Пандемія коронавірусної хвороби й нестабільна економічна ситуація у світі стали індикаторами, які показали проблеми у царині захисту прав дітей. І Україна тут не виняток. До зони особливого ризику потрапили неповнолітні, яких було позбавлено батьківського піклування, а також ті, хто з інших причин перебував в інтернатних закладах. Особливий ризик для неповнолітніх з інвалідністю, які мають слабку імунну систему й високий ризик зараження вірусами.

Тож з огляду на необхідність самоізоляції та запобігання зараженню коронавірусом у великому колективі чимало з них ще з минулого літа повернулися до родин. Та чи насправді там вони почуваються захищеними й отримують все, чого потребують? І чи є у громадах послуги для підтримки таких родин і дітей?

Для відповіді на це запитання ЮНІСЕФ разом з Міністерством соціальної політики та Українською мережею за права людини ініціювали у серпні 2020 року проєкт із перевірки умов життя дітей, які повернулися з державних закладів до своїх сімей. Про це розповіла заступниця голови Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Лора Білл на презентації підсумків заходу.

Першочерговим завданням проєкту було оцінити умови проживання дітей у родинах, впевнитися у їхній захищеності та за змогою створити умови, щоб хлопці й дівчата і після карантину залишились з батьками та не поверталися до інтернатів. Проєкт дав змогу дізнатися, чому діти потрапляють до інтернатів, і з’ясувати, що ж потрібно, аби дитина залишилася в родині.

В інтернатах не лише сироти

Заступник міністра соціальної політики Борис Лебедцов повідомив, що до початку проєкту фахівці міністерства перевірили понад 36 тисяч дітей, які повернулися в родини, і виявили причини, з яких вони раніше потрапили до державних закладів. 2,5 тисячі дітей були з родин з високим рівним бідності, 1,2 тисячі — з тих, де батьки ухиляються від виховання або жорстоко поводяться з дітьми, понад 1000 — з родин, де один або обоє батьків зловживають спиртним чи наркотичними речовинами, 800 — з таких, у яких проблеми з житлом. Тоді влада об’єднала зусилля з ЮНІСЕФ. У межах проєкту фахівці спостерігали за понад 4 тисячами родин із п’яти областей: Волинської, Дніпропетровської, Миколаївської, Полтавської та Харківської.

2020 року міністерство впровадило принципово новий підхід до влаштування дітей у заклади на цілодобове перебування. Цей підхід уже дав змогу зменшити на 19% кількість неповнолітніх у них, сприяв місцевій владі, щоб вона побачила кожну дитину, яка перебуває в закладах, і їхні родини, що потребують підтримки, аби діти залишалися в сім’ях.

У громадах важлива міжвідомча взаємодія. Якщо кожен працівник, який має стосунок до надання послуг дітям і сім’ям, діятиме в інтересах дитини та прийматиме відповідні рішення, можна буде забезпечити своєчасне втручання і зменшити кількість дітей, яким доводиться залишати родини і жити в державних закладах.

Мінсоцполітики запровадило проведення щотижневого моніторингу ситуації, як дотримують прав дітей, які повернулися в родини. Надходить ця інформація і до уповноваженого з прав людини.

Представниця уповноваженого Верховної Ради з дотримання прав дитини та сім’ї Аксана Філіпішина зазначила, що для чималої кількості дітей, які повернулися в родини, проблемою стало дистанційне навчання. У батьків немає коштів на придбання електронних пристроїв, надто якщо в родину повертається кілька дітей. Є місцевості, де й досі не доступний швидкісний інтернет. Ускладнило ситуацію й те, що у багатьох регіонах не укомплектовано служби у справах дітей, отже діти залишилися без підтримки держави.

Почати з малого

Але не лише батьки винні в тому, що діти потрапляють в інтернати. Дослідження виявило, що серед першопричин — нестача якісних соціальних послуг та інклюзивної освіти у громадах, обмежений доступ до них зокрема через віддаленість. На цьому наголосив уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба. Наприклад, у багатьох громадах є труднощі з отриманням консультацій профільних фахівців (психологів, неврологів), немає шкільних автобусів і груп подовженого дня, денних центрів для дітей з інвалідністю, послуг раннього втручання та інших послуг для підтримки сімей.

Серйозний чинник — нестача інклюзії в освітніх закладах, оскільки часто інклюзія у школах залишається лише формальною й не забезпечує якісного навчання дітей з особливими освітніми потребами. Під час моніторингу зафіксовано випадки булінгу з боку директорів шкіл, вчителів і батьків інших дітей щодо дітей з інвалідністю або дітей, що повернулися з інтернатів.

Микола Кулеба зазначив, що допомога родинам, в які повернулися діти з інтернатів під час пандемії, може бути різною. На Житомирщині втілили пілотний проєкт, коли таким родинам надавали продуктові набори та засоби гігієни. Допомога, можливо, і не надвелика, та для них відчутна. Тож із 703 родин, які її отримували, 120 дітей в інтернати не повернулися. Тому навіть така допомога для них надзвичайно важлива.

Потребують адаптації та підтримки

Голова правління громадської спілки «Українська мережа за права дитини» Дар’я Касьянова зазначила, що у перевірених за проєктом областях в родинах кричущих випадків порушень прав дітей зафіксовано не було. З понад 3,3 тисячі родин, до яких повернулося понад 4 тисячі неповнолітніх, вилучили після перевірки лише п’ятеро. Це небагато.

Проєкт довів, що деякі перестороги були зайвими і повернення цих дітей в родини — процес нормальний. Тож у родини повернулися 143 дитини дошкільного віку, 3527 неповнолітніх школярів, 606 випускники 9—11 класів. З них до року в інтернатах перебували 570 хлопців і дівчат, 2—5 років — близько 2,5 тисячі, понад 5 років — 1,1 тисячі. Було виявлено дітей, які потрапили у свою родину вперше за кілька років, хоч мали б бувати регулярно принаймні під час канікул. Таким адаптуватися після повернення в родину було найважче. Інколи навіть доводилося залучати психологів, аби налагодити взаємодію між дитиною і батьками.

Дослідили можливість батьків створити дітям, котрі повернулися, умови для дистанційного навчання. 85% батьків мали змогу надати дитям індивідуальне місце для цього. 77% дітей мали комп’ютер, телефон або інший пристрій для навчання онлайн. Однак 13% неповнолітніх такої змоги не мали. А в декого вдома не було не лише інтернету, а й телевізора.

І все-таки проєкт підтвердив, що повернути дітей з інтернатів у родини можливо, передовсім надаючи родині необхідну підтримку відповідно до її потреб. У межах проєкту 10%, або 437 дітей, вдалося зберегти у сім’ї, зокрема через допомогу із працевлаштуванням батьків, організацію інклюзивного навчання для дітей, надання родинам соціального супроводу. Завдяки проєкту 788 дітей вдалося вберегти від первинного потрапляння в інтернати.

Найвищий рівень готовності до співпраці у возз’єднанні родини виявили батьки у Харківській області — 100 сімей, або 19% усіх в області, які брали участь у проєкті, найнижчий — у Волинській — 37, або11%. У Харківській області найвищий рівень працевлаштованості батьків — 67%, у Волинській — найбільша кількість батьків — випускників інтернатних закладів: 20%.

Дар’я Касьянова зауважила, що отримані дані довели: реформи з децентралізації та деінституціалізації потребують локального підходу й адаптації до місцевих потреб. Тому відповідно до рекомендацій, сформульованих за підсумками реалізації проєкту, кожна область потребує унікальної відповіді.

Часто громадам бракує знань про реформи та шляхи їх упровадження. Фактично громади мало були залучені до процесу розроблення регіональних планів реалізації реформ, у них недостатньо налагоджено взаємодію між різними відомствами й управліннями. Бракує соціальних працівників, на яких покладено основне завдання з визначення потреб родин та відповіді на них. У підсумку перший етап плану реформи деінституціалізації реалізовано в середньому у п’яти областях лише частково.

Слід унеможливити так зване вербування дітей до інтернатів, яке інколи проводять їх працівники, що бояться втратити власні робочі місця або фінансування державою цього закладу.

Однак громади мають мотивацію розвивати соціальні послуги з підтримки сімей. І для цього вони потребують методичної підтримки, навчань, супервізій і бюджетів. А батьки — допомоги, підтримки й соціального супроводу. Адже хай там як, а дитина завжди прагне бути в родині, якої їй ніхто і ніщо не замінить.