На їхню долю випали переслідування й насильство, війна і страх за рідних. Їхні мужність і витримку не піддають сумніву. Вони біженці, що змушені були залишити рідний дім у пошуках безпечного притулку. Найбільше страждають діти, в яких забрали щасливе дитинство на батьківщині.
«Торік світ зіткнувся з найвищим рівнем вимушеного переміщення — майже 71 мільйон людей подалися світом у пошуках кращого життя. У середньому щодві секунди людина була змушена тікати від війни, насильства чи переслідування. Дві третини біженців були із п’яти країн: Сирія, Афганістан, Сомалі, М’янма, Південний Судан. Більша їх частина — 41 мільйон осіб — стали внутрішньо переміщеними особами в межах власної країни.
Цей феномен стосується й України: Міністерство соціальної політики зареєструвало 1,3 мільйона ВПО», — такі дані навів представник Агентства ООН у справах біженців Пабло Матеу, беручи участь в обговоренні міграційних тенденцій з нагоди Всесвітнього дня біженців. У центрі уваги були питання комунікації таких людей, які не знають мови, з органами влади в Україні та їхньої адаптації до життя в нашій державі.
Потрібен гнучкий підхід
Пабло Матеу нагадав про різницю між мігрантами й біженцями, яка полягає в тому, що останні не можуть повернутися додому.
«В Україні понад 2,6 тисячі осіб зі статусом біженця та осіб, яким надано додатковий захист. Є також майже 6,5 тисячі шукачів притулку, які очікують рішення Державної міграційної служби. До слова, більшість біженців успішно інтегруються в нове суспільство, працюючи на нього. Вони навчаються, створюють малі підприємства, праце-влаштовуючи внутрішньо переміщених осіб. Проте дехто досі має проблеми з вивченням української мови. І ми разом з міграційною службою, благодійними фондами намагаємося активізувати цей процес. Працюємо й над поліпшенням умов у притулках. Фіксуємо неухильний рух в напрямі їх удосконалення», — підкреслив представник Агентства ООН.
«Щороку 20 червня світ відзначає День біженця. Але це не свято. Це день співчуття. За роки незалежності в Україну потрапляли 30 тисяч біженців. 6 тисяч іноземців отримали статус біженця. Понад 5 тисяч отримали українське громадянство й стали повноцінними членами нашого суспільства. 2,5 тисячі осіб отримали додатковий захист, понад 600 з них — діти.
Згадані 30 тисяч — порівняно невелика цифра. Але з огляду на кількість в Україні ВПО назріла потреба напрацювання принципово нового гнучкого закону стосовно біженців з урахуванням унікальної ситуації у країні.
Система набуття статусу біженця врегульована й дієва. Такою має бути й система інтеграції: доступ до освіти будь-якого рівня, до медичних послуг, ринку праці, житла. Має бути баланс: особа реалізується в обраному нею суспільстві, а держава отримує нову робочу силу та її потенціал», — акцентує перша заступниця голови Державної міграційної служби Наталія Науменко.
Роботодавці зацікавлені
А потенціал цей, за словами директора благодійного фонду «Право на захист» Олександра Галкіна, потрібен. «В Україні нині бракує робочих рук. Серед біженців багато фахівців, і вони готові перекваліфіковуватися, а роботодавці в них зацікавлені. Це засвідчують ярмарки професій. І не дивно, адже торік багато компаній розширювалися й набирали персонал. Ці тенденції збережуться й надалі. Від людей, які бажають працювати, суспільство лише виграє», — каже він.
Як наголошує голова правління БО «Благодійний фонд «РОКАДА» Наталія Гуржій, якби не підтримка міжнародних організацій, ці спеціалісти навряд чи знайшли б себе в суспільстві.
«Завдяки різним програмам біженців забезпечують одягом, їжею, вони вчать мову. Але є проблеми з дахом над головою, адже в Україні лише три невеликі центри для тимчасового розміщення. План інтеграції біженців, розроблений 2012 року, передбачав їхній соціальний захист. Він не виправдав себе. Тому й постало питання вдосконалення законодавства, над чим ми всі разом із партнерами працюємо. Робимо це для людей, які будуть вдячні державі й віддано для неї працюватимуть», — констатує фахівець.
Агентство ООН у справах біженців надало Україні орієнтири, що саме потрібно для вдосконалення системи притулку. Слід упровадити процедуру розгляду заяв про надання притулку незалежно від того, як і коли особа прибула до країни, передбачити фінансування послуг перекладачів, надання свободи пересування, справедливої можливості оскаржувати негативні рішення (наприклад, апеляційний термін — лише п’ять днів, а шукачів притулку не інформують про причини відхилення заяви). Шукачів притулку слід забезпечити можливістю вивчення мови й повернути їм доступ до безкоштовної термінової медичної допомоги, який вони мали до реформи системи охорони здоров’я.