Десь у високих кабінетах ухвалюють рішення, візують постанови. Усе — заради країни та її народу. Кабінет Міністрів України має свій друкований орган — газету «Урядовий кур’єр», на сторінках якої друкуються документи, а колектив журналістів працює задля донесення доленосних рішень до пересічних людей. Як відомо, тенденція останнього часу — зменшення накладів друкованих засобів інформації. Справді, віртуальний світ дедалі більше входить у наше життя. Ось тільки до повної інтернетизації у країні ще далеко. Як саме держслужбовець, бюджетник чи вчитель може дізнатися про рішення та наміри влади, наприклад, у глибинці? Тут би й стала газета у пригоді. Журналісти «УК» відвідали бібліотеки, бо саме тут в усі часи можна було прочитати свіжий номер видання. Виявилося, що ні в громадських читальнях, ні в навчальних закладах країни урядову газету і вдень із свічкою не знайдеш…
ПОГЛЯД ІЗ ПРИСТРАСТЮ
«Урядовий кур’єр» дослідив, чи дістається до пересічних українців слово центральних органів влади
Донеччина. У бібліотеках області — старі підшивки нашої газети
Павло КУЩ,
«Урядовий кур’єр»
Свою розповідь приятель розпочав майже класичною фразою: «Діло було ввечері, а читати стало нічого!» Чому так? Виявляється, дорогою додому він купив у кіоску три газети, поклав у пакет і протиснувся у тролейбус. А коли вийшов на потрібній зупинці, помітив, що вечірнє чтиво безслідно зникло. «Уявляєш: «свиснули» не що-небудь, а саме свіжі газети! — галасував він. — Хіба це дефіцит? Чи переживаємо читацький бум?»
Ні, про різке збільшення цікавості до періодичних видань не йдеться. Але ту тенденцію, що газети і журнали стають менш доступними жителям Донеччини, заперечити важко. Приміром, свого часу Донецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н. Крупської пропонувала своїм відвідувачам 1200 періодичних видань на всі смаки. Потім їхня кількість зменшилася і кілька років трималася на рівні 860—870 назв. А 2013-го зменшилася майже втричі(!) і нині становить усього 290. «Через брак коштів ми змушені були відмовитися від дуже багатьох газет і журналів: 2013 року передплачуємо тільки ті, без яких важко уявити бібліотеку, — розповідає виконувач обов’язків директора бібліотеки Наталія Авдєєнко. — Серед таких, звичайно, і «Урядовий кур’єр» — газета, яка має попит у відвідувачів. Але навіть попри офіційний статус видання і попит на нього, ми через фінансові проблеми поки ще не оформили передплату на 2014 рік».
Якщо внаслідок фінансової скрути потерпає найбільша бібліотека області, що тоді казати про районні, міські та сільські заклади, які багато років залишаються отими хрестоматійними хатами-читальнями, де можна було погортати свіжу періодику загалом й «Урядовий кур’єр» зокрема. Чому було? Бо «востаннє «Урядовий кур’єр» ми передплачували у 2012 році, — каже директор Костянтинівської міської бібліотеки Тетяна Оратовська. — Коштів на передплату різко поменшало, і те, що ми змушені тепер відмовитися навіть від газети центральних органів влади, наші читачі називають одним словом: нонсенс».
Через незбагненну фінансову політику залишилися без передплати на «Урядовий кур’єр» на нинішній рік і не мають особливих ілюзій на рік наступний також відвідувачі Шахтарської районної бібліотеки. «Газета завдяки своїй виваженій позиції та читабельним матеріалам у попередні роки мала попит у наших відвідувачів, і на її відсутність вони реагують, м’яко кажучи, без захвату, — зізнається директор бібліотеки Лідія Іванченко. — Звичайно, залишаються сподівання, що цю неприємну ситуацію вдасться виправити, а поки що можемо розраховувати тільки на газети, які нам надходять безплатно: це районна «Знамя победы» та деякі інші».
ПРЯМА МОВА
Світлана УШАКОВА,
головний спеціаліст відділу культурно-дозвільної
діяльності управління культури і туризму
Донецької облдержадміністрації:
— Для поліпшення роботи всіх 688 бібліотек сесія Донецької обласної ради торік затвердила спеціальну регіональну програму «Розвиток публічних бібліотек Донецької області на 2012—2015 роки». Цей документ нині для нас немов настільна книга. Адже якщо реалізуємо все заплановане, вдасться зупинити деякі тенденції, що негативно позначилися на розвитку наших бібліотек, багато з яких не відповідають сучасним інформаційним потребам. Наприклад, кількість нових надходжень на одного жителя області щороку становить лише 0,05 примірника, на одного користувача — 0,2 примірника друкованих та електронних видань. А в сільських бібліотеках, на жаль, ці показники ще нижчі. Тому дуже важливого значення на цьому тлі набуває дедалі активніше використання у роботі бібліотек комп’ютерних технологій: нині вже понад триста закладів мають комп’ютери (два роки тому їх було вдвічі менше), понад третина бібліотек — доступ до Інтернету, поступово збільшується кількість інтернет-центрів, бібліотеки розробляють власні сайти, через які забезпечується доступ до ресурсів, упроваджуються різноманітні сервісні послуги.
Проте, звичайно, передплата на періодику для бібліотек аж ніяк не вважається пережитком чи архаїзмом, і тому нинішню неприємну ситуацію у майбутньому обов’язково буде виправлено. Принаймні, хочеться вірити: те, що тепер багато бібліотек Донеччини не передплачують «Урядовий кур’єр», залишиться тільки в неприємних спогадах.
Людмила НОВАКОВА,
вчений секретар Донецької обласної універсальної
наукової бібліотеки ім. Н. Крупської :
— Проблеми з фінансуванням передплати періодичних видань розпочалися ще торік. Частину коштів ми отримали вже у квітні й відразу передплатили до кінця року все, що змогли, — майже 300 газет і журналів, серед яких, безумовно, і «Урядовий кур’єр». Нині передплата триває, рік закінчується, але грошей немає навіть на найнеобхідніші видання.
Ще влітку ми написали лист обласній владі з проханням надати певну суму, проте жодної відповіді не отримали. Вже у жовтні адресували листи-прохання голові Донецької ОДА та голові Донецької обласної ради. Тепер очікуємо на сесію облради, на якій, дуже сподіваємося, депутати ухвалять рішення про виділення коштів на передплату на 2014 рік, і наші відвідувачі не залишаться без газет і журналів, що їх звикли читати в нашій бібліотеці.
Ми вже не кажемо, що зможемо повернути 800—900 назв періодики, бо нині стоїть завдання зберегти бодай три сотні видань, які маємо.
Юрій ЄГОРОВ,
читач періодики:
— Газету «Урядовий кур’єр» та інші видання звик читати в обласній бібліотеці. Не секрет, для багатьох донеччан передплачувати окремі газети та журнали тепер задоволення не з дешевих. У цій ситуації дуже виручає читальний зал бібліотеки, де є змога погортати видання на всі смаки.
Проте дуже прикро, що цього року їхня кількість різко зменшилася: зникли наукові, військово-історичні видання. Чув нарікання «технарів»: дуже дивно, але у нашій промисловій області відмовилися від видань, які донедавна мали попит у шахтарів, металургів, машинобудівників.
Чому так сталося? Керівники бібліотеки нарікають на брак грошей на передплату. А ми тепер ламаємо голови: це тимчасово чи назавжди?..
Волинь. У вітальні громади має бути урядова газета
Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
Аналітичне дослідження, проведене столичними фахівцями і опубліковане на сайті парламентської книгозбірні, засвідчило, що бібліотечна система Волині — одна з найкращих в Україні.
— Попри фінансові труднощі минулих років, ми майже не скоротили бібліотечну мережу, основна частина якої припадає на сільську місцевість. Нині в області у нашому підпорядкуванні 567 книгосховищ. Найбільше їх — 52 — у Ківерцівському районі. Трохи менше — у Горохівському, Камінь-Каширському, Ковельському, Луцькому, — розповів начальник управління культури облдержадміністрації Володимир Лисюк.
При цьому в краї постійно триває пошук активних форм роботи з читачами і джерел поповнення бібліотечного фонду. Зокрема він збільшується за рахунок надходження книжок місцевих авторів, що побачили світ за підтримки регіональної програми підтримки книговидання.
— Кожна сільська бібліотека, на моє глибоке переконання, має стати своєрідною вітальнею місцевої громади, — долучається до розмови Валерій Дмитрук, заступник начальника обласного управління культури, який за розподілом функціональних обов’язків відповідає за бібліотечну справу. — А для цього не тільки з різних джерел поповнюємо громадські книгозбірні літературою, а й збільшили передплату періодики. Нині наша середньостатистична бібліотека, до слова, отримує 14 найменувань газет і журналів. Принципово те, що у кожній бібліотеці має бути підшивка урядової й парламентської газет. «Урядового кур’єра», наприклад, у бібліотеки надходить майже півтисячі примірників. І це невипадково. Люди зі своїх, українських, а не контрольованих з-за кордону видань мають оперативно дізнаватися про роботу уряду, нові законодавчі акти, досвід органів виконавчої влади в інших регіонах.
Безпосереднє керівництво надзвичайно важливою справою спрощення доступу масового читача до книжок та періодики в області забезпечує обласна наукова бібліотека імені Олени Пчілки. Впродовж багатьох років її очолює заслужений працівник культури України Людмила Стасюк.
Вона традиційно є авторитетним генератором нових ідей. За її активної позиції й завдяки підтримці місцевої влади зокрема приміщення бібліотеки, за Союзу збудоване за варіантом «для південних регіонів», не тільки відремонтоване, а й має тепер власну модульну дахову котельню. А біля самої бібліотеки стараннями благодійного фонду «Рідна Волинь» Бориса Клімчука, окремих меценатів та луцького бізнесмена Василя Токарського постав єдиний в Україні пам’ятник матері геніальної поетеси Лесі Українки Олені Пчілці.
Окрема гордість директора — активний розвиток у бібліотечній справі ІТ-технологій у рамках програми «Бібліоміст». Завдяки меценатській допомозі Фундації Білла та Мелінди Гейтс він вже зайняв вагому частку в житті пересічних користувачів книгосховищ.
— За поповненням фондів новою літературою та рівнем забезпечення книжками експерти вважають нашу бібліотечну мережу кращою в Україні, — розповіла Людмила Антонівна. — Звичайно, нині, коли від різноманіття прекрасних видань аж очі розбігаються, ми хотіли б купувати і передплачувати ще більше. Але…
Про оце «але», за яким авторитетний фахівець не згадала про одвічний брак коштів на потреби культури, вдалося поговорити з Любов’ю Михальчук, директором Ківерцівської районної централізованої бібліотечної системи. До речі, депутатом трьох скликань районної ради.
Головна районна книгозбірня, в яку ми зайшли, зустріла не тільки традиційними полицями для книжок, а й добрим десятком моніторів, біля яких працювали люди різного віку.
— Наша система об’єднує в районі 52 бібліотеки. І в усі, до речі, надходить урядова газета, — розповіла вона. — Де вишукуємо додаткове фінансування? З різних джерел. Зокрема, істотну економію у нашому лісистому районі дає використання для обігріву в осінньо-зимовий період пічного опалення. Адже різниця в цінах на дрова, і, до прикладу, вугілля чи газ величезна. Не приховуватиму: як депутат маю змогу аналізувати виконання тих чи інших місцевих програм. Якщо якась із них не виконується, то на сесії райради є можливість перерозподілити гроші. Адже наше районне керівництво, на щастя, завжди розуміє важливість бібліотечної справи.
А далі вже, зрозуміло, залишається провести передплату на періодику. Наприклад, на «Урядовий кур’єр». І так ківерцівським бібліотекарям вдається вбити одним пострілом відразу двох зайців: і авторитетну газету отримувати, і не допустити звуження інформаційного поля свого фактичного роботодавця — Кабінету Міністрів і органів державної виконавчої влади.
Подумалося: «Усюди б і завжди було таке розуміння ролі урядової газети у нашому українському державотворенні».
Львівщина. Білих плям у новітній історії не буде
Оксана МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
Наукова бібліотека у Львові має найповніше зібрання періодики з найдавніших часів і до сьогодення. І це невипадково, бо саме з цього міста почалося розповсюдження друкованого слова в Україні. Наш кореспондент звернувся до директора закладу Мирослава РОМАНЮКА, щоб той розповів, як наповнюються періодичними виданнями її сховища.
— Головна наукова книгозбірня Львова має найбільшу в Україні колекцію періодичних видань — понад 2 мільйони одиниць, — розповідає генеральний директор Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Мирослав РОМАНЮК. — Віднедавна відділ періодики переселився в окреме приміщення, бо унікальне зібрання зберігалося у не придатних для цього умовах, катастрофічно бракувало бібліотечних площ. Тепер відділ розташований у відремонтованому і переобладнаному приміщенні школи, яке перебувало в аварійному стані. Проект фінансували американці українського походження Мар’ян та Іванна Коц, залучаючи меценатів.
Повного зібрання періодики довоєнного періоду не має навіть сусідня Польща, до складу якої входила Західна Україна. Під час варшавського повстання часів Другої світової війни повністю вигоріли фонди головної бібліотеки Польщі, тож польські дослідники історії та преси того періоду тепер звертаються до львівської книгозбірні. Тож Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника та Національна бібліотека Вроцлава реалізують спільний проект щодо збереження періодики. Польська сторона фінансує оцифрування періодичних видань.
Статус національної, здавалося б, унеможливлює виникнення проблем із комплектуванням відділу періодики, відповідно до якого ми мали б отримувати примірники часописів, проте насправді цієї вимоги дотримуються далеко не всі видання. Тож щоб не було білих плям у новітній історії, науковим працівникам доводиться «вибивати» примірник газетно-журнальної продукції. Пишемо листи-нагадування, прохання, проте рідко хто з видавців часописів реагує на такі звернення. Адже передплатити всі періодичні видання, зрозуміло, ми не маємо фінансової можливості, водночас через брак бібліотечних площ не формуємо і районну періодику, яка зберігається в облархівах.
Навіть у найскладніші 1990-ті роки ми поповнювали зібрання обласних та центральних видань. Щоправда, були періоди, коли не лише не фінансувалася передплата, а й по кілька місяців працівники не отримували зарплату, тому дослідники українського друкованого слова матимуть білі плями у новітній журналістиці.
Проте до кінця цього року «Урядовий кур’єр», «Голос України», «День», «За вільну Україну» та інші надходитимуть до бібліотеки. Дослідження політичної, економічної, соціальної та культурно-освітньої ситуацій на основі публікацій в «Урядовому кур’єрі» дасть змогу зрозуміти тенденції розвитку сучасної журналістики.
Житомирщина. Головний «по культурі» — сільський голова?
Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр»
В області налічується 814 загальноосвітніх навчальних закладів та 918 загальнодоступних бібліотек, що загалом становить 1732 установи, в яких номінально не обійтися без передплати на «Урядовий кур’єр». До речі, жоден з понад двох десятків бібліотекарів і директорів шкіл, з якими вдалося поспілкуватись телефоном, не заявив, що підшивка офіційного урядового видання, розрахованого на широкий читацький загал, не потрібна у сільській книгозбірні чи, тим більше, у закладі освіти.
Натомість на ділі все з точністю до навпаки, що переконливо засвідчує всезнаюча статистика: у листопаді на всю Житомирщину (разом з райдержадміністраціями і майже трьома тисячами держслужбовців, що трудяться в області) передплачено… 1598 примірників «Урядового кур’єра».
Виникає цілком логічне запитання: який сенс у збереженні книгозбірень, де немає навіть основних загальнодержавних газет? Не менш дивує, як освітяни примудряються обходитися без «Урядового кур’єра», формуючи у вихованців (ідеться насамперед про старшокласників) почуття патріотизму, особистої причетності кожного громадянина до долі держави, базової правової грамотності?
Утім, як вже звично запевняють в облдержадміністрації, не все так погано, бо в умовах обмеженості бюджетних коштів на Житомирщині віддають перевагу електронним версіям друкованих видань. Мовляв, читати в Інтернеті газети, зокрема «Урядовий кур’єр», не менш цікаво, зате набагато дешевше.
Та, як виявилося, насправді на Житомирщині доступ до всесвітньої інформаційної мережі мають… близько 10% загальнодоступних бібліотек. Причому, як неважко здогадатися, переважно в Житомирі, містах обласного значення і райцентрах, тимчасом як на селі навіть стаціонарний телефон у книгозбірні — швидше виняток, ніж правило.
Не набагато краща ситуація у школах, три чверті яких номінально підключені до Інтернету. Та на ділі про всесвітню павутину сільським учням зазвичай розказують, а не показують чи, тим більше, дозволяють нею вільно користуватися. Причини цього — теж ні для кого не секрет: незадовільний технічний стан дротових мереж та висока вартість послуг операторів мобільного зв’язку.
Отож насправді у сільській глибинці гідної альтернативи ЗМІ на паперових носіях просто не існує. Не кажу вже про те, що навіть у великих містах бібліотеки після появи Інтернету не зникли, а люди не перестали читати книжки і газети.
Однією з причин, через яку книгозбірні передусім на селі залишаються без газет, в облдержадміністрації вважають норми Бюджетного кодексу, згідно з якими заклади культури фінансуються з місцевих бюджетів. Отож обласна і районна влади можуть лише рекомендувати сільському чи селищному голові забезпечити бібліотеку передплатою на періодичні видання.
Натомість на місцях нарікають на обмеженість бюджетного фінансування, через що близько третини культпрацівників трудяться на повну ставку, а якщо кошти на передплату періодики і надають, то вони часто десь «застрягають».
Залишається запитання: який сенс витрачати справді дефіцитні бюджетні кошти (особливо в дотаційних областях) на утримання бібліотечної мережі із запасами книжок ще радянського періоду? І чи не занадто дорогою стане для держави в майбутньому економія на вихованні справжніх громадян, якими мають бути випускники шкіл? Не менш дивує, що сільські голови завжди знаходять чималі кошти (зазвичай спонсорські) на вже традиційні святкування дня свого села, а ось на пільгову передплату для всієї громади хоча б одного комплекту «Урядового кур’єра» вартістю 14 гривень на місяць — чомусь ні…
ВІД РЕДАКЦІЇ
Красномовні цифри
У Запорізькій області 503 бібліотеки, 130 з них мають комп’ютери і тільки 110 підключені до Інтернету.
У Харківській області 757 бібліотек, з яких 127 мають Інтернет. Тільки 49 з них можуть запропонувати читачеві почитати «Урядовий кур’єр».
У Сумській області з 566 бібліотек мають підшивку «УК» 74.
У Луганській області тільки у 32 сільських бібліотеках є примірник «УК», усього в області — 371 сільська бібліотека. На наступний рік бібліотеки не передплатили жодного примірника урядової газети.
У Полтавській області на 796 бібліотек передплачують «УК» тільки 140.
Який висновок? Інформація про роботу центральних органів влади фактично недоступна в місцях, де логічно її можна було б отримати, адже саме до бібліотеки йде людина, яка бажає читати і про щось дізнаватися.
Хотілося б нагадати і про школи як осередки, з яких теж через дітей, учителів і батьків іде інформація, де врешті-решт формується світогляд та громадська думка.
Які ресурси маємо?
Ось цифри по деяких областях:
Бібліотеки школи
Донецька 688 1123
Харківська 757 846
Тернопільська 890 847
Чернігівська 735 612
Дніпропетровська 1921 1020
Закарпатська 487 669
Одеська 872 899
Вінницька 953 894
Якби урядова газета була доступна в кожному з цих закладів, то, можливо, громадяни більше б знали про позицію уряду щодо різних аспектів нашого життя. І краще б розуміли логіку ухвалення тих чи інших рішень!