Кілька місяців тому отримала «лист щастя» від управління Пенсійного фонду України в м. Ірпінь. Там ішлося про те, що я як приватний підприємець заборгувала державній скарбниці… 600 гривень. Річ у тому, що з 1 січня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Згідно з ним зокрема підприємці, які обрали особливий спосіб оподаткування — єдиний податок, зобов’язані щомісяця сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ) на рахунки органів Пенсійного фонду, відкриті в Держказначействі.
Сприйняла цей лист як невдалий жарт. Мої трудові відносини з однією з київських газет, у якій працювала у 2002–2003 роках і була оформлена як підприємець (як і інші журналісти), завершилися в кінці 2003-го. Кілька років я у щоквартальних деклараціях до Податкової проставляла «нулі», а 2007-го закрила «підприємницьку» діяльність, яка приносила лише головний біль. І ось тобі на, тепер про мене згадали!
Але як законослухняна громадянка під час відпустки все-таки завітала до місцевої податкової та відділу державної реєстрації юросіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції. Там повідомили, що моя підприємницька діяльність таки… припинена. Але про казусну «підприємницьку» історію минулого тижня нагадав суворий жіночий голос із ПФУ. Виявилося, що мій далеко не віртуальний борг ПФУ вже зріс до 1032 гривень. Заперечила, що жодних боргів не маю, працюю на загальній системі оподаткування. Даремно сподівалася, що, оскільки місце моєї роботи у Києві, а податкова, ПФУ та відділ держреєстрації в Ірпені розташовані за п’ять хвилин ходьби одне від одного, то з’ясують це непорозуміння самотужки, без мене.
Ні, з мене вимагали довідку від Державної реєстраційної служби! Її я таки отримала. За бланком довелося йти до податкової. Плата за довідку становила 20 гривень 40 копійок. З комісійними та іншими дрібними витратами задоволення обійшлося у майже 25 гривень. Плюс 40 хвилин стояння у черзі до каси Ощадбанку та майже година «з’ясувань» у кабінеті ПФУ. Виявилося, що у базу даних ПФУ вкралася прикра помилка. А я справді закрила свою підприємницьку діяльність 8 травня 2007 року.
Замість вибачень за згаяний час та втрачені нерви мені по-філософськи сказали: «Вам не пощастило». За іронією долі, це відбувалося напередодні… Дня підприємця. Прощаючись зі своїм «підприємницьким» минулим, співчувала всім підприємцям країни. Нелегка ж у них доля.
Довідку з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців щодо припинення моєї підприємницької діяльності тепер бережу як зіницю ока. Припускаю, що років через десять про моє «підприємницьке» минуле знову згадають. Можливо, вже не у ПФУ, а у Міндоходів, на яке нині перекладено адміністрування єдиного внеску.
Чомусь згадалася розповідь знайомого, друг якого приїхав з-за кордону в Україну вести бізнес. Він був вражений величезною кількістю довідок, звітів, викликів до кабінетів чиновників різних відомств із приводу його діяльності. На батьківщині його могли потурбувати раз на кілька років!
У нас, на жаль, чиновники поки що не навчилися поважати платників податків, за чий рахунок отримують зарплату.