«Довкілля понад усе» (Umwelt uber alles) — саме так коротко підсумував би я результати візиту до України міністра довкілля, охорони природи, будівництва та безпеки ядерних реакторів Федеративної Республіки Німеччина Барбари Хендрікс.
Роботи зі спорудження ковпака над зруйнованою частиною Чорнобильської атомної мають завершитися в листопаді 2017 року. А почалися вони ще у 2010-му. Тоді реалізацію ідеї оцінювали у 300 мільйонів євро. Але виникло чимало несподіваних труднощів, які зробили проект уп’ятеро дорожчим, тобто тепер ця сума становить майже півтора мільярда євро. У його вартість увійшла і ціна обладнання, яке працюватиме під «Аркою» над дезактивацією решток четвертого енергоблока ЧАЕС.
Донори вклали в будівництво «Арки» й додатків до неї силу-силенну грошей. Барбара Хендрікс приїжджала в Україну зокрема й для того, щоб на власні очі побачити, куди витратили німецькі єврики. Не знаю, як саме оцінила ситуацію пані міністр, але грошей вирішила дати ще.
«Сподіваюся, що під час Донорської конференції у квітні ми розв’яжемо цю проблему (добудова «Арки». — Авт.), і роботи успішно продовжаться. Німецька сторона спрямовує на цей спільний, з точки зору фінансування, міжнародний проект 200 мільйонів євро», — заявила вона на брифінгу в Кабінеті Міністрів України. На жаль, через складність перекладу не вдалося зрозуміти, скільки з цієї суми Німеччина вже надала, а скільки саме ще планує докласти. Але порядок цифр усе одно вражає.
Німецький екоміністр озвучила ще одну чималеньку суму — 105 мільйонів євро. За її словами, саме така за обсягом утворилася прогалина в бюджеті на побудову проміжного сховища відпрацьованого ядерного палива. Хоч, власне, безпосередньо в будівництві пані Хендрікс «побачила прогрес».
Німеччина відмовляється від АЕС
Про всі ці чималі цифри варто пам’ятати ідеологам розвитку енергетики України саме через розбудову нових ядерних реакторів. Атомники нині активно лобіюють вибір і затвердження майданчиків під нові атомні блоки, попри те що ми досі не отямилися від чорнобильської трагедії і брак в Україні необхідної кількості водних ресурсів (АЕС як не в себе «жере» воду — вона потрібна їй для охолодження). Натомість успішні економічно й енергетично німці ставку роблять на енергоефективність. На прохання журналістів оцінити вибір України (АЕС — як фундамент національної енергетичної стратегії) Барбара Хендрікс відповіла, що не планує настільки глибоко вникати в цю українську проблему. Проте зауважила, що у Німеччині вже з 2022 року не працюватиме жодна АЕС. А з 2050-го всю енергію її країна отримуватиме за допомогою відновлювальних джерел енергії.
Що буде із зоною відчуження завтра?
Український уряд замість прохача грошей «на Чорнобиль» давно хоче стати власником пакета цікавих пропозицій. «Є чітка позиція і наміри продовжити роботу з відновлення регіону (зони відчуження й околиць. — Авт.) і зробити його інвестиційно привабливим, а також запустити науково-дослідні проекти. У зв’язку з цим 25 квітня 2016 року заплановано Донорську конференцію спільно з урядом Німеччини, де ми готові запропонувати нову маршрутну мапу відновлення територій», — зауважив на брифінгу віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства Геннадій Зубко. Наскільки мені вдалося зрозуміти, високопосадовець мав на увазі наявність у зоні електромереж, якими можна передавати, наприклад, енергію, вироблену сонячними електростанціями. Угоду про наміри розмістити такі станції укладав свого часу з потенційними інвесторами ще екоміністр Олег Проскуряков.
Щодо слів пана Зубка про «скорочення зони», то, сподіваюся, це була обмовка. Адже свого часу інший віце-прем’єр, пан Вощевський, в інтерв’ю нашому виданню («УК» від 18 серпня 2015) заявляв: «…ніякого зменшення території зони нині не планують. Просто буде проведено чітке розмежування виробничих і заповідних (йшлося про майбутній Чорнобильський біосферний заповідник. — Авт.) територій».
Ця Європа така маленька
До речі, підтримка створення в межах програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» транскордонного українсько-білоруського біосферного резервату з врахуванням проектованого Чорнобильського біосферного заповідника теж була серед питань, які обговорювали під час візиту.
Суми на цю підтримку ні німецька, ні наша сторона не озвучили, та й сам проект указу про створення «Чорнобильського», за моєю інформацією, Мінприроди чомусь відкликало з Адміністрації Президента. Тому краще поговоримо про реалізацію іншого німецько-українського проекту — «Підтримка природно-заповідних територій в Україні». «УК» уже писав про цей намір уряду Німеччини надати 14 мільйонів євро «на заповідники» («Чи захистить грант від рейдерів», 22 травня 2015 р.). Місяць тому Верховна Рада нарешті ратифікувала угоду про співпрацю за цим проектом. Визначено консультантів (фактично — менеджерів) проекту. Ними стали європейський консалтинг і дві українські організації — Українське товариство охорони птахів і Карпатсько-Дунайська програма Всесвітнього фонду природи. Бенефіціар (отримувач користі) проекту — Мінприроди України.
Справа наче рухається, але особисто мені, наприклад, досі не зрозуміло, як усі причетні до виконання цього проекту планують забезпечити прозорість його роботи та підзвітність у витрачанні коштів. Тому я спробував з’ясувати принаймні щось у представника донора — пані Хендрікс, запитавши, як Німеччина планує контролювати витрачання наданих нею коштів. Адже в історії України вже були приклади, коли донорам доводилося зупиняти багатомільйонні проекти саме через, скажімо, нецільове використання коштів. Свого часу, приміром, зупинили десятимільйонний (у доларах) проект «Створення Азово-Чорноморського біокоридору», який фінансував Глобальний екологічний фонд.
Німецький екоміністр відповіла, що її країна фінансує багато аналогічних проектів в Україні, і вона особисто не в змозі контролювати кожен із них. Цим, на її думку, мають займатися українські парламентарії й громадянське суспільство. Сподіватимемося, що виконавці заповідного проекту сприймуть ці слова пані міністра як рекомендацію й створять, скажімо, наглядову раду проекту за участі народних депутатів, представників неурядових організацій і ЗМІ. Натомість інформацію про всі деталі щодо проекту не доведеться витягувати з Мінприроди обценьками, як раніше.
Цікаво також було б нарешті почути про інший проект, згаданий у коротенькому прес-релізі Мінприроди за підсумками зустрічі з німцями, — «Заходи з адаптації до змін клімату, спрямовані на забезпечення збереження біорізноманіття та соціально-економічної стабільності місцевого населення природоохоронних територій України».
Багато хто, мабуть, задається питанням: а навіщо німцям допомагати нашим заповідникам? Бо вони — екологічно грамотні. Розуміють, що Європа зокрема й наша планета загалом — насправді дуже маленькі. І що від стану збереженості нашої природи залежить і екологічне благополуччя не лише Німеччини і Європи, а й усієї Землі.