Якщо одним словом, то вони неймовірні! Рушники й сорочки, оздоблені вишивкою настільки вишукано, що дивишся й не розумієш, як могли людські руки зробити таку красу! Особливо ті вироби, в яких використано різні техніки, дрібні візерунки й рукотворне мереживо. У деяких з них бачу дивовижні картини, вималювані чарівною голкою.
Але спершу хочеться подивитися на найдавніші зразки: які були уявлення про красу кілька століть тому? І заступник директора Музею Івана Гончара Юрій Мельничук, який добре знається на українській вишивці, сам вишиває, навчившись цього в бабусі й мами, а згодом хобі зробив роботою, показує фрагменти тонкої тканини в бурих плямах часу з вишуканим шовковим розписом гладдю та гаптуванням золотими і срібними нитками. Це частина підризника XVIII століття. Але мене не менше від цієї вишуканої частини коштовного церковного вбрання приваблюють давні рушники із примітивним малюнком зі стилізованих квітів, схожих на іриси, вишитих червоними нитками, які вже втратили первісний колір. У цьому давньому малюнку знаходиш і заморські квіти, і космічні елементи, які наче десь уже бачив. Чому?
Багатство усього світу
.jpg)
Мій провідник Юрій Мельничук добре знає відповідь на це запитання. Україна багата вишивальними традиціями, розповідає він, тому що ми хліборобська нація. А саме хліборобська культура подає річне обрядове коло із силою-силенною орнаментів. З іншого боку, на нашій землі перехрещувалися два важливі історичні міграційні потоки — великий шовковий шлях з Європи до Азії та з півночі до півдня шлях із варяг у греки. Торгові каравани на територію нинішньої України привозили різноманітні коштовні тканини, шовкові, золоті та срібні нитки для ткання й вишивання. Рукодільниці творчо переробляли й асимілювали велику кількість різноманітних чужоземних орнаментів і технологій їх виготовлення. Це все доповнювалося власними враженнями людей, які живуть в умовах яскраво виражених чотирьох пір року і різних природних зон. Гори, ліс, лісостеп та степ по-різному надихають. Якщо це все помножити на статевовікову структуру населення, соціально-майновий статус, різну етнічну належність, то в результаті маємо надзвичайно різноманітні вияви у вишиванні.
Цікавлюся, які шви вважають найдавнішими з нині відомих 250. Пан Юрій каже, що це передусім ті, які імітують ткання. Серед них унікальна низь, яку виконують зі зворотного боку тканини. Виходить двосторонній чіткий малюнок орнаменту, більш насичений з лицьового боку. Така техніка характерна для Гуцульщини, Поділля, Буковини.
Розповсюджені на Поліссі занизування та заволікання теж належать до такого типу швів. Голка в них повторює шлях човника на ткацькому верстаті, перебираючи нитки у різному розчисленні. Популярні шви, виконані на основі техніки двобічного настилування, — качалочки, лиштва, коса гладь, набирування. Дивлюся на рушники, виконані цими швами, і не вірю, що це вишивка, бо вона видається суцільним витканим полотном із чітким і ретельно виконаним візерунком.
Синій, а не чорний
Дивовижна якість української вишивки — її колористика. Використання певних кольорів та їхнє поєднання невипадкове, наповнене глибинним змістом, про що й розповідає Юрій Мельничук. Найулюбленіший колір — червоний. Його застосовують в рушниках більшості регіонів — квіти чи орнамент червоним по білому. Характерне поєднання двох кольорів. Найдавнішим вважається використання червоного із синім, для добування яких використовували природні барвники з кошенілі та індиго. Більшість візерунків вишивали доморобними крученими і воскованими нитками, фарбованими у відварах різних рослин, серед яких дуже популярна кора дуба. Тому й кольори на давніх виробах не такі яскраві, до яких ми звикли.
У другій половині ХІХ століття з’явилися анілінові барвники. Вироби стали кольоровими, бо анілінові барвники давали змогу легко фарбувати прядиво, а фабричні нитки для вишивки стали доступними. Серед найпоширеніших кольорів, які традиційно використовували, — червоний, білий, синій, жовтий і чорний.
У виробах різних регіонів можна знайти вишивку білим по білому. Питаю пана Юрія, чому вона така популярна, адже її сором’язлива вишуканість не впадає у вічі. Виявляється, шиття біллю належить до найдавніших традицій української вишивки і не втрачає актуальності й нині. У давнину нитки для такої вишивки вибілювали на сонці протягом трьох років, полотно — протягом одного літа, у процесі чого матеріали наповнювалися енергією води, сонця, вітру і землі. Саме через насиченість енергією природних сил ці вироби із шиттям біллю вважали великою цінністю, оберегами, використовували у найважливіших життєвих обрядах: після народження дитини, на весіллях, а також у поховальній обрядовості.
У технологічному плані кожний регіон характеризується певним набором традиційних технік та вишивальних швів. Окремі сорочки можуть бути вишиті одним швом, як на Гуцульщині чи Поділлі. А на Полтавщині в оздобленні одного виробу іноді використовували по 10—15 швів. Пан Юрій показує дуже трудомісткі сорочки, які вражають і захоплюють. А ось сітки, якими прикрашали кінці рушників, виявляється, не плетені гачком, як мені здавалося, а вишиті так званим українським мереживом. До прозорих швів належать і вишивки, виконані із застосуванням виколювання чи вирізування. Особливо вишуканий вигляд мають сорочки з Покуття, Поділля, Полтавщини, вишиті одночасно прозорими і непрозорими швами. Популярні в оздобленні різні мережки на ділянках тканин із висмикнутими нитками.
Сакральний зміст вражає.jpg)
Але шедеврами народні вишивки роблять не тільки складні й досконалі технічні прийоми, ретельне їхвиконання, а й глибинний сакральний зміст, закладений у них. Використання в орнаментах солярних знаків, зірок, хрестів додає їм енергії та захищеності. Давнє поєднання червоного і синього кольорів символізує гармонію активного (червоний) і пасивного (синій), і заміна синього на чорний колір змінило цей первинний зміст. У білій вишивці, в її світлосяйних візерунках — теж глибинний культ світла, раю як царства душ, тому українці з усіх регіонів мають вишиті білим сорочки. І не через бідність, не тому, що не мали за що купити кольорових ниток. Тепер швидко можна відбілити нитки у відбілювачі, але тоді в них буде енергетика відбілювача, а не сонця.
Запитала пана Юрія і про його погляд на сучасне захоплення широкого загалу вишивкою: чи не здається йому, що дуже багато псевдонародного кітчу. Він упевнений, що нам треба повертатися до першоджерел, розуміти їх, а не замінювати шароварщиною. Виросли покоління людей на фломастерах та неоновій рекламі, їм хочеться веселенького, яскравого, і тому часто віддають перевагу несмаку. Нам слід розвиватися духовно, щоб бути здатними сприймати і захоплюватися українською вишивкою, бо вона не банальна, глибока. І пан Юрій упевнений, що останні події суспільного життя сприятимуть нашому спільному розвитку і духовному зростанню. Допомогти на цьому шляху людям може народний досвід і традиції. Наприклад, виряджаючи чоловіків на війну, жінки тепер, як і кілька століть тому, вишивають їм із молитвою оберегові сорочки, хусточки. Звертаються до вишивки в наш неспокійний час і заради власного заспокоєння, розуміння глибинного духовного змісту народних традицій.