Гербарій Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича визнано національним надбанням — так високо відзначено його наукову та історичну цінність. У країні шість таких іменитих гербаріїв. До того ж чернівецький — один з найдавніших. Його почали створювати у 1877 році разом з відкриттям університету.
Найповажніші університети, ботанічні установи Європи надіслали частину своїх гербаріїв у дарунок ново?створеному науково-освітньому закладу на адресу його кафедри ботаніки. Основу чернівецької колекції заклали також приватні травозбори відомих австрійських ботаніків Франца Гербіха та Фердинанда Графа.
Найдавніші зразки датовано 1825 роком. Серед раритетних екземплярів — «трав’яні» офорти середини XIX століття, яких більше ніде нема в Україні, та й у світі вони рідкість. Рослину закладали у в’язкий розчин, склад якого відтворити тепер неможливо. З матриці, яка цілковито зберігала вигляд рослини, до найменших дрібниць, на цупких паперових аркушах робили відтиски за допомогою рослинних фарб.
Університетську колекцію рослин зберігають на кафедрі ботаніки, лісового і садово-паркового господарства у старовинних гербарних шафах. Водночас тут застосовують найсучасніші технологічні новинки. Приміром, метод проморожування цінних екземплярів у спеціальних морозильних камерах за мінус 20оС. Ще один метод сучасного збереження гербарію — сканування зразків. Один із надбань співпраці кафедри ботаніки з відомим Міссурійським ботанічним садом — створення цифрових копій гербарію і внесення їх у світову гербарну базу.
— Наш гербарій належить до четвірки найбільших українських рослинних колекцій, має близько 180 тисяч екземплярів і постійно збагачується новими, — розповідає завідувач кафедри професор Ілля Чорней.
Поповнюють гербарні фонди Чернівців обміни зразками з усім світом. Але основні надходження — з наукових експедицій співробітників кафедри ботаніки, студентів Інституту біології, хімії та біоресурсів, що входить до складу університету. Адже головне призначення гербарію — бути основою вивчення флори Буковинських Карпат, Пруто-Дністровського межиріччя. До речі, під час наукових експедицій їх учасники не тільки шукають рослини, а й записують місцеві легенди, історії з ними пов’язані.
— Гербарій — важливий об’єкт моніторингу за рослинним світом нашого краю, — веде далі розмову професор Ілля Чорней. — Особливо це актуально нині, коли через істотне потепління одні види рослин зникають, а замість них з’являються інші.
Впливає на рослини не тільки зміна клімату, а й людина. Через масштабне осушення мочарів зовсім зникла на Буковині цікава рослинка-комахоїд — нема умов для її зростання. Зник у горах кукіль, щойно там припинили вирощувати злакові. Але ці рослини збереглися — в гербарії.
Є й інші приклади, коли завдяки господарській діяльності людини — тривалого сінокосіння — утворилися луки, дивовижні багатством видового складу. Їх визнано ботанічним заказником. А невеличка лука поблизу села Спаська Сторожинецького району встановила офіційно зафіксований світовий рекорд видового багатства лукових екосистем.
У гербарії зафіксовано, зокрема на gps-карті, усі місця проростання в області червонокнижних видів. Дані передано в Інститут ботаніки ім. М. Холодного НАН України і занесено в Державний кадастр рослинного світу. В ньому, до слова, значиться найрідкісніший вид реліктової дикої цибулі, яка, окрім буковинських гір, ще зустрічається на Алтаї й у румунській Трансільванії.
— Є кілька видів рослин, які відомі тільки на Буковині і більше ніде, — розповідає далі Ілля Чорней. — Лише на території національного природного парку «Черемоський», в урочищі Чорний Діл та на гірському перевалі Джоголь можна натрапити на рідкісну дику орхідею – нігрітеллу карпатську з невеличким, але надзвичайно гарним цвітом.
— А квітку папороті бачили? — запитую у науковця.
— Хоч ми і знаємо, що таємношлюбна, за визначенням Карла Ліннея, папороть ніколи не цвіте, але десь у душі таки сподіваємось знайти її казкову квітку, — відповідає професор. — А ось оспівану червону руту (рододендрон східнокарпатський), також пов’язану зі святом Івана Купала, в колекції рослин, звичайно, маємо.