Майбутній хімік студент із В’єтнаму Куок Кхань Чан п’ятий рік навчається у Львові. Хлопець розмовляє нашою мовою без акценту, українською вивчає хімію, фізику, математику й решту предметів. А ще нещодавно став відомим далеко за межами міста Лева — виконав українську народну пісню на конкурсі «Голос країни», чим вразив усіх глядачів.
На запитання, чому обрав саме нашу країну, Чан відповідає, що недовго вагався. «У мене був вибір: навчатися в Україні чи в Росії. Коли знайшов інформацію про Львів, побачив світлини із зображенням старовинного міста, одразу закохався в нього, — розповідає «УК» студент Інституту хімії та хімічних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Куок Кхань Чан. — А коли приїхав сюди, мене вразила ще й гостинна атмосфера, доброзичливі люди. Хоч, пригадую, коли прилетів, тут уже панувала зима і мені було дуже холодно. Уперше в житті побачив сніг».
.jpg)
«Ну що б, здавалося, слова…»
Студент каже, що українська давалась йому нелегко, оскільки рідна в’єтнамська побудована на інтонації, а в нашій важлива чітка вимова кожного слова. Одначе наполегливий Куок Кхань Чан вивчив мову за вісім місяців (приклад для багатьох наших чиновників і не тільки!). Найважче давалися складні терміни під час опанування хімії, фізики, математики, механіки. Тож хлопець перекладав нові слова і часто просив допомоги у друзів-українців — їм Чан особливо вдячний.
А ще в місті Лева іноземця вразили вуличні музики — на батьківщині такої автентичності годі шукати. Мабуть, це одне з пояснень, чому іноземному студентові запала в серце музика. Куок Кхань Чан чудово співає. «Коли виконую українські народні пісні, відчуваю, що вони близькі до в’єтнамських — теж дуже мелодійні й одразу пронизують душу», — каже хлопець. Він бере уроки вокалу в консерваторії і вчиться грати на фортепіано. Навіть планує записати перший пісенний альбом — дві композиції вже готові. Після закінчення університету сподівається залишитися в Україні — щоб співати далі. «В’єтнамською?» — цікавлюся. «Ні, українською», — запевняє Куок Кхань Чан.
В Інституті хімії навчається небагато іноземців — здебільшого це в’єтнамці й африканці. Усі предмети для них викладають тільки українською. Лише у двох інститутах — будівництва та інженерної механіки й транспорту, — якщо набирається група охочих з понад 10 осіб, навчання ведуть англійською (але, як правило, для єгиптян).
«Навчання іноземців у вишах можна здійснювати і державною мовою, й іноземною (англійська, російська), — зазначає начальник управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки Ганна Новосад. — Проте незважаючи на мову навчання, всі іноземні студенти вивчають українську як окрему дисципліну. Приблизно 50% іноземних студентів здобувають освіту українською мовою, 30% — російською, 20% — англійською».
У МОН запевняють, що вже розроблено стандарти й навчальні програми вивчення української мови як іноземної, розпочали роботу із запровадження сертифікаційного іспиту з української мови як іноземної зокрема для іноземних студентів. «Загалом в університеті навчається майже 300 студентів з-за кордону. Найбільше з Марокко, Еквадору, Анголи, Конго та Єгипту, — розповідає «УК» фахівець відділу з роботи з іноземними студентами НУ «Львівська політехніка» Леся Процак. — Іноземні абітурієнти дізнаються про виш від наших випускників, які повертаються додому, а також через сайт університету».
Пані Леся каже, що з 300 іноземців лише 30 навчаються на бюджеті, решта — контрактники. Стати для них студентом у нас теж неважко: спершу треба обрати університет, отримати запрошення на навчання, вже тут оформити довідку на проживання і піти на підготовче відділення вивчати українську. Далі отримати свідоцтво про те, що розумієш мову Шевченка, і лише тоді вступити на перший курс вишу — за співбесідою.
Однак інколи виникають проблеми. «Одна з найпоширеніших, з якою стикаються іноземні абітурієнти, — отримання в’їзної візи в Україну для навчання, — каже Ганна Новосад. — Упродовж 2016 року іноземні громадяни з різних країн, зокрема Індії, Марокко, Нігерії, масово стикалися з проблемою неможливості потрапити на візове інтерв’ю для подачі документів упродовж кількох місяців».
Імідж — усе!
За даними Українського державного центру міжнародної освіти МОН, у нашій країні навчається понад 64 тисячі іноземних студентів із 148 країн. Найбільше — з Азербайджану, Туркменістану й Індії. А також з Нігерії, Марокко, Грузії, Йордану, Іраку, Китаю, Узбекистану.
Топ-5 міст за кількістю спудеїв-іноземців очолюють Харків — 35% загальної кількості, Київ — 23%, Одеса — 11%, Івано-Франківськ — 3,8% і Вінниця — 3,6%. На офіційному сайті центру інформацію подано англійською — кожен охочий може прочитати про життя в Україні, дізнатися, чому саме іноземці вже обрали навчання в нашій державі, ознайомитися з особистими історіями студентів-іноземців.
Адже останнім часом, розв’язавши війну на сході, Росія веде проти України ще й гібридну війну. Зокрема, помітно, як зросла зацікавленість РФ міжнародним студентським обміном України. Бо іноземні студенти не тільки створюють позитивний імідж нашій державі за кордоном, а й роблять значне фінансове вливання в її економіку. Натомість російська сторона постійно вживає заходи для негативного висвітлення української освіти та наявності проблем, які нібито можуть відчути іноземці під час навчання.
Як відомо, агресор у своїх методах не зупиняється ні перед чим: через російські пропагандистські ЗМІ, соціальні мережі окупанти поширюють неправдиву інформацію за кордоном. Відверто залякують потенційних абітурієнтів, їхніх батьків тим, чого не існує: пограбуваннями, вбивствами з релігійних чи етнічних мотивів.
Студенти-іноземці запевняють: почуваються в Україні безпечно, мають багато друзів. «Дехто за кордоном думає, що тут війна, — каже Куок Кхань Чан. — Тому влітку, коли їздив додому, розповів батькам, що в країні спокійно, воєнний конфлікт лише на Донбасі, на решті території люди живуть мирним звичним життям».
У МОН переконані: важлива складова формування міжнародного іміджу України й популяризації української освіти на міжнародному ринку освітніх послуг — укладання міжнародних договорів і надання державних стипендій на навчання іноземців у наших вишах. Профільне відомство вже уклало понад 150 міжнародних угод про співпрацю в галузі освіти та про визнання документів про освіту з іншими країнами.
Розвитку двосторонньої співпраці між українськими й закордонними університетами, обміну студентами сприяє постанова Кабміну «Про затвердження Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність». Значний внесок у популяризацію української освіти за кордоном робить Український державний центр міжнародної освіти.
«Торік проведено велику рекламну кампанію за кордоном, зокрема в Індії, Марокко, Конго, — зазначає Ганна Новосад. — Спеціально для іноземних вступників центр створив сайт www.studyinukraine.gov.ua, де розміщено корисні відомості про вітчизняні виші, навчальні програми, процедуру вступу та інші практичні поради».
Крім цього, абітурієнти можуть подавати заявки онлайн на навчання до будь-якого університету через сайт www.studyinukraine.gov.ua і сміливо приїжджати в Україну здобувати вищу освіту.
Не забуваймо, що позитивний імідж нашої країни створюють не лише чиновники, а й кожен із нас — щодня вчинками, доброзичливим толерантним ставленням до всіх іноземців, незалежно від національності й віросповідання.
Приїхали — і не пошкодували
Матеріали підготували Володимир ГАЛАУР,
Олена ОСОБОВА, Іван ШЕВЧУК, «Урядовий кур’єр»
ХАРКІВ. Іноземні студенти, які навчаються і спілкуються українською, нині не дивина навіть у донедавна російськомовному Харкові. Крішна Ваттачаря з Індії каже, що українську обрала тому, що вона наймелодійніша у світі й нагадує їй спів пташок рідної землі. До речі, у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна навчається найбільше студентів саме з Індії — 990. І на запитання, чи не налякала їх війна на Донбасі, відповідають, що аж ніяк, почуваються в Харкові захищеними.
І справді, попри брехливу пропаганду російських агітаторів, навіть з урахуванням бойових дій у ХНУ ім. В.Н. Каразіна набір іноземних студентів не лише не зменшився порівняно з довоєнним періодом, а навіть зріс більш ніж на півсотні — нині тут понад 4300 іноземних студентів.
«Загалом у харківських вишах навчається понад 20 тисяч юнаків і дівчат з-за кордону. У нас, скажімо, це представники 43 країн, жоден інший економічний виш не може похвалитися такими цифрами», — розповідає проректор з науково-педагогічної роботи Харківського національного економічного університету ім. С. Кузнеця Володимир Єрмаченко.
Голова місцевої профспілки іноземних студентів Сергій Усов пояснює, що багато студентів приїжджають сюди, бо тут навчання на порядок дешевше, проживання — теж. Ціни тут набагато нижчі порівняно з країнами, звідки приїжджають студенти. Отож економічна складова має значення.
ЛУГАНЩИНА. Філіпс Тобенна з Нігерії приїхав в Україну для опанування фаху інженера-хіміка, щоб надалі розвивати систему нафтопереробки на батьківщині. Після закінчення підготовчого відділення Східноукраїнського університету ім. В. Даля в Луганську переїхав до Сєверодонецька, де працювала відповідна філія вишу. А рік потому і сам виш евакуювали.
«Коли почалася війна, було справді страшно, — згадує Філіпс Тобенна. — Але я вирішив нікуди не їхати, доки не проаналізую ситуацію. Жодних труднощів через переміщення університету не відчув. Документи змінювати не довелося. Та й у Сєверодонецьку швидко налагодилося життя, тож я залишився, бо у виші дуже високий рівень викладання. У мене хороший керівник — декан факультету інженерії Сергій Кудрявцев, великий знавець хімічних технологій. Важливо, що, коли з ним працюю, він ставиться до мене як до рівного, щоразу намагається допомогти.
Ще одна дуже важлива для мене людина — професор Марат Глікін. Упевнений, що зможу здобути дуже цінні знання з технології каталітичного крекінгу».
Філіпс уже закінчив магістратуру, вступив до аспірантури. Батьки не можуть допомагати, тож хлопець заробляє на життя репетиторством — викладає англійську мову. Упевнений, що його майбутнє резюме зацікавить працедавців через практичні знання, які він здобуває в українському виші.
ОДЕСА. Нині в Одесі майже 7 тисяч студентів-іноземців. Тенденція до зростання їхньої кількості не зникла навіть через нестабільну ситуацію останніми роками. Частина студентів, налякана подіями в країні й трагедією в Одеському будинку профспілок, визнала за краще повернутися додому. Цей відтік значною мірою компенсували іноземні студенти з охоплених воєнними діями територій, котрі продовжили навчання в Україні, але там, де спокійніше і є змога отримати визнаний диплом.