Чи знаєте, що у Полтаві під фундаментом краєзнавчого музею є ще три поверхи, де причаїлася неймовірної краси жінка, прикута золотим ланцюгом? Кажуть, побачити її можна лише на повний місяць 31 червня…
Полтавщина — земля соняшників, кукурудзи та зерна. Здавалось би, що тут таємничого й неймовірного? Водночас кожен клаптик розповідає історію, промовляє словами Котляревського, співає віршами Сосюри і мальовничо мовчить барвами Марії Башкирцевої.
Та найбільше численними легендами оповита місцина, пов’язана з іменем Миколи Гоголя, який народився та провів дитинство саме тут, на Полтавщині. Мені випала приємна нагода проїхатися стежками видатного українця.
.jpg)
Історія з продовженням
Наша дорога пролягає через старовинне місто Полтаву. Саме тут, у краєзнавчому музеї ім. Василя Кричевського в унікальному сховищі заховано здвоєний перстень, у якому міститься часточка Гоголя — пасмо його волосся. Історія цього незвичайного персня романтична. Мовляв, після смерті Миколи Васильовича з його голови відтяла кілька волосин закохана в нього двоюрідна сестра по маминій лінії й заховала їх між двох кілець, а на внутрішньому боці вигравіювала дату смерті коханого.
Унікальна колекція музею, що розміщується на трьох поверхах, розповідає про історію, етнографію та природу полтавського краю. Старший науковий співробітник музею Наталія Кузьменко спростувала інформацію про існування трьох підземних поверхів. «Є тільки одне підвальне приміщення, де зберігається частина експонатів, і жодної дівчини там не було, — каже вона. — А ось підземні ходи й справді були, щоправда, в самому місті, тільки їх закрили. Вони небезпечні для огляду, більшість може обвалитися». До речі, восени музей відзначатиме 125 років з дня заснування.
З Полтавою у Миколи Гоголя пов’язані роки дитинства та юності. Дев’ятирічним хлопчиною 3 серпня 1818-го разом із братом Іваном Гоголем-Яновським хлопчина вступив до першого класу Полтавського повітового училища. Але вчитися довелося Миколі недовго. Смерть брата повернула його в рідний маєток у селі Василівка. Полтава не стала героєм гоголівської прози, як Миргород чи Петербург. Але її провінційні риси читаються насамперед в образі міста, яке письменник описав у «Мертвих душах».
Сімейна легенда
Далі марно їхати без навігатора. Прославлена Миколою Васильовичем у творі «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» земля любить побешкетувати: як кажуть місцеві, «Гоголь водить». На в’їзді зустрічає тріумфальна арка (зведена 1820-го на честь перемоги у російсько-французькій війні 1812 року імператором Олександром І). Дорога навпростець веде у Диканьку, і ген видніються бані Свято-Троїцької церкви. Але дорога приведе до не менш відомого місця — мурованої Миколаївської церкви, усипальниці родини Кочубеїв, якій аж 222 роки.
За легендою, її побудував на місці дерев’яної церкви, яка двічі горіла, Віктор Павлович Кочубей. Під час будівництва застосували ефект подвійної бані, яку прикрашає семипелюсткова троянда: вона як справжня квітка влітку розкриває пелюстки, а взимку закриває.
У підвалі влаштовано родинний склеп Кочубеїв, тільки туди туристів можуть не пустити. У храмі на тому самому місці, що й у давнину, є чудотворна ікона Святого Миколая. Кажуть, їй молилася мати Миколи Гоголя Марія, щоб народити здорову дитину, і обіцяла дати малюкові ім’я святого заступника. Марія обіцянку виконала.
.jpg)
Давній ряд
Свято-Троїцька церква також пов’язана з іменем Гоголя. Саме тут малював ікону євангеліста Луки коваль Вакула. Храм збудували 1780 року в стилі пізнього бароко й відновили до 175-річчя з дня народження земляка. А відновити палац Кочубеїв, який налічував 110 кімнат, не вдалося. Як кажуть диканьчани, не вистачає в них «кочубеїв», навіть на ворота грошей не назбирали — тільки на частину.
Неподалік воріт на трьох гектарах розрісся бузковий гай, який нагадує рай, коли починає цвісти. Деякі кущі настільки величезні й густі, що переплелися і утворили баню. Місцеві дуже люблять цей сад і навіть придумали свято пісні бузкового гаю. Але якщо ви не потрапили у Диканьку навесні, прямуйте до дубів, яких називають дубами Кочубеїв — цим деревам-велетням від 400 до 800 років.
Не менш цікавий пам’ятник «катюші». Далекого 25 вересня 1941 року дивізіон «катюш» дав залп по німецьких військах в урочищі Переруб. За 10 секунд було випущено 192 снаряди. Це був перший залп «катюш» на території України.
«Леніна не віддамо»
З Диканькою пов’язане ще одне ім’я — художниці Марії Башкирцевої (1858—1884), яка народилася в селі Гавронці Диканського району. Вона автор понад 150 робіт, які прикрашають музеї Ніцци, Парижа та Нью-Йорка. В Україні тільки у Сумах та Дніпрі є оригінали її живописних робіт.
У картинній галереї імені Марії Башкирцевої можна побачити на перший погляд дивний пам’ятник — Володимирові Леніну. Його після повалення місцеві не дозволили вивезти, оскільки щоб відлити цей пам’ятник у 1973 році, збирали кошти з жителів Диканщини. «Хай постоїть у нас», — кажуть працівники музею. А ще тут представлено мистецькі твори переважно місцевих професійних і самодіяльних художників. Два зали експозиції відведено і гоголівській тематиці, висвітлено життєвий і творчий шлях знаменитої землячки Марії Башкирцевої.
Плануйте завчасно
Якщо ж зберетеся відвідати Диканьку ближче до різдвяних свят, будьте готові до велелюдного натовпу туристів. У свята восьмитисячне місто приймає до 10 тисяч охочих долучитися до містичних вечорів. Завдяки такій популярності розвивається зелений туризм. Хто ж не захоче відпочити у «Садибі Солохи»?
У диканських ресторанів є певна місцева особливість: хочете пообідати чи повечеряти, замовлення робіть заздалегідь. Місцевий народ ощадливий, не любить викидати продукти, тому готують стільки, скільки замовлено. І в домовлений час усе буде готово.
Дорогою до Диканьки завітайте на хутір Проні в гості до самої Солохи, в якої чорт у комин лізе, а якщо пощастить, то й чарку із самим Гоголем підніміть. Вправність продемонструє козак-коваль Вакула, а гарненька Оксана приготує полтавські вареники. Тільки завдяки ентузіазму місцевих жителів відновлено гоголівський колорит на «Хуторі Проні поблизу Диканьки».
Гостинний маєток
Мандруючи історичними стежками письменника, неможливо оминути родовий дворянський маєток Гоголів-Яновських в селі Гоголевому Шишацького району, в якому розмістився Національний музей-заповідник М. Гоголя.
У відновленому маєтку можна побачити перший малюнок юного Миколки, скрипку, яку подарували хлопчині батьки (щоправда, забули покласти у футляр смичок), перші твори, книжки, які він читав. Зібрані в експозиції музею речі та меблі епохи Миколи Гоголя розповідають про життя і творчість письменника. У їдальні вас зустріне мати Миколи Марія Іванівна (Катерина Чернова), згадає сина, розкаже, про що він мріяв, говорив. Розповість, як на нього чекали сестри, яким він розробляв дизайн суконь, а також похизується вікнами й секретером, виготовленим за його ескізами.
А у флігелі, де працював і відпочивав Микола Васильович, зазирніть до його робочого кабінету. Доведеться зазирнути, оскільки, за заповітом матері письменника, до його кімнати ніхто не має права заходити. І нині там висить «Всевидяще око», нагадує чи то Христа, чи то самого генія. Чи виконують синів заповіт, пильно стежить сама Марія Іванівна — через дорогу, де її могила.
У парку біля ставка є невеликий грот, у якому Микола стоячи записував різні оповідки, що згодом увійшли до його творів. Музей запрошує відвідувачів не тільки вдень, а й надвечір, особливо сміливих — на нічні екскурсії. Тож якщо забажаєте відвідати неймовірно цікаві історичні місця Полтавщини, не забудьте: з 16 по 21 серпня на вас чекає Сорочинський ярмарок. Вирушаючи в цікаву подорож, будьте пильними: охопити все за кілька днів неможливо.
PS Авторка висловлює подяку в підготовці матеріалу управлінню інфраструктури й туризму Полтавської обласної державної адміністрації й асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України».