Попри війну життя в тилу, яким нині є майже уся Україна, триває.
Зокрема й у НПП «Прип’ять — Стохід», який має високий, але ще не задіяний потенціал розвитку рекреації. П’ять гарних озер, ще не урбанізовані багаті на рибу річки, велике різноманіття прекрасних ландшафтів поряд із невеликою населеністю цього регіону, ліси з усіма багатствами… Усе це приваблює тих, хто хоче відпочивати без надлишку людей поруч, активно, дихати чистим від промислових викидів повітрям.
Під шум весел та голоси птахів
— Найцікавішими та найпоширенішими на території парку нині є водні мандрівки. Хоча останнім часом також дедалі активніше розвиваємо еколого-пізнавальний, історико-культурний, сільський зелений, науковий, спортивний, рибальський туризм. Але подорож на байдарках, на мою думку, — все ж таки найкращий спосіб відпочити від шуму, газів, соціального та інформаційного тиску та інших «дарів» цивілізації. А ще це можливість лише під шум весел та голоси птахів сповна насолодитися незайманою природою Полісся, — розповів директор парку Олександр Сащук. — Коли проходиш на човні водними лабіринтами річок Прип’ять чи Стохід, маєш змогу побачити їхнє справжнє, мало зачеплене цивілізацією, царство. Гостей із Західної Європи, які періодично потрапляють до нас, перепрошую, від споглядання його заціплює. Бо ж у них такого автентичного вже давно немає, а у нас є! Скажу лише факт: у парку можна побачити більш як дві сотні видів птахів, десятки видів інших тварин. Немає в нашій «Амазонії» хіба що піраньї та інших небезпечних для людини хижаків.
У тому, що слово Амазонія вжите не випадково, ми переконалися, коли на з любов’ю пофарбованій «Казанці» під надійним «Меркурі» від села Сваловичі вирушили річкою вниз, до озера Нобель. Дорогою назад у водних лабіринтах на кількакілометровій заплаві Прип’яті навіть сам директор двічі губив фарватер і мимоволі «вскакував» у довгі глухі затони. Уявляєте, що відчувають туристи, які без детальних карт вирішили долати такий маршрут самостійно?
Я особисто — дуже добре. Бо ще у 1978 році, коли на байдарці річками долав відстань між найпівденнішим і найпівнічнішим населеними пунктами Волинської області, змушений був з колегами біля села Хоцунь ночувати на крихітному острівці, що випнувся над водою на десять сантиметрів. Хоча до села було рукою подати, вийти на берег тоді ми так і не змогли.
Реальна перспектива
Аби туристи не потрапляли в такі ситуації, працівники національного парку можуть запропонувати їм гіда. Звісно, за певну помірковану плату. Як і надати інші послуги. Година послуг екскурсовода, наприклад, коштує 15 гривень. Катання протягом цього часу на човні чи яхті — вдвічі більше. А за добу в сільській хаті, в якій є газ, електрочайник, посуд, душ, туалет, — лише 50 гривень.
Такі послуги, з одного боку, створюють певний сервіс для туристів. З іншого — дають змогу парку заробляти кошти для виконання тих завдань, що визначила держава стосовно збереження тут унікального біологічного різноманіття.
Слід сказати, що це заслуга як насамперед нинішнього директора національного парку Олександра Сащука, так і всього колективу цієї природоохоронної установи. Адже кожен її працівник розуміє: саме в тих збережених на території парку можливостях, які в майбутньому мають усе активніше використовуватися для рекреації, і криється майбутнє Любешівського району. Адже цей регіон не має ані багатих земель, ані потужних промислових підприємств. Якщо не вважати за такі, звичайно, два місцевих лісгоспи.
— Поки що ж ситуація така, що місцеві жителі ніяк не навчаться брати з приїжджих гроші за послуги. На одміну від жителів Шацького району, де обслуговування відпочивальників уже поставлено на комерційні засади, зокрема за невеликий оберемок дров просять 25 гривень! — дає оцінку ситуації директор парку. — І швидше подарують туристам останню банку сала, ніж візьмуть від них за нього гривні. Проте так, сподіваюся, буде не завжди. І наші люди таки матимуть заробіток на туристах, які їдуть сюди, в тому числі й для того, щоб витратити заплановані на відпустку гроші.
Фантастику знайшли в Інтернеті
Працівники парку теж це добре розуміють. І вже розробили чимало водних, велосипедних, кінних, пішохідних туристичних маршрутів, проходження яких дає змогу відчути унікальність Волинського Полісся. Крім того, кожен із цих маршрутів виховує бережливе, можна навіть сказати тремтливе ставлення до природи.
— Побачене тут — просто фантастика! — поділився враженнями Юрій, ріелтор із Броварів, який разом із дружиною та дочкою і ще однією сім’єю здолав у байдарці шлях від озера Любязь до села Сваловичі. — Заради цього варто було їхати сотні кілометрів!
— А як ви взагалі сюди, за чотири кілометри від кордону з Білоруссю, потрапили?
— В Інтернеті натрапили на сайт національного парку, — відповідає Юрій. — Зателефонували директору, домовилися про приїзд, і… реалізували свої бажання побачити Полісся зблизька.
Розмістилися туристи у двох будиночках, що свого часу Франкфуртським зоологічним товариством були куплені для потреб тоді ще регіонального ландшафтного парку «Прип’ять — Стохід». У цих традиційних сільських хатах, до речі, є не лише все необхідне для спання і приготування їжі, а й те, без чого не уявляють свого відпочинку туристи з Євросоюзу, — можливість прийняти теплий душ та всі інші зручності у приміщенні, а не в окремому дерев’яному будиночку десь у віддаленому куточку обійстя.
Риболовля у волинському Пирогові
«Тут справжній Пирогів, тільки діє, — таку реакцію на побачене я мимоволі підслухав у розмові компаньйона по мобільному телефону в цьому найсамобутнішому селі Сваловичі. — Тут й досі стоять будівлі під солом’яним дахом, а за старенький будиночок із манюсінькою земельною ділянкою просять 7—10 тисяч доларів США!»
Висока ціна за місцеву нерухомість тут сформувалася не випадково. Адже згадане село — своєрідне Ельдорадо для рибалок. Тут у річці, майже під порогом хат, зустрічається близько тридцяти видів риб! Найціннішими з них для рибалок є карась, лин, окунь, лящ. Зафіксовані тут і такі рідкісні риби, як мінога українська, ялець звичайний, минь річковий, карась золотистий. Проте найбільше задоволення можна отримати, коли на гачок-трійник «сідають» добра щука або сом.
Не пожалкують про приїзд сюди й ті, хто відвідає «Прип’ять — Стохід» із метою наукового чи фототуризму. Адже водно-болотні угіддя парку охороняють згідно з Рамсарською конвенцією як цінні місця гніздування і перебування на прольоті величезної кількості водно-болотних та коловодних птахів. У період міграцій повз територію парку проходять близько 150 тисяч птахів. Гіди від національного парку під час супроводження спеціально розробленими екологічними стежками та маршрутами ознайомлять вас із цим таємничим світом природи. Без шкоди для навколишнього середовища.
Автору цих рядків, наприклад, для публікації в «Урядовому кур’єрі» пообіцяли наступної весни організувати фотозйомку зі сховку шлюбних танців рідкісних птахів — журавлів.
Розповідати про природні скарби, які має парк, можна безкінечно довго. Втім, чи не краще вам буде цей прекрасний автентичний світ Волинського Полісся побачити особисто?
Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
(фото автора)