Театр і живопис — два крила, на яких вільно літає у творчому світі заслужений художник України Володимир Якубовський. Рівно 40 років тому він став театральним художником. І всі ці роки працює в театрі актора і ляльки, щоправда, спочатку в Ужгороді, а потім — у Тернополі.

Малювати почав з дитинства. Власний напрям у мистецтві називає аналітичним сюрреалізмом. Барви на полотнах художника здебільшого світлі, хоч на житті пана Володимира та його батьків залишився чорний слід радянської репресивної машини.

Нині Володимир Якубовський — знаний митець, організовує персональні виставки, його твори можна побачити в різних збірних експозиціях. До 19 жовтня в Тернопільському обласному художньому музеї триватиме показ картин  митця.

«Червона тінь калини на чорних водах»

«А ти шукай — червону тінь калини на чорних водах — тінь її шукай». Цей поетичний рядок Василя Стуса вразив Володимира Якубовського. І він написав картину «Червона тінь калини на чорних водах». Довго я вдивлявся в неї, розглядав, хотів збагнути її філософську сутність. У рвучкому вихорі  крутиться життя, в якому відображається і лик святий, і чорний хрест, барви ж — вогненночервоні, темні, поміж яких усетаки пробиваються світлі. Отже, не потоне в чорних водах життя, вирине, щоб купатися в сонячних променях.

Це полотно увібрало в себе рядки життєпису самого художника. Адже Володимир Якубовський побачив земне життя ні, не в рідній батьківській оселі чи пологовому будинку, а в бараку шахти №205 у місті копейськ челябінської області в росії. Сюди радянський каральний режим запроторив з Тернопільщини родину Якубовських за те, що залишалась українською, прагнула відновлення української державності.

Для комуністичної зграї, як і нині для путінського загалу, це найнебезпечніше, найстрашніше. Батько пана Володимира навічно залишився в чужій землі, не витримав невільничого ярма, а згорьована мати із двома синами 1965 року змогла повернутися в рідні Сороки неподалік міста Бучач на Тернопіллі. Розуміла, що її хлопці тягнуться до прекрасного,  творчості. Щоправда, не знала, до якої саме царини.

Її рідний брат був славним музикоюсамоуком, тож захотіла, щоб Володимир теж грав на якомусь музичному інструменті. Зібрала гроші і придбала гармошку старшому синові. «Я почав грати, брат Ігор дивився, як мучуся, вирвав з моїх рук ту гармошку й сам уміло заграв», — ділиться спогадами пан Володимир.

Його самого приваблював пензлик. Тож вирішив навчатися в тодішньому райцентрі в художній школі. Щодня після обіду квапився до Бучача на заняття, щоб пізнавати світ мистецтва. 

Отримавши атестат про середню освіту, Володимир Якубовський вступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва. І досі залишився вірним закарпатській школі, її яскравому колориту.

Професійну діяльність розпочав теж на Закарпатті. Тут тоді саме відкрили новостворений театр ляльок. А через п’ять років на запрошення поїхав працювати художником у Тернопіль, теж у театр актора та ляльки. І досі, вже 20 років, тут трудиться на посаді головного художника.

Живопис і ляльки

Театр не заважає працювати художникові й у живописі. Навпаки. Він створив серію картин «Театральна бесіда», диптих з якої, до слова, зайняв центральне місце в його нинішній персональній виставці. Її цього разу відкрито в Тернопільському обласному художньому музеї.

І не без підстав. Володимир Якубовський, крім того, що здобув літературномистецькі премії ім. Іванни Блажкевич та ім. братів Лепких, лавреат обласної премії в галузі культури в номінації «Образотворче мистецтво — імені Михайла Бойчука». Художній музей, як зазначив його директор Григорій Шергей, започаткував представлення у своїх стінах творчого доробку лауреатів Бойчуківської премії.

Пан Григорій на відкритті виставки назвав Володимира Якубовського оригінальним художником із власним почерком, багатогранною людиною. Адже, крім живопису та театральних декорацій, він створює великі лялькові фігури для дійств на вулиці, зокрема для німецького театру Shari Vari. Разом з нині світлої пам’яті режисером заслуженим діячем мистецтв України Орестом Савкою заснував в обласному центрі народний аматорський драматичний театрстудію «Сузір’я», де був і сценографом, і актором. До слова, тут свого часу грала відома тепер героїчна парамедик з Азовсталі Катерина Поліщук («Пташка»).

Для персональної виставки митець вирішив скласти експозицію із 26 творів. Це роботи останнього періоду, приблизно дві третини з них він написав за останні півтора року. Показав шанувальникам мистецтва і деякі давніші полотна. Серед картин ті, що входять до серій «Моя Україна», «Народження легенди», «Театральна бесіда».

Деякі з цих серій Володимир Якубовський розпочав ще понад 20 років тому, але й надалі їх розвиває. Як каже, час від часу народжуються нові теми, тож пробує їх утілювати, вдосконалювати техніку, шукати інший колорит, з’являються нові емоції.

Тернопільський художник Володимир Чорнобай неодноразово з Володимиром Якубовським бував на пленерах у Польщі, на Кіпрі. Каже, коли його тезко береться до творення картин, то від роботи не відірвеш. Він захоплює надзвичайною працездатністю.

Картини Володимира Якубовського є у приватних зібраннях у Польщі, Німеччини, інших країнах. Чимало їх в українських музеях.

Свій мистецький напрям він назвав аналітичним сюрреалізмом. Жанрову палітру становлять натюрморти, пейзажі. Тепер братиметься за написання портретів славетних українських постатей.

ПРЯМА МОВА:

Світлана БАЙТАЛЮК,
директор департаменту культури та туризму Тернопільської ОВА:

— Володимир Якубовський — людина, народжена для мистецтва. Він дуже простий у спілкуванні, відкритий. Споглядаю його надзвичайно оригінальні роботи і скрізь бачу людей, їхні непрості долі, навіть полотно «Дахи». Здавалося б, що таке дахи, а в нього вони ніби люди, в яких є долі.