка, і до наймолодшої в селі — Василини Ярмоленко, яка народилася в сім’ї вчителів 14 січня минулого року.
Не може минути липівський народний фольклорний гурт і поважних Васильовичів. Звідси родом депутати — народний і обласної ради — брати Валерій та Юрій Васильовичі Келестини, додає директор сільського Будинку культури Марія Василівна Кривень. Вони часто бувають у свято на своїй вітцівщині і теж не забувають про сільський Будинок культури, знайомий з дитинства. Їхніми стараннями цьогоріч на Рогатинщину надійшло двадцять музикальних центрів. Липівському закладу культури з бібліотекою, просторим на шістсот місць актовим залом, кімнатами для гуртків, де займаються понад півсотні дітей і 168 дорослих учасників, обіцяно 133 тисячі гривень на облаштування сучасного енергоощадного опалення.
«Нам би конче поновити свої костюми …»
Марія Василівна хитрувато примружує очі, ніби їй самій дивно від цієї думки, додає: «Вони ще не знають, що ми з обрядом Василя посіли друге місце на конкурсі різдвяної обрядовості в області і презентувались на київській сцені. Нам би конче поновити свої костюми …»
Ми застали самодіяльних артистів в дорозі до Васильовича — благодійника місцевої культури — приватного підприємця Степана Шиманського. Його обійстя біля самої ріки, вздовж якої розлого котилася мелодія знайомої коляди: «Накривайте столи, та все килимами, радуйся, ой радуйся, земле, рік новий народився. Та прийшли до Тебе три празники в гості, радуйся… А той другий празник святого Василя, радуйся, ой радуйся земле, син Божий народився». Її продовжує особлива ритуальна пісня «Ой Василіє Великий, Церкви Божої красо, ой якими ж ми словами славу й честь Тобі дамо?!»
Після кількох коляд і суто липівського віншування в світлиці: «Сію, вію, посіваю і щиро бажаю, щоб водилося в цій хаті і без чубка, і чубаті, рослі, нослі і поросні та ще й корови довгохвості. Щоб крупа була смачна і не видно в скрині дна. Щоб був на столі хліб і ніж, хто голодний, сядь і їж…» Молодий, статний учасник фольклорного гурту — вчитель фізкультури місцевої школи Василь Савка кладе на плече повіншованого вінок з вплетеним колоссям пшениці і гронами калини — символи України. Хтось зі спритних колядників перев’язує господарю ноги перевеслом з колосся чи отави, щоб родилися жито й пшениця та й усяка пашниця.
Для передгірського села, де полів небагато і здебільшого утримували всіляку домашню живність, багатий сінокіс дуже важливий. Коли колядники, закінчивши обряд віншування, розв’язують перевесло, годиться їх пригостити пампухами, узваром зі сушені і опільським маківником-завиванцем. Колядники виходять з хати: «Вже сонце заходить, Василія надходить. Вітаймо, вітаймо, щастя і здоров’я ми йому бажаймо».
Далі на їхньому шляху світиться вогнями різдвяної ялинки обійстя відомого на всю область голови кооперативу Василя Савіцького. Навесні, каже сільський бібліотекар Оксана Гриник, роздав землякам по кілька центнерів елітних сортів картоплі. Мріє, щоб прославилась Липівка і культурою картоплярства. Гурт багатоголоссям заспівує:
По всьому світу йде
добра новина,
Що діва чиста сина
породила.
Прийшла вона й на
Вкраїну,
Щоб звеселити велику
родину,
Щоб звеселити і духом
підняти,
Нас, українців, сердечно
вітати!
Самодіяльні артисти йдуть далі вітати своїх селян. У родині знаменитого земляка, професора фізики Тернопільського національного університету Василя Кривеня, завершують перший Василів день. Наступного зроблять виняток і заколядують та повіншують з ювілеєм свого активного учасника Богдана Стиславського. Це про нього керівник народного аматорського гурту Марія Плебанська каже: «Я, Богдан і баян», себто найстаріші після самого обряду Василя в селі на березі Гнилої Липи учасники народного аматорського гурту, який тримає в селі добру традицію.