НАРЕШТІ
Незабаром Державна архівна служба одержить для зберігання копію фільму-шедевра Олександра Довженка
Для багатьох архів — остання надія, стежка до істини і зв’язку поколінь. Усі ми сподіваємося, що саме там нам допоможуть. Бо де ж, як не в архіві, все має надійно зберігатись та доглядатись. Багатьох проблем і провалів в історичній пам’яті можна було б уникнути, якби про послання нащадкам дбали завчасно. І якщо цього не роблять творці документів, тоді неймовірних зусиль доводиться докладати працівникам архівних установ. А їх у державі 696, там працює 3400 фахівців. Доглядають вони понад 52,9 млн одиниць зберігання. Незабаром одним документом стане більше. Але яким!
Про очікувану подію, що матиме всеукраїнське значення, повідомила під час прямої телефонної лінії Кабінету Міністрів голова Державної архівної служби Ольга Гінзбург. Так сталося, що в незалежній Україні немає шедевра світового кіно — фільму Олександра Довженка «Зачарована Десна».
— Змиритися з цим я не могла, — каже Ольга Гінзбург. — На всі офіційні звернення до сусідів відповідь була одна: заплатите відповідну суму — матимете копію. Реакція в сучасних умовах нормальна. Але грошей немає. Що робити? Звернулась до московських колег. Спрацювала професійна солідарність: скоро матимемо картину Олександра Довженка, а отже, Держ?архів володітиме всіма фільмокопіями неперевершеного майстра.
Завдяки наполегливості голови архівної служби буде презентовано ще один шедевр: щоденники Олександра Довженка.
Як бачимо, в архівах не лише складають і доглядають документи. Там ведеться величезна пошуково-дослідницька робота. Адже за багатьма так званими одиницями зберігання — людські долі. Саму ж службу увагою не балували. Бракує найнеобхіднішого. Зокрема коштів на створення електронного архіву. Шкодить справі децентралізація. А тому керівництво Державної архівної служби прагне вивести обласні служби з регіонального підпорядкування, аби створити чітку управлінську вертикаль.
Одне слово, хоч архіви й вважаються тихим місцем, проблем там вистачає. Їх розв’язання стосується не лише власне відомчих інтересів, а практично кожного з нас. Скажімо, чи не найбільше клопоту завдають нині працівникам служби пенсійної справи. Багато підприємств і організацій припинили своє існування, похоронивши водночас і свої архіви. Люди, що досягли пенсійного віку, тепер оббивають пороги установ державної служби. Чим можуть, там намагаються допомогти.
Але робота не відлякує їхніх працівників. Навпаки — вони знаходять для себе нову й нову. Так, за словами голови Державної архівної служби, тут прагнуть зібрати під одним дахом усі документи Великої Вітчизняної війни. Все це — в інтересах збереження пам’яті, в інтересах наступних поколінь.
ДОВІДКА «УК»
Національний архівний фонд — це сукупність усіх цінних архівних документів незалежно від їх видів, місця і часу створення, видів носіїв інформації, форм власності, місця зберігання, що є надбанням української нації, перебуває під охороною держави і постійно зберігається на території України. Це одна з найпотужніших складових державних інформаційних ресурсів, концентрована пам’ять держави, пам’ять нації за дев’ять століть писемної історії (найдавніші документи в державних архівах України датуються XII—XIII ст.).