БОЛЬОВА ТОЧКА
Навіть недержавні медичні установи відмовляються від ліцензій на використання наркотичних препаратів через бюрократію
Згідно з міжнародними стандартами, ненадання адекватного знеболювання вважається серйозним порушенням прав людини. Але в Україні сотні тисяч хворих жорстоко страждають через його брак. Тож цій темі присвятили увагу учасники першого національного конгресу з медичної безпеки, в роботі якого взяли участь представники 9 країн. У виступах зазначалося, що в Україні потрібно зняти заборону на використання опіоїдних анальгетиків. Особливо це стосується сільської місцевості, де доступність до аналгезії вимагає радикальних рішень.
Із різних причин ця тема — табу в суспільстві. Кількість українців, які потребують паліативної допомоги, за оцінкою експертів, становить близько 500 тисяч чоловік. Водночас медичні установи недержавної форми власності хоч формально і мають можливість одержати ліцензію на використання наркотичних препаратів, на практиці не хочуть мати справу з такими видами діяльності, адже їх відлякують бюрократичні труднощі й проблеми з контролюючими правоохоронними органами.
Представники управління боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС, МОЗ, Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, громадськість намагаються знайти шляхи розв’язання проблеми забезпечення рівного доступу до якісного та безпечного знеболювання в Україні. Згідно з міжнародними нормами та стандартами, ненадання адекватного знеболювання вважається приниженням людської гідності, а страждання, яких за?знає людина, прирівнюються до тортур.
Міжнародні й вітчизняні експерти дають незадовільну оцінку системі надання знеболювання в Україні. Учасники конгресу висловили сумніви щодо доцільності надання всім препаратам, які містять малі дози кодеїну, рецептурного статусу. Адже лише деякі з них можна використовувати в кустарному виробництві наркотичної речовини.
Ситуація на практиці така, що отримати потрібну дозу опіоїдних анальгетиків, коли інші знеболювальні препарати вже не тамують болю, хворий може, тільки перебуваючи в лікувальних установах. Але таких пацієнтів намагаються якомога швидше виписати. Із цієї причини більшість паліативних хворих перебуває вдома. Після виписки зі стаціонару невиліковно хвора людина із хронічним больовим синдромом залишається сам на сам із гіперконтрольованою системою амбулаторної медичної допомоги, яка бачить у кожному пацієнтові потенційного наркомана, а в його лікареві — розповсюджувача наркотиків.
Дуже швидко знеболювальні препарати для цієї групи хворих, які можна вільно купити в аптеці, перестають діяти, і вже потрібно застосовувати опіоїдні анальгетики. Однак на цьому етапі пацієнт стикається з низкою практично нерозв’язних проблем. По-перше, майже всі поліклінічні відділення, попри потребу хворого у знеболюванні, призначають ін’єкційні наркотичні анальгетики тільки двічі на день: близько 9:00 і близько 20:00. Така сітка не відповідає сучасним світовим стандартам лікування хронічного больового синдрому.
Ненадання адекватного знеболювання, згідно з міжнародними нормами, вважається приниженням людської гідності.
Фото з сайту obatinfeksi.com
По-друге, в Україні нема таблетованих форм опіоїдних анальгетиків, доступні лише ін’єкційні. Але час знеболювальної дії ін’єкційних форм коротший, ніж сучасних таблетованих препаратів пролонгованої дії. Крім того, виснажені онкохворі часто не мають достатньої м’язової маси, щоб тривалий час отримувати велику кількість ін’єкцій, що спричиняє, у свою чергу, додатковий біль і страждання. По-третє, внаслідок того, що законодавство щодо боротьби з наркоманією стає жорсткішим, доступ до опіоїдних наркотичних анальгетиків для пацієнтів ускладнений.
— Щоправда, за останні роки ситуація трохи поліпшилася, — вважає директор департаменту післяреєстраційного нагляду Державного експертного центру МОЗ Олена Матвєєва. — Кілька років тому введено таку норму, як створення стаціонару вдома. Такі хворі мають право на забезпечення наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами безпосередньо за місцем проживання. Право отримувати рецепт має або сам хворий, або особа, яка бере на себе опіку над ним. Втім, залишається ще чимало проблем.
Наприклад, досі вважається, що максимальна добова доза морфіну гідрохлориду становить 5 мл (50 мг) — як зазначено в інструкції для медичного застосування препарату. Однак рекомендації ВООЗ із лікування хронічного больового синдрому не містять такого обмеження застосування морфіну. Міф про те, що перевищення вищих разових і добових доз призводить до зупинки дихання, галюцинацій, порушення мозкового кровообігу в пацієнтів із хронічним больовим синдромом, сучасна медична наука давно подолала. Але рекомендацій ВООЗ на території України не дотримуються.
Учасники конгресу закликали державу забезпечити наявність перорального морфіну в усіх ланках системи охорони здоров’я, спростити систему отримання ліцензії на обіг наркотичних препаратів передусім для лікувальних установ сільської медицини (амбулаторій сімейної медицини, фельдшерсько-акушерських пунктів), переглянути нормативно-правові акти, що регулюють порядок призначення наркотичних анальгетиків, їхню кількість, яку можна отримати за рецептом в аптеці тощо.