СІЛЬСЬКА ГЛИБИНКА
Тутешня молодь по закордонах не поневіряється
Від Вінниці до Щасливої всього 35 км. Автобус біжить швидко. За вікном сніжно, морозно! От лише пічка в ньому не працює і починають брати дрижаки. Дістаю із сумки "Українські прислів'я та приказки" і гайда грітися народною мудрістю. Складалися прислів'я давно, проте і тепер актуальні. Наприклад, "Не було б щастя, так нещастя помогло" - про фірму "Вірус - антивірус". "Щасливому і на соломі добре спиться" - мабуть, добре посиділи. "Найбільше щастя в житті - здоров'я" - знаємо, та чи цінуємо? "Щастя дорожче багатства" - а я-то думав, чому бідний, бо... "Кому щастя, тому й доля" - і ми дочекаємося. "Щастя - не кобила, у віз не запряжеш" - думка вголос перед посівною. "Щастя, як вільна пташка, - де захотіла, там і сіла" ... Ось і Щаслива. Що не встиг прочитати, те скажуть жителі села.
Через тин - до Москви
Із сільським головою Михайлом Слободянюком ідемо до найстарішої жительки. Від центру до неї майже 2 км. З усього видно, що люди тут працьовиті. У дворах порядок, у хатах -тепло: село газифіковане. На кожній вулиці бруківка або асфальт. Повітря чисте, місцевість мальовнича. На малій річці, яка ділить село навпіл, аж 5 ставків, а за околицею починається ліс. "У нас пустих дворів практично немає. Лише хата звільняється, відразу є покупець", - запевнив сільський очільник. Понад 80 чоловік приїжджих уже налічується в селі. Хто купив дім для постійного проживання, а хто під дачу. Ціни за будинок, а біля нього 30-80 соток городу, коливаються від 2 до 16 тисяч умовних одиниць. Тобто найкрутіший дім тут дешевший від однокімнатної квартири в обласному центрі.
Ганна Побережнюк була в сусідки. Тож коли сільський голова гукнув її, прийшла разом з нею. Гостинно запросила в хату. Наказала не роззуватися, бо сніг - то не болото. У світлиці посадила нас у крісла, а потім сама сіла на стілець. На її пам'яті 9 десятиліть. Має державні нагороди.
- Треба трудитися на полях, на фермах, то і будеш щасливим. А як людина буде пиячити, не матиме щастя. На своєму віку я різне бачила, - розповідає вона. - У 1941 році в мене був хлопчик, 4 роки. Німці нас схопили і повели у жандармерію. Там 2 тижні тримали і так знущалися, що не передати. У туалет саму не відпускали, а лише з дитиною. Це ж сором який! Але прийшов мій брат (йому 16 років було), вмовив жандармів та замість мене його забрали до Німеччини. Після війни він повернувся. Я працювала у ланці на буряках, головою сільради, зоотехніком у колгоспі, і скрізь люди мене розуміли...
- Ганна Василівна - людина з характером і відповідальна, - приєднується до розмови її сусідка Світлана Пиндер. -Якщо доярка не прийшла на роботу, брала дійницю і доїла корів, хоча була зоотехніком. А коли працювала головою сільради, чоловіків, які свою сім'ю ображали, навчала розуму прутом.
- Що було, те було. Покличу такого в кабінет, вичитаю його як слід. Було, що і по мармизі дам. А після він мені "спасибі" скаже. Якщо викликати міліцію, то на 15 діб його вилучать із сім'ї. Крім того, він заплатить штраф - а це значить забрати гроші від дітей.
Дочка бабусі живе у Москві. Кличе її до себе. А вона не хоче змінювати прописку, бо Щаслива для неї - рідна. "Ось моя Москва", - сказала вона, показавши пальцем на сусідку Світлану. А та, хоч з усього видно жінка бойова, зніяковіла і, ніби виправдовуючись, зауважила, що за догляд бабусина дочка їй платить. Через хвильку вона додала: "Баба трохи образилася, що з 90-річчям її не привітали. А я через районну газету привітала. Вона ту газету до вечора з рук не випускала".
- Люди в нас добрі, а село особливе керівниками, які не дали йому розпастися, - підсумовує сказане Ганна Побережнюк. - Є ферма, тракторний стан. Як і раніше люди йдуть на роботу. Господарство безкоштовно виділяє школі борошно, цукор, подарувало комп'ютери. Іноді я заходжу до контори, то мені керівник сам двері в кабінет відкриває ...
Як батько навчив
Господарство "Щасливе" невелике - обробляє 2022 га земельних паїв. Проте його соціальну значимість для села важко переоцінити. Сільський голова зауважив, що навіть узимку в ньому працює 118 сельчан. Зарплата становить у середньому понад 3 тис. грн на місяць. Мають люди роботу тому, що на фермі утримується півтисячі голів великої рогатої худоби, є свиноферма, використовується вітчизняна техніка. Тривалий період ТОВ СОП "Щасливе" очолював Юрій Науменко. А коли краяни обрали його головою районної ради, передав справи своєму синові.
- У веденні господарства я, звісно, керуюся попитом на ринку, - каже Михайло Науменко і зауважує: - Батько навчив мене приймати рішення так, щоб це було також корисно сельчанам, громаді.
Своїм коштом господарство проклало до села підвідний газопровід. Надає трактор для вивезення сміття з дворів, а взимку прогортає від снігу дороги. Жителі села за пільговою ціною мають можливість змолоти борошно, обдерти зерно, придбати поросят тощо. Як колись за колгоспу, так і тепер -чи то треба машину на похорон, чи то вшанувати ветеранів, чи то дітям їхати з концертом - ідуть люди в контору господарства, бо знають, що їм не відмовлять.
Від матері - до доньки
П'ятирічний Руслан Сологуб, на моє запитання, що для щастя треба, відповів миттєво: "Треба жінка!" Пару собі він уже знайшов - 4-річна сусідка Юля. Вона гарно співає пісню "А сорочка мамина біла, біла...". А ще йому кортить мати машину і скутера. Справді, що за козак без коня?!
Сологуби - відомі в селі майстри з вишивки. Людмила Іванівна навчилася мережити полотно хрестиком від своєї матері і дочку Тетяну навчила. " Я 40 років працювала у ланці на буряках, а взимку брала в руки голку й нитки. І тепер вишивати дуже люблю", - сказала вона. Раніше в них уся хата була в рушниках, на ліжках - гори вишитих подушок. Тепер замість ліжок дивани, і частину тієї вишивки роздали, а решту поклали до шафи. На стінах замість рушників тепер ікони. Великі, гарні. Їх вишиває Тетяна. Деякі вона віддала до церкви, яку в 2007 році громада збудувала толокою. За ікону Божої Матері (її першу роботу) давали добрі гроші, але вона не продала, хоча і безробітна.
- Куховарка я, ходжу по людях, тримаємо господарство, - розповідає Тетяна. - Постійну роботу хочу мати, але в селі кухарю. Працевлаштуватися складно. Та й дитсадка немає і маю за дітьми дивитися. А молоді у нас багато. Щоранку заводський автобус переповнений, коли везе на роботу до Вінниці. За кордон? Ні, по закордонах наші не поневіряються.
Сільський голова запевнив, що цього року дитсадок відновлять. Потреба в ньому велика, адже лелека, який є символічним знаком Щасливої, не лінивий.
Рідна земля - не просто слова
За однією з легенд, назва села походить від "щасливе місце" - тут у XVІІ столітті козаки розгромили загін польського війська. Друга версія така. Через місцевість пролягав шлях, яким татари вели невільників. Знеможена дівчина впала і вмерла. Полонені копали їй могилу при дорозі і, обливаючись слізьми, примовляли "Щаслива...". Тому що вмерла на рідній землі.
У 2002 році гіркими спогадами вернулася війна у дім Віри Каськів. На війні загинув її батько, а вона у 3 роки стала інвалідом. Фашист ударив ногою по спині. Що у дитини болить, тоді мало звертали увагу: ходить і добре. Але потім біль став нестерпний і вже дівчиною вона 3 роки лежала в лікарні. Доля у неї склалася: вийшла заміж, народила дочку, має внучку. Та не через наслідки клятої війни вона спочатку не погоджувалася на прохання представника з Німеччини дати дозвіл розкопати могили на її городі. Точніше, з дорізаної до городу ділянки, що через дорогу від хати.
- Навесні 1944 року із сусідніх сіл, де були сильні бої, німці звозили сюди своїх убитих і складали штабелями, - розповідає В. Каськів. - Діти 8-11 років нишпорили в кишенях мертвих: німці завжди мали при собі цукерки, а їсти ж хочеться. Потім на моєму та ще двох городах вирили 8 котлованів і ховали вбитих. Старий німець тоді застеріг: "Будете жити, не здумайте виймати. І дітям своїм це перекажіть". Коли ховали, не стало купи бомб, що була. Ми думали, що їх поклали разом з убитими. Тому боялися, що тепер при розкопуванні все вибухне. У 2007 році представник з Німеччини вже приїхав разом з групою українців, які мали міношукач. З котлованів вони вийняли та повезли до Німеччини останки 287 солдатів. Німець тоді мені сказав, що поки добрався до цього цвинтаря, усіх наших чиновників обдарував. А нам він дав по 500 грн на мінеральні добрива. Мій батько загинув у Карпатах. Де він похований - не відомо. Я теж дала б гроші, щоб знайти його останки і поховати у рідному селі.
ДOВІДКA "УК"
Село Щаслива Липовецького району Вінницької області засноване у 1832 році. Дворів - 333, населення - 786 осіб. Розташоване за 12 км від районного центру, до залізничної станції 33 км.
Олег ЧЕБАН,
"Урядовий кур'єр",
Вінницька область