МАЙСТЕРНІСТЬ
Творчій насназі й працездатності фотожурналіста Василя Бурми з Тернополя колеги по-доброму заздрять
"Міг би стати журналістом, якби не приліпилася та фотографія", - лукавить таки, а, може, зі скромності мовить Василь Бурма. Адже його творчій насназі, працездатності можна лише позаздрити. Перо у нього завжди легке, доступне, щире, емоційне. Про природу на Тернопіллі так задушевно й проникливо ніхто не пише. Його навіть колеги називають "тернопільським Пєсковим". Інша річ, що ось уже з півстоліття він ніколи не розстається з фотокамерою, постійно у пошуку "цар-кадру".
На битому шляху долі
75 років тому в полтавському селі Заріг у родині Бурмів з'явився син. Дитинство випало йому голодне, воєнне, бідне. Шибеником його вважали неперевершеним. Можливо, тому, що не бачив поруч батька, якого спочатку покликала війна, де потрапив у ворожий полон, а коли прийшли свої, то на десять років запроторили до ГУЛАГу.
Василь після семирічки вступив до ремісничого училища, встиг трохи повирізати шпонкові канавки на валах комбайнів на "Роcт?сільмаші" і попрацювати на верстатобудівному заводі в Лубнах. Відтак на нього чекала чинна військова служба.
Армійську науку вивчав в авіаційному центрі. Була тут і вечірня школа, де середню освіту могли здобувати не лише офіцери, а й рядові та сержанти і де в юнака знову проявилася велика тяга до знань. Бо попри його збиточні витівки, він ще підлітком прочитав майже всього Пушкіна, любив Лермонтова, Блока, Маяковського, Шиллера, інших письменників. До того ж був іще один вагомий стимул - хто бажав вступати до ВНЗ, на три місяці швидше демобілізовували. Каже, взявся за розум та екстерном завершив програму трьох класів десятирічки.
Куди ж піти на навчання? Здається, це питання не
викликало особливої гостроти. Писав вірші, саме в солдатських лавах прилучився
до фотосправи, отож вирішив: бути йому журналістом. Документи надіслав до
Львівського університету ім. Івана Франка. З 20 карбованцями в кишені прямо з
військової частини приїхав згодом складати сюди екзамени. Вступив.
"Зріло" подивився на власні віршовані рядки й викинув у кошик. Друг це зауважив, вийняв і заніс їх у студентську багатотиражку. За певний час, розгорнувши газету, Василь побачив добірку "Выброшенные тетради", проілюстровану власним армійським фото - на привалі поміж нехитрих солдатських наїдків стояли чоботи. Після цих публікацій віршування Василя Бурми заспівало лебедину пісню, зате знімок з перепочинку армійців виявився першою творчою ластівкою.
Вихоплюючи мить
Свою студентську навчальну практику Василь Бурма проводив у редакції газети "Вільне життя" в Тернополі. Його журналістський талант тут завважили одразу, тож майже півстоліття свого життя віддав він цьому виданню. "Хоч надходили пропозиції з київських видань, "сватали" в ТАРС - уже валізи зрихтував, - розповідає Василь Олександрович. - Але щось у мені промовляло: "Сиди тут, сиди тут!"
Сидіти, зрештою, в редакційній лабораторії-кабінеті - не стиль Бурми. Часто-густо бере рюкзак, спальний мішок і вирушає в мандри. Де доведеться заночувати, особливо не переймається, може й на копиці сіна чи на подвір'ї в якогось господаря, головне - щоб відзняти те, чого прагне душа, зловити ту єдину й неповторну мить. Буває, годину-другу ходить місцевістю, вивчає, приглядається - аж тоді народжується сюжет. Але, зізнається, найбільше любить фотографувати дітей та людей поважного віку. Це типажі, з одного боку, безпосередності, щирості, з другого - життєвої мудрості й природності.
Заслужений журналіст України Василь Бурма об'їздив з фотокамерою понад 30 країн світу. Щойно, "далеких мандрів обтрусивши пил", готував матеріали про поїздку і у "Вільному житті", і для персональних виставок. Видав і книжку "Дороги, путівці, стежини", де захоплююче словами й світлинами розповів, зокрема, про іспанські перехрестя, щедре сонце Провансу, землю Ісуса, біле марево Тадж-Махалу, край блакитних фіордів, заандамські вітряки та багато інших принад і дивин.
Проте найбільш любі та рідні його серцю брати-гречкосії, бо "всі ми від землі". З пієтетом ставиться до зйомок старовинних замків. Хоч би в якій державі був, обов'язково проситься завезти його до цих архітектурних шедеврів. В Україні сфотографував усі фортеці та палаци й зорганізував виставку та випускає книжку під назвою "За мурами давніх твердинь".
Для свого творчого гасла Василь Олександрович перефразував Маяковського й завжди радить молодим: "Снимай и никаких гвоздей!" І сам вдень і в сутінки ходить з фотокамерою, бо "ще всього не зняв". Ми ж виставляємо на фотовернісаж "УК" кілька робіт тернопільського художника світлопису.
