ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ
Сільська вчителька створила музей Лесі Українки з унікальними екcпонатами
Адреса незвичайного закладу - середня школа села Косівщина Сумської області, яка, до речі, також носить ім'я нашої великої землячки. Є в селі й вулиця Лесі Українки, і парк її імені, де щовесни проходить Лесине мистецьке свято "Весняні співи". Звідки в невеликому селі, розташованому за тисячі кілометрів від місць, де народилася та жила Леся, така шана до її постаті?
- Напередодні столітнього ювілею з дня народження Лесі Українки, - розповідає вчителька української мови і літератури Ніна Тищенко, - ми разом з колегами підняли архівні матеріали і з'ясували, що в травні 1889 р. 18-річна Леся приїздила в наше село лікуватися від туберкульозу кісток до народної цілительки Парасковії Богуш. Про це поетеса згадувала і в своєму листі до знайомої, який я віднайшла в 12-томному зібранні її творів. Вона докладно описувала, які процедури прописала їй баба Параска, яка в неї піч, і навіть те, що знахарка не брала грошей зі своїх пацієнтів - платили, хто чим міг. Пізніше, коли ми налагодили зв'язки із закордонними дослідниками творчості Лесі Українки, отримали в дар від Спілки українок Австралії видану в Америці книгу молодшої сестри Лесі - Ольги Косач-Кривенюк про її життя і діяльність, там теж описано цей факт. Тож і вирішили створити народний музей Лесі.
Його історія розпочалася 1971 р. з кількох експонатів. З перших днів і до сьогодні опікується музеєм Ніна Тищенко, яка 40 років пропрацювала в школі, з них 25 - директором.
- Ми самі оформляли експозицію, ніхто нам не допомагав, - згадує Ніна Михайлівна. - Наповнення музею - це або подаровані видання, або куплені до ювілеїв Лесі. Меблі з хати баби Параски, які також є частиною експозиції, ми разом із Галиною Лебідь - першою директоркою нашого музею, забрали з напівзруйнованої хати цілительки. Окрасою куточка хати баби Параски є унікальний рушник. На день відкриття музею нам його подарував ветеран Великої Вітчизняної війни: "Його моїй мамі на весілля бабуся подарувала", - промовив. Якось наш музей відвідали екскурсоводи з сумських музеїв, одна з них довго роздивлялася його і сказала: "У кімнаті Лесі в музеї в Колодяжному висить точно такий". Виявляється, що ці два рушники вишила Анна Любченко з Косівщини, на обох є її ініціали. Ось такий факт.
Проте найціннішою родзинкою музею є розповідь Ніни Тищенко про таку яскраву творчість Лесі, важке життя її і близьких, яких доля розкидала по всьому світу: нащадки роду Косачів є в Німеччині і в США, немає їх тільки в Україні.
- Минулого року до нас приїхали гості з американського міста Піскатавей, - згадує Ніна Михайлівна. - Коли я їм розповіла, що остання гілочка Косачівського роду - Ісідора - після перебування в 1945 р. в німецькому таборі для переселенців в Аусбурзі виїхала до Америки, де і знайшла вічний спокій, вони зааплодували і сказали, що знають, де могила Ісідори Косач. На ній висічено слова з Лесиної поеми "Бояриня": "Добраніч, сонечко! Ідеш на захід... Ти бачиш Україну - привітай!"
Мабуть, чи не найбільшою подякою за багатолітній труд Ніни Тищенко стали дня неї... сльози однієї старшокласниці після екскурсії музеєм. "Якби я знала, що Лесі так тяжко жилося, я б не сприймала так свої біди", - пояснила вона.
... А бабине Парасчине лікування Лесі допомогло. Поетеса вперше в житті помітно погладшала, могла вже самостійно одягати панчохи та черевики, чого раніше не в силах була робити. Не дивно, що цілителька удостоїлася честі бути занесеною до списку знайомих сім'ї Косачів - найвпливовіших людей кінця ХІХ - початку ХХ ст., надрукованого в додатку до книги Ольги Косач-Кривенюк та виданого Національною Академією наук України.