Наш мікроавтобус плавно долає крутий спуск і, попетлявши поміж дерев, зупиняється на залитій сонцем лісовій галявині. Як тут гарно! Квітучі рослини, п’янке чисте повітря, дзвінкоголосе лісове птаство. Але самого табору не видно. Справді, де ж він?
Як поводитися з гранатою
— Непідготовлений нас відразу й не побачить, — усміхається комендант табору Олександр Омельченко. Він одягнений у захисного кольору костюм, на голові — такий самий бриль. Тож може легко заховатися серед оцього смарагдового буйства. Коли відійшли подалі, в тінь, розгледів під деревами свіжовикопану яму, а біля неї — величезного, збитого з дерев’яних лат, хреста. Під кінець дня його встановлять, і на ньому замайорить державний прапор України. А вдалині під деревами півколом розташовані намети.
Здається, ніби вони порожні. Несподівано десь у мене за спиною лунає різкий звук, якась команда, і — галявина ожила. Наповнилася одягненими в зелене юнаками й дівчатами. Мов лісові привиди, вони безшумно рухалися територією, готуючись до ритуалу «відкриття дня». Він складається з багатьох елементів, що потребують неабияких зусиль. Та все одно це дрібниці, порівняно з тими навантаженнями, які очікують таборових у наступні дні (програма перебування тут розрахована на 11 днів. — Авт.). Це і військово-тактичні тренування, й заняття з туристичної техніки, і різноманітні спортивні змагання та тренінги з організації громадської дії у молодіжних середовищах тощо.
— Такі військово-патриотичні табори для молоді нині дуже актуальні. Їх організовують уже понад десять років. Але якщо раніше під час підготовки програми акцент робили на тому, щоб виховати свідомого громадянина, соціально активну людину, то нині ми включили в неї військовий блок лекцій і практичних занять. Таким чином молодь отримає бодай якісь елементарні навички поводження зі зброєю, навчиться виживати в умовах дикої природи чи у воєнний час. Нинішні старшокласники, якщо раптом знайдуть гранату або інші вибухонебезпечні предмети, не знають, як поводитися з ними. Тепер у школі цьому не навчають. А ми такі базові знання даємо, — розповідає Олександр Омельченко. — Для цього до викладання в таборі залучено чимало тренерів, які мають військові спеціальності. Це і фахівці Товариства сприяння обороні, і люди, які побували у «гарячих» точках, військові інструктори. А цивільну підготовку здійснюватимуть відомі громадські діячі, політики, науковці та депутати.
Будемо співати і молитися
За його словами, нині тут перебувають 70 молодих людей віком 18—26 років, які виявили бажання пройти підготовку за такою навчальною програмою. Були заявки навіть з Білорусі, але тих трьох юнаків не пропустили через кордон. Натомість мені пощастило поспілкуватися з юними представниками Луганщини. Одна з них, Наталя Катенко, розповіла, що про «Відвагу» дізналася від друзів ще місяць тому, відтоді її не полишало бажання потрапити сюди, пройти цю науку. Вона ніколи не ночувала у наметі, тим паче в лісі, але умови проживання і значні фізичні навантаження її не лякають. «Я займаюся інтенсивно брейнінгом, а це без віджимань і качання пресу неможливо просто. В студії ми постійно віджимаємося мінімум по 50 разів», — розказує вона і принагідно зазначає, що хоче навчитися тут регбі.
Ще один луганчанин, Дмитро, повідомив, що він завжди був патріотом своєї держави, хоч і проживає неподалік від кордону з Росією. А в такі табори, як «Відвага», їздить з 2011 року, бо вдома йому не вистачає українського спілкування. «Там, буває, скоса поглядають, якщо розмовляєш українською. А тут у мене багато друзів», — розказує юнак.
Наприклад студентка Києво-Могилянської академії Рената приїхала на Полтавщину з Івано-Франківська. Вона не належить до жодної організації, просто вирішила в таборі перевірити себе. «У житті не завжди можна себе скерувати, здисциплінувати. А сюди приїжджаєш і розумієш, що тобі потрібно відкинути гординю й виконувати всі накази. Це долає в людині егоїста, — вважає вона. — А ще мені хочеться навчитися патріотичних пісень, яких тут співають».
«Ми будемо співати, молитися і багато спілкуватися. У нас буде чимало дискусій, а це корисно, — ділиться вона планами і додає: — Приїжджайте до нас через тиждень, тоді ще більше вражень матимете!»
Розпорядок дня в таборі «Відвага» такий: о 7-й — підйом, потім — півгодинна ходьба чи кількакілометрова пробіжка до річки, стандартні вправи. Після — сніданок, теоретичні та практичні заняття. Програма дуже насичена. Зате після 20-ї можна відпочити, покупатися в річці.
— В умовах війни наша держава просто зобов’язана гартувати молодь у такому національно-патріотичному дусі. Саме таке юнацтво ніколи не зрадить Батьківщину. Це — її майбутнє, її захисники. Юнаки та дівчата, які проводять час у таких таборах, — активні українці, цвіт нашої нації, — вважає народний депутат України Юрій Бублик. Високо оцінює значення таких, як «Відвага», таборів, та обіцяє їм всебічну підтримку громадськості та влади і заступник голови Полтавської облдержадміністрації Роман Чабановський.
Хотілося б розповісти і про те, який смачнючий чай із димком ми пили того дня з вихованцями табору «Відвага». Але домовилися, що всіх секретів не розкриватимемо.