У якому війську служити добре? Звичайно ж, у мирному. Але… в один момент війна перевернула життя тисяч українців. Одні втікали зі сходу від смерті й розрухи. А інші — із заходу, центру, півночі, полишаючи домівки, бізнес, комфортні робочі місця, сім’ї й дітей, рушали туди, де їхня поміч була вкрай потрібною. Вони стали на захист своєї землі. До когорти добровольців активно долучалися жінки, дівчата — пацанки і панянки. Згодом навіть скептики-чоловіки погодилися: жінка і військова справа поєднувані. Це засвідчили участь жінок у боях і досягнуті результати. Маючи офіційну посаду на полі бою комірниці чи кухаря, жінки виконували бойові завдання як розвідниці, стрільці. Прекрасні результати не лише вразили чоловіків, а й змусили військові чини врегулювати питання призначення на бойові посади жінок.
За океаном
Як вирішується питання гендерної рівності в арміях інших країн? Здавалося б, американки, британки задають тон жіночій незалежності та рівноправності. Але в армії вони теж стикаються з нюансами. Про це жінки-військовослужбовці розповіли під час відвертої розмови в Американському домі. Про те, як стрибали з літаків, воювали у гарячих точках, як добивалися високих військових звань. Кожна з них згадала сумні й кумедні історії, пов’язані із професійними обов’язками. Переповідали їх із притаманною лише жінці стриманістю, дипломатичністю і м’якістю.
Старший представник Міністерства оборони США — аташе з питань оборони полковник Керол Нортрап зауважила, що в бойових умовах різниці між чоловіком і жінкою ніхто не робить. Солдат є солдат. Та жінці нелегко адаптувати побут під свої потреби. Бо не скрізь передбачені відповідні санітарні умови. Їй самій доводилося по 10—12 годин проводити в кабіні літака. Екіпаж складався переважно із чоловіків. Найбільше дошкуляли походи в туалет. Окремого туалету для жінок у салоні військового судна не передбачено. Доводилося шукати виходи із ситуації. Полковник Керол Нортрап вважає: щоб подолати гендерний дискомфорт, у команді має бути хоч дві жінки. Попри те що знає всі тяготи служби, вона жодного слова не сказала всупереч вибору доньки, коли та повідомила батьків про бажання стати військовою. Маючи чималий досвід служби, Керол вважає, що суспільству треба показувати позитивні моменти перебування жінки в армії. І робити це за принципом «ми краще захищаємо жінок, бо самі жінки, і знаємо, як це робити».
В американській армії нині 15% жінок. Це вмотивовані фахівці, які пішли в нелегку професію за покликом серця. Хоч і не йшлося в розмові про точні суми зарплатні, висновок про достойні винагороди американських оборонців напрошувався сам.
Коли мама — військовослужбовець
Попри те що другому синові виповнилося лише півроку, сержант Туркеша Мот подалася в рекрути. Майже як благословення прозвучали слова матері: «Ти робиш це заради нього». Згадуючи перші дні в армії, Туркеша досі не приховує, що на смузі перешкод чекала від колег-чоловіків допомоги. Наплічник був таким важким, ніби в нього вмисне поклали стільки обладунків та набоїв, щоб охочий довго не мучився, а відразу подав рапорт на відрахування. Але це не про неї. Перші три місяці у школі підготовки солдатів — зараз як сон. Було всякого… Знущалися переважно спідтишка, вбиваючи морально. Можливо, завдяки такому ставленню чоловіків на кінець третього місяця тренувань солдат — одна з-поміж 20 чоловіків — посіла друге місце з підготовки. Наступне випробування чекало на неї в Техаській пустелі, куди потрапила на службу. Під час жахливої пилової бурі командир змусив її… мести пісок на плацу.
Тепер уже вона тренує новачків. Із цією місією приїхала в Україну. Чотири місяці працює з українськими солдатами. Що вразило в Україні — перший малокомунікативний тиждень. А вже як порозумілися, то жодних питань не виникало. Доки Туркеша перебуває у закордонному відрядженні, вдома її чекають чоловік і четверо діточок. «Їхня підтримка надихає на службу», — запевняє вона.
Спроби і результати
Американки хвалилися й іншими враженнями від служби. Як-от миротворча місія майора в запасі Катрін Селф в Іраку. Вона розповіла, чим завершилося бажання американок поліпшити стан суддівства у мусульманській країні. Виявилося, що в тій місцевості, де виконувала миротворчу місію, не було навіть приміщення суду, а суддівство «славилося» поборами. Тож Катрін запропонувала укласти угоду з місцевим «Тоні Сопрано», власником земель та іншого добра, аби той відвів ділянку під будівництво приміщення суду. Та різні культурні й релігійні погляди внесли у переговори корективи. Латифундист запропонував в обмін на землю… вийти за нього заміж. Пропозицію можна було б розглянути, усміхаючись розповідала Катрін, якби не те, що в іракця вже було сім дружин. Та й її професію військового юриста він не сприйняв усерйоз.
— Не боюся прислухатися до порад, — вважає своїм кредо капітан Касандра Харріс. — Якщо солдати побачать ваше стремління й уміння, матимете віддачу.
На її думку, до і під час виконання завдань не треба пускати в душу страх. Такий висновок зробила, коли аналізувала підсумки миротворчої операції за кордоном. Нехай потім трішки страх погуляє в крові, коли роботу виконано. Цікавими відкриттями стали для Касандри зустрічі й розмови з афганськими жінками. За їхньою небагатослівністю ховалися захоплення жіночою військовою формою і можливістю бачити світи завдяки роботі.
Зробити вибір до душі
Полковник Тетяна Остащенко представляла на зустрічі Україну. Не стати військовослужбовцем вона не могла. З дитинства все крутилося навколо армії: побут, пов’язаний з постійними мандрами гарнізонами, розмови, друзі батьків у форменому одязі. Тетяна — представник четвертого покоління військових у її родині. Вона вважає, що жінка має робити вибір до душі. Але не забувати, що й мамою бути важливо. І додала впевненості тим дівчатам, які стоять перед вибором професії: «Зате якщо будете військовою, то не чекатимете чоловіка зі служби, а будете поруч із ним».
Згадала полковник, як був розчарований командир, коли її побачив на порозі санмедчастини. Заочно на відстані за прізвищем Остащенко не зрозумів, що це жінка. Виявилося, чекав на колегу чоловічої статі. Тоді й усвідомила: «хочеш чогось досягнути, маєш бути кращою за чоловіків».
Сьогодення змусило цивільних і військових зважити на прагнення українських жінок. Чоловіки вже визнали, що жінки на полі бою навіть краще справляються з бойовими завданнями. А ще зауважують, що якби не жіноче товариство, то й із глузду з’їхали б. Психологи це підтверджують.
Тетяна Остащенко каже, що нині один із позитивних моментів — поповнення військових підрозділів представницями слабкої статі. Присутність жінки в чоловічому колективі дисциплінує його, підштовхує виважено розв’язувати проблеми.
Пані Тетяна уважно слухала історії іноземних колег. Зрештою підбила підсумок: «Є різниця, де ти служиш і як сприймаєш ситуацію. Якщо йдеться про службу під час бойових дій — одна річ, коли це за межами власної країни. А інша — коли ти на батьківщині й наші бійці воюють проти окупантів. Я бачила наслідки війни. Мої історії про побачене невеселі».
…Ми довго спілкувалися з жінками-військовими з різних країн. Слухали, порівнювали. Невимушена, дружня розмова мала на меті ще й спільне завдання — об’єднати набутий досвід. І, вочевидь, використати його, взявши за приклад найкращі практики.