Один із селищних голів Рівненщини розповів, що змушений оформити працівників виконкому у штат школи (наприклад лаборантами) чи бібліотек. Тобто насправді вони виконують усю необхідну роботу в апараті селищної ради, а мінімальну (!) заробітну плату отримують у тій-таки школі чи в іншій організації.
Він пояснив, що це єдиний вихід, аби виконати делеговані державою повноваження за тих умов, що створила для нас сама ж держава.
Є самоврядні й самоврядніші?
Виявляється, ось уже майже чотири роки потреби на утримання апаратів органів місцевого самоврядування фінансують лише на рівні 30%. Починаючи з 2011-го, коли було внесено зміни в постанову Кабміну №1149 «Деякі питання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів». Відтоді зважають тільки на типову штатну чисельність рад у містах районного значення, а, скажімо, кількість працівників сільських рад залежить від кількості населення. І на цьому тлі — реформа, основою якої є місцеве самоврядування? А в самоврядуванні, виходить, є чорні й білі, самоврядні й самоврядніші?
— Щось воно не так з цією чиновницькою арифметикою, — каже Здолбунівський міський голова Ігор Ольшевський. — Ось дивіться: скажімо, у Здовбицькій сільській раді нашого району населення понад 5 тисяч, тут 10 працівників виконкому і майже 339 тисяч гривень на оплату їхньої праці передбачено на нинішній рік. У Здолбунові майже 25 тисяч жителів, ми за типовою штатною чисельністю маємо 33 працівники апарату, а на їхнє утримання — 604 тисячі гривень. Тобто 5 тисяч гривень на місяць на 33 людини! У нас нині вже 22 працівники, але ж коштів усе одно не вистачає! Тому змушений щоразу виносити питання на сесію і просити депутатів додати їх із другого кошика (власні кошти органів місцевого самоврядування для благоустрою міста, закупівлі транспорту, освітлення вулиць, ремонту доріг тощо. — «УК»). А це значить, що десь не буде відремонтовано дах, десь — місцеву дорогу… Та й депутати, власне кажучи, можуть не приймати такого рішення — це їхня, так би мовити, добра воля. Якщо попередня влада вихолостила із слова «самоврядування» весь його зміст, то хіба й нинішня має так чинити?
Тому міські голови Рівненщини звернулися в Кабмін з проханням внести зміни у згадану постанову (точніше — скасувати ті, що були внесені 12 січня та 14 вересня 2011 року за попередньої влади). І для розрахунку обсягу видатків на утримання органів місцевого самоврядування, що беруть до уваги під час визначення міжбюджетних трансфертів, за основу взяти кількість населення — як нині для сільських рад.
Несправедливість створює напругу
Окрема тема — працівники апаратів районних рад. Скажімо, в тому ж таки Здолбунівському районі, який ми взяли за приклад, на апарат райради з 13 осіб на рік із держбюджету виділяють 1 мільйон 131 тисячу гривень!
А ось іще один більш ніж промовистий приклад: на утримання апарату Рівненської обласної державної адміністрації з чисельністю 104 працівника бюджет виділяє 6,4 мільйона на рік, і практично стільки ж (6,3 мільйона) на апарат обласної ради, який становить… 34 одиниці! Нонсенс? Звісно. Хіба про нього не знають відповідні органи? Знають. Тільки чомусь не поспішають міряти всіх чиновників однією міркою.
А дарма. По-перше, така несправедливість створює напругу безпосередньо між людьми, які часто є сусідами, друзями і просто добрими знайомими. По-друге, якщо подивитися на тему критично, то й тут знайдуться кошти для оптимізації бюджету-2015, робота над яким у розпалі. Тож рівняни дуже сподіваються, що їх таки встигнуть почути. Хоча подібна ситуація, звісно ж, не лише на Рівненщині — у всій Україні. І якщо ми неухильно й безповоротно зібралися в Європу, то й підходи маємо сповідувати європейські, уніфіковані. А не як у радянській казці про сороку: тому — дам, тому — не дам…
КОМПЕТЕНТНО
«Підхід до розрахунку трансфертів змінять»
Юрій ГАНУЩАК,
експерт Програми Ради Європи з питань посилення місцевої демократії
та підтримки розвитку місцевого самоврядування:
— Справді, зміни від 12 січня та 14 вересня 2011 року до постанови КМУ №1149 досить дивні. Хоча б тому, що вони суперечать Бюджетному кодексу України, де бюджетний норматив фінансової забезпеченості розраховують на одного жителя, тому загальний обсяг видатків на бюджетну програму теж повинен залежати від кількості жителів, хоча мають зважати і на нормативні штати. І така залежність раніше існувала. Чому Мінфін вирішив поміняти формулу і фактично поставив у нерівні умови міста районного значення, сільські, селищні ради — не зрозуміло. Зрештою, в підготовці постанови брали участь і Мінекономіки, і Мін’юст, і Мінрегіон, які мали б звернути увагу на такі неузгодженості.
Разом з тим, у підготовлених змінах у Бюджетний кодекс докорінно змінюється підхід до розрахунку трансфертів. Видатки на утримання органів управління фактично переводять до категорії власних видатків, тому розрахунки щодо них Міністерство фінансів взагалі не проводитиме. Джерелом їхнього фінансування, а також видатків на благоустрій території для бюджетів міст районного значення, сільських, селищних бюджетів слугуватимуть доходи так званого другого кошика доходів, основний з яких — плата за землю. Формула вирівнювання за доходами стосуватиметься районів, міст обласного значення та областей. Таке нововведення стимулюватиме сільські ради, яким не вистачатиме власних доходів, до об’єднання на добровільній основі і, таким чином, економії коштів на утримання управлінського апарату.
Водночас, пропонують «відпустити» регулювання ставок податку на нерухомість. Фактично рекомендують перейти до чистої моделі самоврядування, коли кошти, зібрані з жителів для суспільних потреб, ідуть в першу чергу на благоустрій території, а чисельність апарату органу самоврядування визначає місцева рада з урахуванням необхідності забезпечувати людям умови проживання. В оподаткуванні власних виборців полягатиме політичний ризик місцевих депутатів. А це, зрештою, неодмінна ознака децентралізації влади.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
Вікторія КОВАЛЬОВА,
«Урядовий кур’єр»