25-РІЧЧЯ ВІДКРИТТЯ ІІ З’ЇЗДУ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ СРСР
АМОРАЛЬНІСТЬ. Нині мало кому цікаві матеріали аж п’яти з’їздів народних депутатів СРСР. Чи не єдиний виняток становить постанова «Про політичну і правову оцінку радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 року», ухвалена на ІІ з’їзді.
Цей документ став підсумком роботи депутатської комісії, членам якої доручили вивчити наявні в архівах документи про пакт Молотова —Ріббентропа. Як справедливо зазначено в оприлюдненому звіті, «після Мюнхена (ганебної змови керівників Франції і Великобританії з Гітлером, якого спробували умиротворити згодою на передачу Третьому рейху населеної переважно етнічними німцями Судетської області Чехословаччини. — В. Ш.) вже не стояло питання, буде чи не буде війна, йшлося про інше: хто стане наступною жертвою і коли».
Депутати виявили в радянських архівах лише завірені копії секретного протоколу про розподіл сфер впливу й акт, що засвідчував наявність оригіналу. Тодішній Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов знав, що розшукуваний документ зберігається в архіві Загального відділу ЦК. Однак це не завадило ініціаторові перебудови заявити з трибуни з’їзду, що «всі спроби знайти оригінал договору були безуспішними», а невдовзі після цього виступу ненав’язливо поцікавитися в одного з помічників, чи вже знищено документ, який компрометував вище радянське керівництво.
Проте навіть відверта протидія першої особи не перешкодила народним депутатам визнати існування секретних протоколів та оголосити їх «юридично неспроможними і недійсними з моменту їх підписання». Крім того, навіть визнані такими, що відповідали нормам міжнародного права, радянсько-німецькі договори про ненапад та про дружбу і кордон, як вказано у постанові з’їзду, «утратили чинність у момент нападу Німеччини на СРСР, тобто 22 червня 1941 року».
Це розлоге цитування — найкраща відповідь тим, хто доводить, що, мовляв, анулювання пакту Молотова — Ріббентропа рівнозначне автоматичному поверненню до кордонів, які існували до 1 вересня 1939 року, коли Західні Україна і Білорусія входили до складу Польщі. Насправді, як бачимо, секретні протоколи до пакту ще 25 років тому найвищий законодавчий орган СРСР визнав юридично нікчемними.
1989 року йшлося про фактичне дублювання рішення, ухваленого вищим радянським керівництвом ще 30 липня 1941 року, коли Сталін, зацікавлений у допомозі союзників з антигітлерівської коаліції, визнав емігрантський уряд Польщі в Лондоні. Текст спільної радянсько-польської угоди починався зі слів, що «уряд СРСР визнає радянсько-німецькі договори 1939 року щодо територіальних змін у Польщі як такі, що втратили чинність». Втім, на момент підписання цього документа кожна зі сторін розуміла його суть по-своєму: поляки — як повернення до довоєнних кордонів, Сталін — як початок з чистого аркуша переговорів про встановлення нової лінії розмежування між СРСР і відновленою Польщею.
Врешті-решт усе завершилось перетворенням Пруссії в Калінінградську область Росії, визнанням лінії Керзона за основу нового радянсько-польського кордону та тотальним примусовим переселенням німців, поляків, українців із відібраних одне в одного територій. У підсумку за аморальність політиків поплатилися мільйони ні в чому не винних людей, про що не варто забувати путінським «географам» з їхньою сверблячкою до зміни кордонів.
250-РІЧЧЯ СКАСУВАННЯ КАТЕРИНОЮ ІІ ГЕТЬМАНСТВА
Царський мор для України
ТРАГЕДІЯ. На початку 30-х років XVIII ст. у Петербурзі вирішили відгородитись ровом і валом від Криму, що на ділі перетворилось у винищення українців. На лінію, що простяглась від Дніпра до Дінця, щороку відправляли по 20 тисяч козаків і 10 тисяч селян. Не дивно, що, за свідченням очевидців, «малоросіяни від тягот і переслідувань» масово втікали до Орловщини, Курщини, Воронежчини, де «дано їм пільги зі звільненням від рекрутства і державних повинностей». Натомість українські землі централізовано заселяли вихідці з Росії.
У 1735 році спалахнула чергова війна з Туреччиною, що стало катастрофою для України, за рахунок людських і матеріальних ресурсів якої тривали воєнні дії. Царський сановник Волинський залишив враження від мандрівки Малоросією, де «ланів не засіяно, бо немає кому працювати і чим, бо волів, якими тут орють, забрано і заморено в поході».
Отож офіційне скасування Катериною ІІ гетьманства в Україні, як і сталінська колективізація, проводили після ретельно спланованого «упокорення» українців, після якого вже не було сил на ефективний спротив.
360 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДАНИЛА АПОСТОЛА
Козацькі кості — від Ладоги до Баку
ПАРАЛЕЛІ. Його портрет просто впізнати за скаліченим оком, яке Данило Апостол втратив у бою під Дербентом. Та мало хто знає, як і чому наші козаки опинились на берегах далекого Каспію. Більш того, ще з часів створення багатотомних історій «государства російського», в яких об∂рунтовувалась «нєобходімость самовластья і прєлєсті кнута», про провальний Персидський похід Петра І без нагальної потреби воліли не згадувати.
Зате перемогу Російської імперії над невеликою за територією і не багатою матеріальними ресурсами Швецією досі подаються як епохальну подію. Хоч, за великим рахунком, прорубане Петром І вікно в Європу насправді було малопридатною для господарювання болотистою низовиною, спорудження нового міста на якій довелось оплатити десятками тисяч життів будівельників з усієї країни, зокрема й українців.
Після перемоги під Полтавою Петро І так увірував у свою велич, що спробував позмагатися на рівних із Туреччиною. Однак після нищівного розгрому очолюваного ним війська на річці Прут російський самодержець завбачливо змінив місце, де мав намір прорубати вікно на південь, із Балкан на Персію. Тим більше, що, на відміну від міцно зцементованої у ті часи Туреччини, персидська держава потерпала від перманентних повстань на околицях. Саме під приводом надання допомоги шахові, про яку, щоправда, росіян ніхто не просив, Петро І почав гуртувати війська поблизу Астрахані.
У відповідь Туреччина офіційно попередила Росію, що не залишиться байдужою до подій на Кавказі. Однак це не зупинило войовничого запалу самодержавного стратега, який навесні 1722 року розпочав Персидський похід. 22 тисячі російських піхотинців на заздалегідь збудованій флотилії вирушили морем, а 12 тисяч українських козаків під проводом Данила Апостола та 9 тисяч кавалеристів рушили на південь західним узбережжям Каспію.
Повіривши в добрі наміри Росії, на підтримку військам Петра І виступили грузини і вірмени, що сприяло успішному початку походу. Та сумний приклад Малоросії, гетьман якої Скоропадський саме на початку 1722 року «бив чолом», нагадуючи цареві про гарантовані Україні ще з часів Хмельницького права, красномовно засвідчив, що росіяни м’яко стелять, добиваючись бажаного, однак ніколи не дотримуються даного слова.
Отож відповіддю Петра І став принизливий указ про передачу майже всіх управлінських повноважень в Україні Малоросійській колегії. Від цієї звістки Скоропадський упав у розпач і невдовзі помер. Тимчасовим гетьманом уже з Астрахані цар призначив полковника Полуботка.
А Персидський похід, що так багатонадійно розпочався, зазнав фіаско: осінні шторми потопили кораблі, розраховані на плавання Волгою. Разом із провіантом і зброєю пішли на дно надії на швидкий успіх, що змусило царя, покинувши військо, повернутись додому. Наступного року вже без участі Петра І похід продовжився, однак завоювання Баку і навіть південного узбережжя Каспію стало пірровою перемогою.
Улітку 1723 року Туреччина розпочала бойові дії на Кавказі. Прагнучи уникнути протистояння з Османською імперією, Петро І погодився віддати на розтерзання туркам своїх недавніх союзників — грузинів і вірменів, а до 1735-го всі завойовані Росією прикаспійські території довелося повернути Персії.
Розплатою за персидську авантюру Петра І стали матеріальні й людські втрати, які не оминули України й українців. Наші земляки тисячами гинули у боях, від хвороб, виснаження, голоду. До речі, гетьман Полуботок та наближені до нього старшини, зокрема Данило Апостол, опинились у казематах Петропавловської фортеці Петербурга саме за чолобитні з проханням «облегшити» Малоросію від постою російських військ та відправлення десятків тисяч козаків і хліборобів-українців на спорудження Ладозького каналу та будівництва фортеці Святого Хреста, розташованої за 35 км від нинішньої Махачкали.
За оцінками істориків, на береги Каспію відправили не менш як 40 тисяч козаків, із яких повернулись в Україну не більше тисячі. Із такими труднощами і жертвами збудовану на березі річки Сулак фортецю Святого Христа росіяни власноруч зруйнували, повертаючи ці землі Персії.
Лише за правління Петра ІІ, коли Росія вкотре опинилася перед загрозою війни з Туреччиною, українцям дозволили обрати гетьмана. Ним став Данило Апостол, якому на той час виповнилося 73 роки. Саме похилий вік став для росіян чи не найпереконливішим аргументом на користь скаліченого у Персидському поході полковника, від якого годі було сподіватися несподіванок.
ЗАВЕРШЕННЯ БУДІВНИЦТВА САРКОФАГА НА ЧАЕС
Біль і слава Чорнобиля
ПОДВИГ. Доки «правдолюбець» Горбачов зберігав мертву мовчанку щодо катастрофи на ЧАЕС, тисячі простих радянських громадян вже вели смертельний бій із невидимим ворогом. Завдяки їхньому подвигу за лічені дні вдалося приборкати радіоактивного монстра, за лічені тижні — спорудити надійний фундамент під аварійним блоком, за лічені місяці — звести саркофаг.
Натомість вже майже тридцять років тривають лише безплідні дискусії та марнуються мільярдні кошти без жодного видимого ефекту, а заслуги справжніх героїв-ліквідаторів, більшості яких вже немає з нами, донині належно не вшановані…
Матеріали підготував Віктор ШПАК,
"Урядовий кур'єр" (люстрації надано автором)