ДАТА
Минуло 85 років, як відійшов у засвіти видатний композитор, диригент, громадський діяч та педагог Александр Спендіаров
Ігор ВИННИЧЕНКО,
доцент Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
для «Урядового кур’єра»
А розпочався земний шлях засновника вірменської національної симфонічної музики, автора численних творів, просякнутих суто вірменським колоритом та національною духовністю, в Каховці (нині — Херсонщина) 1 листопада (за новим стилем) 1871 року. І саме з Україною пов’язана більша частина життя цієї непересічної особистості.
Хрестили Александра у вірменській церкві містечка Вірменський Базар (тепер Армянськ), яке було батьківщиною іншого видатного вірменина — маляра-мариніста Еммануїла Магдесяна. Їх згодом поєднала дружба, оскільки дитинство обох проходило саме тут. У цьому самому містечку народився і батько Александра Спендіарова — Афанасій Авксентійович, якому згодом належав маєток Картказак, що розташований неподалік.
Коли майбутньому митцеві було шість років, родина Спендіарових переїхала в Крим. «Із музичних впливів у період мого дитинства й отроцтва, — згадував згодом композитор, — найсильнішим була гра на фортепіано моєї матері, яку я дуже любив слухати, і яка, поза сумнівом, пробудила в мені ранню любов до музики». Попри творчі здібності, що виявилися доволі рано, займатися музикою він почав порівняно пізно — у дев’ятирічному віці. Навчання грі на фортепіано незабаром змінилося опануванням тонкощів музикування на скрипці. До років навчання в сімферопольській гімназії належать і перші композиторські спроби Спендіарова: марші, романси.
Від 1900 року Александр Спендіаров живе переважно в Криму (в Ялті і Судаку є вулиці, названі його іменем) — у Феодосії. Тут він спілкується з видатними представниками російської художньої культури: Максимом Горьким, Антоном Чеховим, Львом Толстим, Іваном Буніним, Федором Шаляпіним, Сергієм Рахманіновим.
Ялта, вулиця Катерининська, будинок 3 — ця адреса відома не лише місцевим жителям, а й усім, хто закоханий в історію вітчизняної та світової музичної культури. 1901 року заможний лісопромисловець Афанасій Спендіарян, зважаючи на майбутнє весілля сина, купує у престижному тоді районі Малої Лівадії за 57 тисяч рублів збудований в популярному на той час «другому помпейському стилі» будинок, який був резиденцією сербської королеви Наталії. Для реконструкції будівлі він запросив автора Лівадійського палацу Краснова.
Той самий будинок у Ялті на вулиці Катерининській, де жив митець. Фото надані автором
Капітальний ремонт коштував 78 тисяч рублів. Тоді було виконано й настінні розписи, а також виготовлено бюсти на парапеті та грифони над портиком будівлі. Ці роботи виконували запрошені з Італії майстри, які перетворили колишню молельню королеви на знамениту мавританську кімнату. У цьому будинку і мешкав упродовж майже чверті століття (від 1901 по 1924 роки) Александр Спендіаров. Саме тут 5 червня 1901 року відбулося перше публічне виконання симфонії «Концертна увертюра», яку самим Спендіаровим було названо початком його композиторської діяльності. А 3 липня того самого року Александр і Варвара Мізірова (дочка племінника Івана Айвазовсього — також геніального українського вірменина) переступили поріг своєї нової оселі, яка стала в наступні роки не лише осередком музичного життя міста, а й джерелом високої духовності. На цей період припадає і розквіт таланту композитора — плідний і насичений.
Пам’ятає цей будинок і щасливі хвилини життя митця, і миті смутку. Проте якщо перше він щедро дарував оточуючим, то печаль і муки залишав собі. Саме тут розгорнулася творча та громадська діяльність молодого композитора і диригента, приїзду якого раділи ялтинські старожили, оскільки невдовзі в вітальні почали влаштовувати репетиції та концерти.
У Ялті засновано перший і єдиний у світі міжнародний конкурс композиторів ім. А. Спендіарова. Серед його лауреатів — обдаровані діти з усієї країни
У 1902 році, перебуваючи в Ялті, Горький познайомив Спендіарова зі своєю поемою «Рибак і Фея». Незабаром на її основі було створено один з кращих вокальних творів композитора — баладу для баса з оркестром, яку Федір Шаляпін виконав влітку того ж року на одному з музичних вечорів.
1903 року в Ялті відбувся й диригентський дебют Александра Спендіарова. Будучи прекрасним інтерпретатором власних творів, він згодом неодноразово виступав як диригент у містах Росії і Закавказзя, у Москві і Петербурзі.
На Катерининській митець створив першу частину присвяченої Айвазовському сюїти «Кримські ескізи», симфонічну картину «Три пальми» на вірші Лермонтова. За «Три пальми», баладу на вірші Полонського «Беда-проповідник», мелодекламацію у супроводі оркестру «Ми відпочинемо» (монолог Соні з п’єси Чехова «Дядя Ваня») Александр Спендіаров був удостоєний премії імені Михайла Глинки (зауважимо, що упродовж життя він тричі ставав лауреатом цієї премії).
Будинок Спендіарова в Ялті на початку минулого століття був, без перебільшення, центром музичної культури Криму. Традиційні «Спендіаровські вечори» притягували в будинок на Катерининській багатьох любителів музичного мистецтва. «Маститий музикант акомпанував розчервонілій від хвилювання співачці-аматорці. Артистка імператорських театрів співала дуети з хористкою. Тут можна було побачити і скромного художника-передвижника, і блискучого придворного, і солідного вченого, і знаменитого скульптора, і звичайного поштового службовця...» — згадували сучасники.
У всіх, хто у нього бував, особисто зустрічався і розмовляв з ним, зберігся образ людини високоосвіченої, доступної, ласкавої і щедрої, а головне — з відкритим для всіх серцем. Оточення Спендіарова — поняття майже безмежне — Купрін і Рєпін, Айвазовський і Суренянц, Глазунов і Василенко, Лядов і Кюї, Аренський і багато інших відомих осіб. Не всім відомо, що прізвище персонажу роману «Майстер і Маргарита» голови «акустичної комісії московських театрів Семплеярова» — похідне від прізвища нашого героя — доброго знайомого Михайла Булгакова.
У 1908 році Александра Спендіарова було обрано головою правління Товариства любителів музичного і драматичного мистецтва, а через два роки — заступником голови Ялтинського відділення Російського музичного товариства. Був він і головою вірменської громади Ялти.
Два музичних твори (сюїта «Кримський ескіз» і симфонічна картинка «Три пальми») принесли композиторові широку популярність. Проживаючи у батьковому будинку в Судаку, він плідно працював над своїм головним твором — оперою «Алмаст», яка була поставлена в 1930 році в Большому театрі (Москва), в Одеському оперному і викликала доброзичливі відгуки критики.
Частим гостем в юнацькі роки був митець і в Карасубазарі (тепер місто Білогірськ), у родині матері — Наталі Селінової, батько якої був двоюрідним братом Айвазовського. Мешкали вони в будинку, балкон якого виходив на Карауллар Мейдан (Сторожова площа, тапер площа Калініна). Цей будинок, який ще був і кав’ярнею, зберігся. На ньому встановлена меморіальна дошка композиторові.
Спендіаров добре знав кримськотатарську мову, багато спілкувався з місцевим населенням, сам перекладав тексти народних пісень. Композитор провадив й дослідницьку роботу, часто фіксуючи дані про виконавців народних пісень.
Живучи в Україні, Александр Спендіаров із дитинства з зацікавленням пізнавав красу української народної музики та поезії Кобзаря. Тож логічним стало створення 1921 року «Української сюїти» та музики до Шевченкового «Кобзаря».
Від 1924 року митець жив і працював на своїй історичній батьківщині, яка поцінувала його званням народного артиста республіки та пам’ятником, що стоїть перед названим його іменем Єреванським оперним театром. 1967 року в Єревані відкрито Будинок-музей Александра Спендіарова, який є першим музичним музеєм у Вірменії (в ньому він мешкав з 1926 року до кінця життя), про нього створено документальний фільм, а 2008-го випущено поштову марку, присвячену композитору і диригенту.
В Україні славного сина вірменського народу пам’ятають передовсім в Ялті, де в рік 140-річчя від дня його народження Ялтинською музичною школою імені А. Спендіарова за підтримки Національного союзу композиторів України, Союзу вірменів України та Ялтинської міськради було засновано перший і єдиний в світі Міжнародний конкурс композиторів його імені. На початку листопада 2013 року в Ялті має відбутися третій за ліком мистецький захід. У цьому ж місті 1971 року було встановлено напівфігурне зображення мистця з бронзи на постаменті з діабазу.
Крим Кримом, проте, на наше переконання, належно пошанувати творчість та громадську діяльність (в який спосіб — вирішувати місцевій владі) геніального українського вірменина мали б також і його мала батьківщина — Каховка, і столиця держави. Це не лише піднесло б статус цих міст як осередків міжетнічної толерантності та високої духовної культури, а й сприяло б поглибленню дружніх взаємин між нашими країнами і народами та піднесенню міжнародного авторитету Української держави.