""У колекції Віктора Януковича моя остання робота - "Бузок" "

Світлана ГАЛАУР
4 червня 2011

Роботи Віктора Ковтуна, як відомо, зберігаються в Національному художньому музеї України, а також в художніх музеях Харкова, Чернігова, Львова, Херсона, у Львівській та Чугуївській картинних галереях, художніх музеях Чувашії, Китаю, Словаччини, Німеччини й інших музеях та приватних колекціях України і світу. Однак мало хто знає, що полотнами художника захоплюються також багато відомих європейських і українських колекціонерів та політиків, серед яких є і прем'єри, й президенти. Як пишуться картини для них та про власну "творчу кухню" наш кореспондент і попросила розповісти Віктора Ковтуна.

- Вікторе Івановичу, вашими полотнами милуються всі президенти України. Як вони до них потрапляють?

- Дуже просто. Пригадую 1994 рік, коли у липні був обраний Президентом України Леонід Кучма. А напередодні дня його народження до мене звернулися два народні депутати від Харкова - Олег Дьомін та Олег Таранов. Вони попросили написати земляку (Леонід Кучма, як і я, родом з Чернігівщини) картину "Новгород-Сіверський". Я виконав прохання і народні депутати подарували це полотно Президенту. Інші роботи потрапили до колекції Леоніда Даниловича з персональних виставок. Кілька моїх полотен є і в Леоніда Кравчука.

- А які з ваших картин дісталися Віктору Януковичу?

- Почну з останньої. Мій великий друг - директор Донецького національного театру опери і балету Вадим Писарєв, з яким спілкуємося ще й як члени Шевченківського комітету, побачивши в Києві мій "Бузок", щиро закохався у нього. Я передав йому одну зі своїх робіт цього циклу. Вадим Писарєв почепив картину в широченній рамі у своєму кабінеті, де її й помітило подружжя Януковичів. Особливо сподобався "Бузок" дружині Президента, яка не могла відвести від полотна очей. Тоді ж Вадим Писарєв і зателефонував мені та попросив написати ще одну картину з бузкової серії для Людмили Янукович. Ось так моя остання робота "Бузок", а це було на початку цього року, поповнила колекцію Президента України. Хоча й раніше мої картини потрапляли до Віктора Януковича ще як він був Прем'єр-міністром. Отже, в чинного Президента не одна моя робота.

- Кажуть, що і в екс-президента Росії, а нині прем'єра Володимира Путіна теж є ваша робота. Що уподобав Володимир Володимирович?

- Зимовий ранок першої столиці України з її неповторними провулочками і величним Успенським собором. Цю світлу роботу під назвою "Харків зимовий", розмірами 80 на 100 см, писав спеціально для Володимира Путіна. А вийшло це так. Начальник його охорони Микола Глущенко родом із Харкова. Якось давно наші генерали мене з ним познайомили, і він, розповівши Володимиру Володимировичу про наші дружні стосунки, пообіцяв йому привезти мою картину. І перед від'їздом на історичну батьківщину Микола Глущенко запитав у Путіна, яку б картину той хотів мати, на що отримав як завжди вичерпну відповідь: "Має бути щось таке світле". Коли це побажання передавали мені, надворі була зима, і у мене відразу ж виникла ідея відтворити один з найкрасивіших зимових куточків нашого неповторного міста.

- Вікторе Івановичу, а наскільки взагалі широка географія подарунків ваших картин? 

- Судіть самі. Одна з моїх робіт "Зимовий кафедральний собор", датована ще 1995 роком, висить у приймальні голови облдерж?адміністрації в Ужгороді. А зробив такий подарунок закарпатцям перший голова Харківської облдержадміністрації Олександр Масельський, який ще 16 років тому започаткував культурний обмін між нашими областями, що й почався з моєї виставки в Ужгороді. Як зараз пам'ятаю, запросив мене Олександр Степанович до себе в кабінет о пів на сьому ранку і сказав: "Вікторе, через два тижні відкриваємо виставку". А часи тоді були дуже скрутні - не було навіть бензину, щоб перевезти полотна. Та Олександр Степанович пообіцяв допомогти і слова свого дотримав - виставку ми відкрили вчасно. Інша моя робота, великий натюрморт метр на метр - волошки з ромашками, перебуває в домашній колекції губернатора Санкт-Петербурга Валентини Матвієнко. Такий подарунок я зробив їй після того, як вона відвідала мою персональну виставку "Дві столиці. Одна доля", що проходила у Санкт-Петербурзі в 2007 році. Тоді у Центральному виставковому залі "Манеж" експонувалося понад 200 моїх робіт. У цих картинах я порівнював міські пейзажі Петербурга і Харкова, причому наше місто ні в чому не поступалося північній столиці Російської Федерації. А оскільки Валентина Матвієнко родом з України - з Житомирщини, то прикипіла душею до польових квітів, які я й залишив їй на пам'ять.

Є мої роботи і в мера Шанхая (Китай) та в культурному центрі цього міста, де проходила моя недавня виставка з 50-ти робіт. Загалом кількість виставок у різних містах і країнах уже давно перевалила за 200. Звідси можна простежити, де і в кого залишилися мої роботи.

- Де черпаєте сюжети для творчості, чим любите писати найбільше?

- Ось розмовляю з вами, можливо, якийсь сюжет буде. Дуже великий відсоток моєї творчості займає Чернігівщина, де я народився і виріс. Величезна кількість робіт присвячена Слобожанщині - краю, в якому з 15 років почалося моє становлення як художника. Наприклад, після нашої зустрічі буду в Чугуєві, на батьківщині Іллі Рєпіна, відкривати виставку батика В'ячеслава Лещенка - впевнений, сюжет буде чудовий. Бо все, що там бачу, що мене оточує, кладу на полотно. Загалом сюжетів багато. Залишається ще три роки до 200-річчя Тараса Шевченка. Думаю, що до цієї дати буде величезна виставка і в Україні, і в Росії. Один із таких сюжетів - "Шевченко і Москва". Мій великий друг, директор Національного культурного центру на Арбаті сказав, що чекає від мене картину "Шевченко і Щепкін". Я вже пообіцяв її написати, тому що це цікаво мені. Щодо написання, то дуже подобаються кольорові олівці як матеріал для натури і невеличких етюдів. А основну частину роботи виконую олійними фарбами.

- Коли вам краще працюється - удень чи вночі, взимку чи влітку?

- Коли є час. На жаль, його завжди обмаль. Тож я не чекаю, коли приходить натхнення. Якщо у моєму розкладі є півдня - я в майстерні. Сьогодні я так організував своє життя, що в мене все поряд - майстерня, спілка, академія. Крім того, в майстерні на мене завжди чекають ескізи, які переростають у роботи.

- Вікторе Івановичу, торік цикл ваших робіт "Мій край - Слобожанщина" удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка. Що до нього ввійшло, скільки часу над ним працювали?

- До цього циклу ввійшло майже 100 робіт, написаних за останні чотири з половиною роки і оприлюднених на виставках. Багато сюжетів, пов'язаних з Чугуєвом - Рєпінським краєм. Є полотна, присвячені рідному Харкову і спогадам свого дитинства. І, звичайно, кілька полотен присвячені мамі Шурі. Загалом це серія робіт, яка об'єднала всі види і жанри.

- Саме у цій серії представлене одне з ваших унікальних полотен "Вечір на Десні", що вже багато років вражає глядачів з першого погляду. Чому воно все червоне?

- Цікаве питання. Я народився у сільській хаті, яка розташована за 100 м від порому на Десні - в Мезині. У вересні 1943 року, про це мені розповідала в дитинстві бабуся Уляна, радянські війська тут форсували Десну. Три доби вода була червона від крові солдатів, яких розстріляли німецькі батареї, що стояли на кручі з протилежного боку. На картині зображений просто вечір, але згадка про бабусині розповіді зробила її такою червоною. Це величезне і дуже дороге мені полотно, тому не віддаю його ні до якого музею.

- Не можу не запитати вас і ще про одну роботу з цієї серії - "Поле соняшнику". Цю культуру, здається, малюють усі художники, однак ваші якісь особливі, чіпляють за душу. Більше того, кожне соняшникове полотно - абсолютно не схоже на попереднє. Як вдається не повторюватися?

- Уже багато років дружу з Борисом Олійником. Якось він прочитав мені свій вірш "Мати сіяла сон, а зійшов соняшник". Ці рядки так зачепили мене за душу, що вилилися на полотно. Тож одні з перших моїх "Соняшників" оселилися в квартирі цього чудового поета. І саме він колись сказав під час моєї виставки в Українському домі: "Якщо хочеш бачити справжню Україну - дивись картини Віктора Ковтуна". І хоча сказано це багато років тому, я згадую ці теплі слова і намагаюсь не схибити.

ДОСЬЄ "УК"

Віктор КОВТУН. Народився 1 червня 1958 р. на Чернігівщині. Вчився у Харківському художньому училищі у відомого українського живописця і графіка В. Лапіна. По закінченні відділення монументально-декоративного розпису Харківського художньо-промислового інституту працював у цьому виші, пройшов шлях від викладача до професора кафедри малюнка. З 2001 р. - керівник персональної творчої майстерні сюжетно-тематичної картини в Харківській державній Академії дизайну і мистецтв. Член-кореспондент Петровської Академії наук і мистецтв (Санкт-Петербург), дійсний член міжнародної Академії інформатизації при ООН, академік Української Технологічної Академії та Міжнародної академії в Каліфорнії (США), президент міжнародного благодійного фонду ім. Іллі Рєпіна. Голова правління Харківської організації Національної спілки художників України. Народний художник України. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua