У День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, Президент Володимир Зеленський зустрівся з рідними Героїв України та вручив 16 орденів «Золота Зірка» і 22 сертифікати на квартири. Глава держави зауважив, що 29 серпня — день, коли Україна особливо вшановує пам’ять усіх полеглих воїнів.
«Від початку цієї боротьби, від перших операцій 2014 року й у боях на фронті зараз наша держава, наш український народ можуть спиратися на хоробрість і відданість багатьох наших українців, українок — справді героїчних чоловіків, жінок, які на своїх плечах та своєю особистою силою тримають українське життя», — сказав Президент.
Володимир Зеленський наголосив, що Українська держава та Український народ вистоять у цій війні.
«Щоб наші діти й онуки, щоб їхні діти та внуки могли жити в безпеці на своїй землі й за своїми правилами, за українським характером, який так надихає весь світ зараз і який заслуговує проявити себе повністю у справді мирному, у справді вільному житті. І це так буде. І це буде найкращим і найбільш достойним ушануванням пам’яті всіх українців, усіх українок, чиє життя обірвалося, на жаль, на полі бою», — зазначив він.
Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять усіх воїнів, які віддали життя заради України. Президент вручив ордени «Золота Зірка» рідним загиблих Героїв України. Найвищого державного звання удостоєно:
Солдата Віктора Кучука. На позиціях під повним вогневим контролем ворога, куди дронами доправляли лише воду й акумулятори для радіостанцій, сім діб тримав оборону, особисто знищив 23 російських окупантів і дві одиниці броньованої техніки. Торік 18 липня вів групу на штурм ворожих позицій, унаслідок удару артилерії зазнав множинних поранень. Загинув, але встиг віддати групі наказ організувати зачистку окопу.
Сержанта Леоніда Янголя. Під час одного з боїв на запорізькому напрямку зазнав поранення, але продовжував стримувати наступ ворога до підходу підкріплення. Прикривав евакуацію поранених — урятував життя 13 побратимам і знищив дев’ятьох окупантів. Загинув торік 23 липня під час ворожого артилерійського й танкового обстрілів.
Старшого сержанта Юрія Сікиринського. Виконував бойові завдання у Харківській, Сумській та Донецькій областях. Під час штурму 14 червня 2023 року наказав своїй групі закріпитися на ворожих позиціях, а сам із провідником іншого підрозділу під обстрілами повертався, щоб привести підкріплення. Почув постріл САУ, прикрив собою побратима, але внаслідок вибуху обоє загинули.
Старшого сержанта Олександра Колодяжного. На війні з 2014 року, захищав донецький аеропорт. Був у групі бійців, які встановили державний прапор над новим терміналом. Тричі зазнавав поранень, але після лікування повертався на фронт. У червні 2019 року під час виконання бойового завдання з розвідки внаслідок вибуху протипіхотної міни зазнав важкого поранення, його евакуювали. Помер у лікарні.
Солдата Павла Думанського. 20 листопада 2022 року помітив, що російський танк вийшов на позицію, яку обороняв його підрозділ, і приготувався до пострілу по окопу. Часу на попередження не було, Павло вирішив закрити собою побратимів. Він урятував їхні життя, але сам загинув унаслідок вибуху снаряда.
Полковника Сергія Лі. На запорізькому напрямку командир зведеного підрозділу зайняв опорний пункт ворога і протягом двох діб утримував його. Завдяки цьому не допустив просування ворога. російські загарбники дистанційно замінували опорний пункт, але полковник зміг вивести бійців з оточення. Сергій Лі загинув торік 9 жовтня внаслідок кульового поранення під час відходу після мінування переднього краю району оборони батальйону.
Старшого матроса Павла Малофеєнка. Поблизу Авдіївки кулеметним вогнем прикривав відхід поранених до прибуття підкріплення. Знищив сімох російських окупантів і зміг утримати позицію морських піхотинців. 30 січня 2023 року під час одного з ворожих штурмів поблизу Водяного зазнав поранення, не сумісного із життям.
Молодшого сержанта Сергія Яріша. Був поранений, але під щільним обстрілом зміг урятувати життя побратима й евакуювати з поля бою його і ще трьох воїнів. Торік 9 серпня внаслідок обстрілу позицій морських піхотинців зазнав осколкових поранень спини. Сергія разом з іншими воїнами засипало землею. Від поранень молодший сержант загинув.
Старшого солдата Іллю Долматова. У березні 2022 року проклав безпечний маршрут через мінне поле на Херсонщині. Завдяки цьому вивів групу українських захисників на позиції ворога і змусив російських окупантів відступити. На донецькому напрямку надав допомогу пораненим воїнам та організував їхню евакуацію. Торік у вересні загинув, прикриваючи відхід побратимів, які потрапили в засідку.
Капітана Едуарда Шарана. Група під його керівництвом штурмувала позиції ворога на Запоріжжі. Воїни провели зачистку і вдруге вступили в бій з переважними силами російських окупантів, які розпочали обстріл. Едуард надав допомогу пораненим, організував прикриття й евакуацію і продовжував командувати групою. Одного з поранених евакуював на собі й одночасно продовжував вести вогонь по ворогу, але сам зазнав поранення, не сумісного з життям.
Штаб-сержанта Миколу Бомка. Торік 1 червня знищив танк Т-72 разом з командиром ворожого підрозділу. Попри поранення надав допомогу побратимам та евакуював їх. Повернувся й зайняв вогневу позицію. Зміг підбити ще один танк, але снаряд з іншого завдав йому поранень тулуба та ніг. Після цього він підповз до танка й підбив його гранатою. Загинув унаслідок пострілу у відповідь.
Лейтенанта Сергія Гриценка. Командував мінометним розрахунком поблизу села Роботине на Запоріжжі. Знищив зокрема ворожий танк Т-72Б, кілька броньованих автомобілів «тигр», БТР-80. Командував нацгвардійцями, коли ворог намагався повернути втрачені позиції. Торік 8 серпня під час мінометного обстрілу Сергій пересвідчився, що підлеглі перебувають у бліндажі, і тільки потім сам почав туди рухатися. Загинув унаслідок вибуху міни.
Майора Анатолія Лоюка. Відбивав атаки на Харківщині, Донеччині та Луганщині. 30 березня 2023 року на чолі групи застосування ПТРК «Стугна» штурмував ворожу позицію поблизу Авдіївки — знищив ПТРК та вісьмох окупантів, ще п’ятеро було важко поранено. Не залишаючи позиції, продовжив боротьбу, але загинув унаслідок осколкового поранення.
Майора Ігоря Пугача. Захищав Харківщину з першого дня повномасштабного російського вторгнення. Гвардійці під його командуванням знищили чотири роти російських окупантів, сім танків, 13 БТР, 22 одиниці різної автомобільної техніки, чотири РСЗВ і три ББМ. Ще майже 100 російських окупантів і чотири БТР він ліквідував особисто. 28 червня 2022 року один зі снарядів влучив в укриття, де перебував Ігор. Майор загинув унаслідок мінно-вибухової травми.
Капітана Дениса Шевченка. Зі 100 метрів пострілом із гранатомета знищив ворожу бронетехніку разом з екіпажем. З підлеглим особовим складом торік у серпні обороняв Серебрянське лісництво і зміг зупинити наступ військ «шторм-Z». Під час боїв у тому районі особисто знищив 11 російських окупантів. Денис загинув 6 грудня 2023 року під час артилерійського та мінометного обстрілу позицій гвардійців поблизу Ямполя.
Капітана Сергія Кириленка. У лютому — березні 2022 року брав участь у захисті Маріуполя. Урятував життя пораненому побратимові, вивів групу прикордонників з повного оточення та евакуював з Маріуполя дві родини. Торік улітку брав участь у контрнаступі на Запоріжжі. Після прориву першої лінії оборони потрапив у засідку та зазнав поранення. Зміг самостійно вибратися з окопу й попередити побратимів, але через втрату критичного об’єму крові помер.
Президент також вручив сертифікати на квартири родинам 22 загиблих Героїв України. Документи на житло отримали родичі 18 військовослужбовців ЗСУ, трьох нацгвардійців та одного прикордонника.
Джерело: Офіс Президента