Цього року активна громада Олександро-Калинового вперше подала заявку на участь у всеукраїнському проекті «Неймовірні села України — 2017», який проводило інтернет-видання agroportal.ua. Цей населений пункт відразу потрапив до півфіналу. Тобто донеччани пробилися до першої двадцятки претендентів з понад 300 учасників конкурсу. Звісно, конкурувати із знаковими селами, як Великі Сорочинці, Петриківка чи карпатськими населеними пунктами представникам Донеччини поки що складно. Та навіть підсумкове 13-те місце вважають успіхом. Тим більш, що громада отримала ще й спеціальну премію від Посольства Франції в Україні обсягом 50 тисяч гривень за вагомий внесок у збереження довкілля і біологічного різноманіття.
Ці кошти вирішили використати для створення у музеї села окремих кімнат флори, фауни і геології.
Скам’янілі дерева із пралісу і залізний кінь
До довкілля у селі здавна ставляться дуже шанобливо. По-перше, сама назва населеного пункту — нагадування про дві тутешні річки Олександрівку та Калинівку. По-друге, поблизу унікальна природна територія — регіональний ландшафтний парк «Клебан-Бик». До речі, це урочище — чергове переконливе свідчення про господарів, яким здавна належали ці землі, але на них вперто зазіхають охочі до чужих територій сусіди.
Назви річка Бичок, Клебина, а пізніше Клебан-Бик згадуються ще з 1500 року у грамотах, виданих Війську Запорозькому, де йдеться про козацькі володіння. Поблизу злиття річок Бичок і Кривий Торець колись стояла сторожова застава козаків «Залізна», назву якої успадкувало селище біля міста Торецька. А сама напрочуд мальовнича територія неподалік Клебан-Бицького водосховища має ще давнішу пізнавальну історію. Найбільш унікальними вважають геологічні пам’ятки загальнодержавного значення «Клебан-Бицьке відслонення» та «Дружківські скам’янілі дерева». Ідеться про вихід на поверхню дуже давніх гірських порід, утворених поблизу первісного Пермського моря. Тобто в наші дні тут можна натрапити на скам’янілі рештки прадавніх дерев та інших рослин, а ще молюсків чи коралів. Наприклад, деякі кам’яні уламки — те, що залишилося від стовбурів велетенських вічнозелених дерев араукарій, які шуміли кронами 250 мільйонів років тому. Тож тут ніколи не бракувало охочих побачити чи присісти на кам’яні пеньки із прапрапралісу. А ще звідси, з крутого пагорба, де стовбичать кілька величезних фігур динозаврів, відкриваються чудові довколишні краєвиди.
Та не унікальним ландшафтним парком Олександро-Калинове стало привабливим для туристів. Відтепер для тих, кого не відлякує порівняно невелика відстань до лінії розмежування (з одного боку за кілька десятків кілометрів розташована потерпіла від обстрілів Авдіївка, а з іншого — тимчасово окупована Горлівка), тут є що подивитися. У селі почали дбати про розвиток туристичної інфраструктури ще до початку бойових дій на території краю. Одним із перших таких об’єктів став музей історії села «Довкілля», створений місцевими активістами, які попередньо об’єдналися і започаткували громадську організацію «Еней».
Музей стилізований під звичайну українську сільську хату ХVIII—XIX століть, у якій колись мешкали жителі степової Донеччини. Завдяки зусиллям односельців вдалося зібрати чимало різноманітних старовинних речей побуту наших предків: вишиті рушники, скрині, прядки, праски тощо. А на подвір’ї увагу привертає сила-силенна старовинного сільськогосподарського реманенту: серпи, коси, ціпи для молотьби, кам’яні жорна, плуги, борони, вози. Є навіть раритетний трактор «Універсал» із цікавою й повчальною історією. На одному з найперших у селі залізному коні колись працював місцевий механізатор Іван Баглай. А коли у 1941 році наближалися фронт і неминуча окупація, трактор розібрали й закопали у надійному місці. Після визволення села у 1943му «Універсал» дістали зі схованки, і він знову немало попрацював на довколишніх полях — аж до 1970-х років
Тож Іван Баглай ще за життя став місцевою легендою й символом хліборобської праці. Збереглися свідчення однієї з доньок механізатора, який, коли його питали про роки народження п’яти його дітей, щиро відповідав: «Скажіть спасибі, що хоч знаю їхні імена, бо все життя віддав головному синові — Трактору!» А трохи пізніше, коли «Універсал» поставили на постамент, його несподівано для місцевих жителів забрали із села для новоствореного районного музею. Обурені люди не змирилися із втратою і нарешті домоглися повернення раритетного експоната на подвір’я сільського музею у Олександро-Калиновому. І для жителів села, запевняє голова ГО «Еней» та один з ініціаторів створення музею Андрій Тараман, старенький трактор став ще ціннішим, оскільки допоміг усім об’єднатися й повірити у власні сили.
Гібридна війна додала експонатів
У сільському музеї немало й інших цікавих експонатів. Про один із таких — дерев’яну дитячу люльку — тут розповідають не без гумору. Вже існує повір’я: всі, хто погойдає цей дерев’яний виріб тутешнього майстра, у недалекому майбутньому обов’язково стануть батьками. А тим часом і сам музей став тільки початком перетворення села на цікавий туристський об’єкт. Проте, на жаль, подальший розвитку і очевидний сплеск «зеленого туризму» перепинила гібридна війна. Оскільки ще недавно більшість туристів прибувала з Донецька, після тимчасової окупації обласного центру доводиться шукати й чекати гостей села вже з інших населених пунктів чи регіонів, подбавши про розбудову сільської інфраструктури.
Своєрідним поштовхом мають стати недавні зміни: село увійшло до Іллінівської об’єднаної територіальної громади, і тепер тутешні люди намагаються втілити у життя заплановане.
«Невдовзі розпочнеться зведення будинку служби надзвичайних ситуацій, яке дасть нам 17 нових робочих місць, — каже заступник старости села Юліанна Стижик. — А у найближчих перспективних планах — створення молодіжного центру, де наша молодь зможе спілкуватися і розвиватися. Також виношуємо наміри реконструювати будинок культури».
Гості, які вперше приїжджають у село, не можуть не звернути уваги на чепурний вигляд колоритно розмальованих зупинок, стін будинків чи криниць. Така приваблива картина — підсумок спільних зусиль: за кожним із сільських об’єктів закріплено родини, які й дбають про їх симпатичний вигляд.
Не забувають люди про власні оселі й двори. Наприклад, подвір’я Володимира Пилипенка, де все зробив господар — винахідник і умілець на всі руки, небезпідставно вважається однією з місцевих родзинок. Незвична черепаха-клумба з металобрухту, різноманітні атракціони і гойдалки, альтанка, незвичний автомобіль — це тільки короткий список дивовиж, які очікують тут на відвідувачів. І схожих садиб, де туристам є на що подивитися, чимало.
Серед таких обійстя, де віднедавна мешкають переселенці з Донецька Олена і Станіслав Ковалі. У мирний час чоловік на дозвіллі займався розведенням риб і не відмовився від свого захоплення після переїзду в село. Займається цим досить серйозно: торік виграв японський грант на розвиток бізнесу і використав гроші на будівництво теплиці та системи аквапоніки, завдяки чому розводить японського коропа. Його дружина Олена — художниця, але у селі не тільки пише картини, а займається гончарством. Отож до подвір’я подружжя прямують не лише на екскурсію, а й щоб повчитися малювати, виготовляти з глини посуд чи розводити коропів.
Певна річ, потворна гібридна війна істотно позначилася на житті села Олександро-Калинове. І не тільки тим, що різко зменшила кількість туристів з області. Чи тим, що над хатами і головами місцевих жителів також свого часу літали снаряди, а село поповнилося переселенцями з тимчасово окупованих територій. Віднедавна у сільському музеї працює окрема кімната, де зібрано експонати теперішньої війни. Зберігається тут український прапор, який зірвали представники з незаконного військового формування донських козаків, але люди сховали його, а коли «захисники» втекли, передали музею. Експонують фото і розповіді про загиблих земляків біля села та під час бойових дій на інших ділянках фронту. І символічний вигляд має маскувальна сітка із зображенням тризуба: вона нагадує про сотні таких сіток, які виготовили місцеві майстрині й передали українським військовим підрозділам.
Насамкінець. Із триклятою війною пов’язаний і наступний запланований проект, на нестачу яких у селі ніколи не скаржилися. Нині тут всерйоз обмірковують варіанти повернення до села танка ІС-2, який безцеремонно поцупили проросійські «визволителі». У 2014 році вони стягли його з постаменту, де той простояв майже три десятиліття, полагодили, наквецяли на його боках «На Київ!» та «На Львів!» і відтягли до Костянтинівки. Важкий танк, що не міг стріляти, бойовики використовували з іншою метою, а потім кинули на дорозі, тікаючи зі Слов’янська. Оскільки його підібрали українські військові, танк свого часу потрапив до Києва, де його демонстрували серед трофеїв, захоплених у проросійських бойовиків. Та тепер місцева громада має намір клопотатися про повернення раритету на його колишнє місце — на постамент, за сотню метрів від якого зараз стоїть інший мирний експонат — трактор «Універсал». З його повернення до села й розпочалося об’єднання місцевих людей.