У Людмили Гургач щойно з’являється вільна хвилинка, одразу ж береться до бісероплетіння чи малює ескізи. Проте любі цій багатогранній креативній натурі малювання, плетіння спицями і гачком, моделювання одягу, східні танці, спів у хорі й навіть робота тренером з белідансу.

Від захоплення до виставки

А захопилася бісероплетінням ще у старших класах. Фінансової можливості придбати коштовну прикрасу тоді не мала, а так хотілося оздобу! У журналі побачила схему одного з таких виробів і взялася до роботи. І вже за певний час одягла білу з чорною намистинкою силянку. Дівчині це додало снаги, запалу. Душа запрагла творити.

Легше з придбанням бісеру стало, коли поїхала в Запоріжжя навчатися в медучилищі. Здобула тут диплом фельдшера-лаборанта й повернулася в рідний Чортків, де в центральній районній лікарні стала працювати лаборанткою екстреної служби. І досі тут трудиться, а ще понад два десятиріччя виступає в аматорському народному хорі «Галичина» цього лікувального закладу.

Наприкінці 1990-х років активніше взятися до справ бісерних спонукали, як каже, неприємні життєві моменти. Свої емоції тоді старалася викласти чи заспокоїти, творячи розмаїті прикраси. Оздоблювати лише власні речі пані Людмилі було вже замало. Випробувала себе у виготовленні складних виробів, зокрема бісерної шапочки, жилетки, для якої, до слова, використала понад кілограм різнобарвного скляного намиста. Стала цікавитися техніками, студіювати відповідну літературу, вивчати символіку візерунків. Захопилася творенням різних речей у народному стилі.

Згодом з’явилися й авторські роботи. Її кольє «Калина» витримало понад 300 копій. Це надихнуло майстриню на виготовлення різних прикрас із калиною. І нині «Калина», як і ґердани, чоловічі краватки, деякі інші її вироби є у приватних добірках у США, Канаді, Австралії, Німеччині, Польщі, Італії, Іспанії.

Каже, авторські роботи потребують тривалого часу і обрахунків. Творчі задуми народна умілиця втілює не одразу, а спочатку розробляє ескізи. Побачити виріб у всій красі може через рік-два.

Підбираючи візерунки, оглядає музейні експозиції, відвідує замки на Тернопіллі, Львівщині, Буковині. Для себе виготовила прикраси зі старослов’янськими візерунками.

Рід батька Людмили Гургач століттями був закорінений на Лемківщині. Комуністичні режими Польщі та СРСР силоміць вигнали лемків з їхньої рідної землі. Батько майстрині з родиною опинився на Тернопільщині.

Пані Людмила виготовила вже чимало криз — лемківської жіночої шийної бісерної прикраси, яку одягають поверх блузки та лейбочка (безрукавки).

Розмаїття прикрас

Яких тільки виробів немає у творчому доробку Людмили Гургач! У техніці бісерного ткацтва майстриня виготовляє ґердани, пояси, нашивки на сорочки. Нещодавно закінчила роботу над горсиком, оздобила його бісером. Дерево щастя, плакучу вербу та інші творила у стилі ганутель, в основі якого — дріт, гілочка, нитки і намистини. А ще зачаруєтеся красою та різнобарв’ям її розмаїтих кулонів, кольє, очілків (жіноча оздоба на голову), низинок, оновлених старовинних сорочок, комірців, сережок, гребінців, віночків, пов’язок на голову, рушників, картин, пасків для годинників і навіть плафона для бра.

Чоловіків майстриня художнього бісероплетіння теж не ображає. Крім краваток різних розмірів та узорів, вишиванок, виготовляє бинди — стрічки, якими представники сильної статі звично оздоблювали капелюхи.

Якось на одному з фестивалів у Тернополі в пані Людмили поцікавилися, чому в неї нема герасівки. Зацікавилася такою орнаментованою чоловічою стрічкою й взялася за її творення. Адже здавна всі і чоловічі, і жіночі прикраси мали замикатися на шиї — це своєрідний знак захисту людини. А ось молодій, яка йде до шлюбу, Людмила Степанівна радить подбати про пояси із символікою берегині, бо колись так робили.

Весільну тематику майстриня також не залишила поза увагою. Виготовляє діадеми, кольє, з білого бісеру віночки, інші сучасні атрибути молодят.

Кольори до своїх робіт, каже, добирає так, як відчуває. Найбільше їй до душі жовтий і зелений. Важко працювати з чорним, тож старається підібрати напіввідтінки — темно-зелений або темно-синій, темно-бордовий.

Власні витвори майстриня народних промислів художнього бісероплетіння Людмила Гургач демонструє в різних експозиціях. Торік у травні відбулась її персональна виставка в обласному центрі. А ще вона невтомна популяризаторка бісеру. Завжди охоче дає майстер-класи і дітям, і дорослим.

«Сучасність треба використовувати і в творчості, і в житті, але не забувати про те, що віками надбали наші предки», — ділиться думками пані Людмила. Для неї це не просто міркування, а гасло, правило, стимул до дій. Нині майстриня прагне відтворити старовинні ткані вироби. У власному помешканні одну кімнату оформила в давніх українських традиціях. Так під час карантину втілила задум, який виношувала вже кілька років.