НА ЗГАДКУ
В започаткованому одеситами Музеї звуку майже 5000 екземплярів
Невеличке напівпідвальне приміщення не може вмістити усіх охочих. Тому промови та здравиці — на вулиці, під акомпанемент старенького репродуктора, з якого лунають то воєнні зведення Інформбюро, то повідомлення ТАРС про досягнення радянської космонавтики. Жодної політики тут немає — тільки спогади, захоплення, допитливість.
Відомо, що зберігати звуки людство вміє вже майже 135 років — відколи Едісон презентував публіці свій перший фонограф. Значний відтинок часу звукозапису представлено в музеї на Жуковського, 13.
Перлини колекції
Найстаріший і найшанованіший експонат тут — грамофон «Віктрола», виготовлений ще 1911 року. Він більше схожий на невеличку шафу. Засновник музею звукорежисер Одеського театру юного глядача Василь Пінчук каже, що придбав його років з десять тому в Одесі. Саму думку про створення музею виношував років із 20, а колекцію почав збирати чотири десятиліття тому. Разом з надбаннями ще кількох ентузіастів вона містить майже 5 тис. екземплярів. Представити їх усі в невеличкій кімнаті неможливо. Тож засновники планують щотри місяці оновлювати вітрини — експонати кочуватимуть, як каже Василь Пінчук, «з гаражів та на гаражі». Втім, навіть десята частина колекції вражає.
Такий студійний магнітофон можна побачити тільки в музеї та на державному радіо. Фото автора
Крім уже згаданої «Віктроли», одним з найпопулярніших експонатів став кишеньковий... патефон 1922 року випуску. Юна одеситка на ім’я Катерина назвала його тодішнім mp3-плеєром. Дівчина каже, що найархаїчніше, з чим їй доводилося мати справу, — це магнітофонні касети, проте додає, що хотіла б послухати і справжні звукові раритети, «особливо цей кишеньковий грамофон. Не можу збагнути, звідки там звук виходить».
.jpg)
Аншлаг на 25 квадратних метрах
Предмет гордості колекціонерів — мікрофони, якими послуговувалися Леонід Утьосов, Йосип Сталін та Стіві Уандер. Привертає увагу і військовий магнітофон, у якому запис вівся на тонкий сталевий дріт. Дріт використовували під час найперших експериментів із магнітного звукозапису наприкінці позаминулого століття. Але представлений в Одесі магнітофон значно «молодший» — приблизно 50—60 років. До дроту тут вирішили повернутися, оскільки військовим була потрібна більша міцність та надійність носія, ніж у тодішніх стрічок. Є тут і магнітофон суперекономкласу — він не мав ні власного двигуна, ні електроніки, але прилаштований до програвача грамплатівок давав змогу небагатим громадянам СРСР робити перші кроки у магнітному записі.
Цей mp3-плеєр зробили майже 100 років тому
На полицях чимало пристроїв, схожі на які й досі припадають пилом у шухлядах та комірчинах наших співвітчизників. Провідний джазовий піаніст країни Юрій Кузнецов каже, що деякі експонати викликають ностальгію:
— У мене вдома були деякі з цих магнітофонів — «Нота», «Дніпро», приймач «Фестиваль». Наприкінці 1950-х на такому маленькому програвачі я вперше слухав Ван Кліберна. Відтоді виникло бажання його наслідувати. Напевне, завдяки цій апаратурі музика мене заполонила».
Філія радіо
Серед перших відвідувачів музею були і люди, для яких виставлені тут звукозаписувальні старожитності й досі є звичним робочим інструментом. «Мені здалося, що це філія Одеського обласного радіо», — каже головний редактор Одеської держтелерадіокомпанії Геннадій Степаненко. Тут і досі поряд із цифровою апаратурою використовують лампові студійні магнітофони МЕЗ-28 зразка 1962 року. Саме такий екземпляр міститься на центральному місці в музеї. Геннадій каже, що від першого дня роботи на державному радіо мріє, щоб задіяна там ретро-техніка опинилася нарешті там, де їй і місце, — в музеї.
Аудіофіли зі стажем тим часом в один голос говорять про переваги старого доброго аналога перед сучасним цифровим записом. Кажуть, що на Заході й досі випускають вінілові диски та програвачі для них. Але все це нині — вже суто для витончених шанувальників. У масах панує «цифра», а котушки зі стрічкою та старі грамплатівки відтворюють лише спогади народжених в СРСР та цікавість тих, хто з’явився на світ пізніше. Але хіба така місія не варта бодай одного музею в кімнатці 5 на 5 метрів?