За вагомий особистий внесок у розвиток літератури, мистецтва, освіти, науки, культури Рівненщини просвітянської премії імені Григорія Чубая цього року удостоєно натхненника і першого директора музейного комплексу «Пересопниця» Миколу Федоришина. Нині він завідувач літературного музею Уласа Самчука в Рівному. Саме тут 20 лютого, в день народження Волинського Гомера, премію йому вручила заступниця голови обласного об’єднання «Просвіти» Катерина Сичик.

Новітня історія сивої давнини

Дітищем Миколи Федоришина стала книжка «Музейний комплекс Пересопниця. 10 років минуло», яку автор не просто впорядкував — вистраждав, прожив кожну її сторінку. Він родом із цих благословенних місць, дух яких увібрало Пересопницьке Євангеліє — Першокнига, на якій присягають на вірність незалежній Україні наші Президенти. Започаткував традицію світлої пам’яті Леонід Кравчук, який народився і виріс у селі Великий Житин під Рівним.

«Перемогу на виборах Президента 1991 року здобув тодішній голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Він складав присягу через три дні після оголошення ЦВК підсумків виборів. Оскільки протокольних правил інавгурацій ще не було, сценарій вибудовували у процесі. Ініціатором присяги на сакральній для українців реліквії був тодішній народний депутат із Львівщини поет Роман Лубківський. Він звернувся до директора Інституту літератури Національної академії наук Миколи Жулинського із  питанням, яку саме реліквію той порекомендує. Вибору, вочевидь, сприяло те, що Пересопницьке Євангеліє — рукописна пам’ятка з малої батьківщини не лише Кравчука, а й Жулинського.

У травні 1989 року в Пересопниці урочисто відкрили пам’ятний знак Пересопницькому Євангелію, і місцева еліта активно шукала столичної підтримки у спорудженні тут духовного пантеону. Микола Жулинський без вагань порекомендував покласти на інавгураційний стіл перший переклад Святого Письма староукраїнською мовою. Інавгурація першого Президента незалежної України відбулася 5 грудня 1991 року», — повертає нас до історії Микола Федоришин.

Однак шлях до спорудження музейного комплексу в колишньому княжому місті, а нині малесенькому селі був завдовжки майже 20 років.

29 серпня 2011-го музейний комплекс відчинив двері. Очолив його один з натхненників справи Микола Федоришин. А ще в цьому комплексі залишив часточку небайдужої душі тодішній голова Рівненської обласної державної адміністрації Василь Берташ. Тоді не лише проклали дорогу з Рівного до Пересопниці, а й газифікували весь куток, наростили інфраструктуру.

У музейному комплексі зібрано десятки Євангелій різними мовами. Про все це Микола Федоришин розповідає у книжці.                           

Талановитий Чубай — шістдесятник

Літературну премію імені Григорія Чубая започаткувала 1991 року дубенська «Просвіта». «Кошти заробили від реалізації газети «Наш край» (редактор Микола Пшеничний). Її першими лауреатами стали активні просвітяни Дубенщини Галина Квітка, Петро Вишневський, Ігор Лозов’юк. Згодом премію відновило Рівненське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта». Її лауреатами в різні роки були відомі в нашому краї та за його межами особистості. Серед них скульптори Володимир Стасюк та Петро Подолець за створення пам’ятника Тарасові Шевченку в Рівному, письменники Євген Шморгун, Степан Бабій, Любов Пшенична, Микола Тимчак, Святослав Праск, Юрій Береза, Лідія Рибенко, Петро Велесик, Василь Басараба, Галина Гнатюк, викладачі Анатолій Грицай, Богдан Столярчук. Майже всі вони  активні просвітяни», — розповідає член правління Рівненського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка Наталія Савчук.

До речі, кошти на премію (нині вона становить 5 тисяч гривень) залучають від благодійників: цього року пожертву внесло Товариство української мови з Чикаго.

Хто ж такий Григорій Чубай? Народився 23 січня 1949 року в селі Березини Козинського (пізніше Радивилівського, а нині Дубенського) району. Із 1965 року друкувався в районній газеті, писав вірші, малював. 1966 року вступив до Київського університету. Проте після патріотичного виступу біля пам’ятника Шевченкові юнака не допускають до іспитів. Григорій пішов у широкий світ: писав антирадянську та антиімперську за сутністю поему «Вертеп». Далі його прийняв Львів, де він жив і творив до ранньої весни 1969-го. Доля відвела талановитому авторові лише 33 роки.

У Спілку письменників України видатного поета, перекладача, видавця Грицька Чубая прийняли посмертно — уже в незалежній Україні 1991 року. У творчості нашого славного земляка Іван Дзюба відзначає яскраво виражені ознаки типово романтичного бунтарства автентичного шістдесятництва, унікального мистецького і громадсько-політичного явища, яке ще називають другим українським відродженням ХХ століття.