Кілька місяців тому в моєму помешканні пролунав телефонний дзвінок. Оксамитово-вкрадливий дівочий голос поцікавився іменем, прізвищем, а також адресою. Одержавши моє ствердне «так точно!», на тому кінці дроту відрекомендувалися Надією і почали обережно переконувати в потребі перейти на інтернетне обслуговування саме в їхній компанії, яку представляє додзвонювачка. Мовляв, і дешевше, і якісніше, і…
Оскільки це питання в моєму порядку денному не значилося, спробував заперечити. Але Надія не відступала, і на якійсь хвилині перемовин я ледь не здався, пообіцявши зателефонувати, коли «дозрію». «А коли саме? — намагалася конкретизувати дівчина. — Назвіть день і час — ми самі вам передзвонимо». Заскочений зненацька, почав називати приблизні дати. Але вони не задовольняли співрозмовницю. А на моє прохання назвати свій номер, аби за першої ж нагоди обізватися самому, делікатно пояснила, що їм заборонено «світитися». «А мене ж ви якось «висвітили»? — не стримався і зрештою поклав слухавку.
За кілька днів знову пролунав дзвінок, але на зв’язок вийшла Катя. Все повторилося з єдиною хіба що різницею — швиденько подякував за таку турботу і не встрявав у балачку. Однак радів недовго. Згодом почали телефонувати не тільки на домашній номер, а й на мобільний. Причому не з інтернетного питання. Спершу запропонували взяти участь у якомусь безпрограшному(!?) опитуванні: мовляв, кожен десятий абонент одержить подарунок, кожен п’ятий — сувенір, а я якраз водночас є і тим, й іншим.
Згодом надійшла есемеска з привітанням — я став власником легковика, але, щоб його отримати, треба виконати одну формальність. Після цього вигравав ще щось, але що саме — мене вже не цікавило. Після такого «щастя» перестав узагалі реагувати, коли на мобільнику висвітлювалося «немає номера» або «приватний номер». Спершу думав, що я сам-один такий «щасливчик», але коли розповів про це колезі-журналісту, той показав на своєму мобільному цілий перелік подібних «виграшів». А стосовно переходу до іншого інтернет-оператора, то він свого часу вже переживав таку хвилю уваги.
Усе-таки звідки беруть телефонні координати Наді, Каті та їм подібні абоненти? Поцікавився на міській телефонній станції, в довідковій службі. Скрізь категорично відхрестилися від можливої причетності до цього, пояснивши, що без чіткої адреси, прізвища й імені їм заборонено надавати будь-яку інформацію.
Зрештою, грець із ними, з номерами. Річ в іншому. На що саме розраховують отакі «дзвонарі», коли починають пресувати незнайому людину з того чи того приводу? Якщо в мене чи в будь-кого іншого з’явиться потреба в якійсь новій послузі, то чи варто чекати дзвінка від Наді або Каті? Чи не простіше самому звернутися до конкретної установи з конкретного питання і все вирішити? Зрештою, це не тільки рівень обслуговування, а й загальної культури спілкування. Не думаю, що в розвинених європейських країнах абонентів хапають за телефонні «поли», пропонуючи якісь послуги, не кажучи про міфічно-примарні виграші. «Елохторат» не настільки дрімучий, аби «впарювати» йому подібні подарунки долі.
…Тепер щоразу, коли на моніторі висвітлюється телефонний анонім, принципово не відповідаю. Згадую класичне: «У мене задзвонив телефон: «Хто говорить?» — «Слон». Бо знаю, що слони не турбуватимуть, а ті, хто нав’язуються із супервигідними пропозиціями, хай якось обходяться без мене.