Діти із центрів соціально-психологічної реабілітації Миколаївської області (а це сироти та діти, позбавлені батьківської опіки) сприйняли переїзд на Буковину як довгу подорож на відпочинок біля Карпатських гір замість звичного для них моря. Їх розмістили в літньому таборі Your Camp на хуторі Партизанський села Ржавинці на Заставнянщині.
У місцевій школі вони провчилися всю весну, не перериваючи шкільну програму. Добрі люди організували їм прекрасні літні канікули — з басейном, спортивними змаганнями, екскурсіями, турпоходами до Дністра і в гори.
Рятували від війни
Проте діти дедалі частіше питають, коли повернуться додому, у свої інтернати, які замінили їм рідну домівку, а вихователі — батьків. Їм відповідають: «Дуже скоро». Однак в літньому таборі Your Camp почали будувати стаціонарні багатоповерхові корпуси. Дітей поки що нікуди повертати. Їхні сім’ї розкидало, у кого вони ще залишилися. Будівлю Миколаївського дитячого інтернату розбито внаслідок ракетних обстрілів. Понівечено війною інтернати в Новоукраїнці й Первомайську.
«У перші дні війни нам зателефонували з Чернівецької військової адміністрації, запитали, чи зможемо прийняти 170 дітей різного віку, від трьох до 18 років, переважно школярів з дитячих будинків півдня і ще студентів з Бучі. Звичайно, ми погодилися. Підготували дерев’яні будиночки-шале, які в нас є, і почали швидко зводити велику їдальню на 300 місць. Своїми автобусами забрали дітей з Вінниці та Львова, куди їх привезли евакуаційними потягами», — розповідає директор табору Your Camp Ігор Тимко.
«Наш табір працює вже сім років. Але ми ніколи не приймали так багато дітей водночас, ще й задовго до літніх змін, ще й малих дошкільнят, — каже волонтер Віктор Чумаков. — Діти були втомлені довгим переїздом. Їх треба було розселити, нагодувати, переодягнути, заспокоїти. Одразу прийшли на допомогу жителі села Ржавинці. Поприносили одяг, продукти, втішали малечу. Юрковецька сільрада потурбувалася, щоб за дітьми доглядали вихователі місцевого дитячого садочка»..jpg)
Не могли усвідомити, що це вбивча війна
Мало не щодня в табір їдуть благодійники з різних установ і організацій (Червоний Хрест, місцеві військові адміністрації, ради, церква адвентистів сьомого дня) з різних країн (Румунія, Корея, Німеччина, Латвія), волонтери і просто небайдужі люди з подарунками.
Спільно побудували великий стадіон (вже були змагання футбольних команд з усієї області), дитячі ігрові майданчики, мотузяне містечко, два скеледроми.
«Займаємося з дітьми за програмою скаутів. У нас постійно спортивні змагання, творчі конкурси», — розповідає Асоль Колош, яка разом із сестрами-студентками евакуювалася з Бучі. Уже в дорозі на захід в одному з потягів дівчата приєдналися до миколаївських інтернатів, щоб допомагати вихователям наглядати за дітьми під час цього вимушеного переселення в невідомість під сирени повітряної тривоги.
«Ми знали, що нас не залишать наодинці з бідою, допоможуть і діти будуть у цілковитій безпеці. Хоч було дуже страшно, — згадує Ірина Пономарьова, начальник служби у справах дітей Миколаївської ОВА. — Не могли усвідомити, що це повномасштабна війна на знищення, яка не пощадить ні малого, ні старого. Ми пережили кілька етапів евакуації. Весь час із нами були на зв’язку з Чернівецької військової адміністрації Ірина Ісопенко і Наталія Кошурба. Дуже всім вдячні, що живі-здорові. Спасибі нашим колегам із Кропивницького й Вінниці, що в перші дні війни турбувалися про нас, спасибі Буковині за доброту і щедрість. Нам дуже пощастило, що всі інтернатні дитячі заклади Миколаївщини опинилися в одному місці, тут, у прекрасному таборі Your Camp», біля добрих людей із Ржавинців».
Діти не бачили війни. І дорослі, які біля них, роблять усе можливе, щоб вони про неї нічого не знали, принаймні малеча. Але війна смертельно зачепила Миколаївський комунальний заклад «Центр соціально-психологічної реабілітації дітей». На превеликий жаль, не тільки зруйнованою внаслідок ракетних обстрілів будівлею.
Рашисти стріляли на ураження в червоний хрест
На початку березня спеціальний автобус із червоним хрестом віз виховательок інтернату на ротацію з Миколаєва в один з північних райцентрів області, куди тимчасово перевезли дітей.
«Їхали глухою безлюдною дорогою. Раптом автобус мало не перекинуло від страшного удару. Скрізь полум’я, скрегіт металу, — згадує Олена Беланова, практичний психолог Миколаївського дитячого центру соціально-психологічної реабілітації, яка нині у Ржавинцях з дітьми. — Мою давню подругу, яка сиділа поруч, розірвало на шмаття. Із заціпеніння від жаху мене вивів страшний біль, я вся була в металевих уламках. Автобус зайнявся, ми вискочили з нього і побачили перед собою рашистських окупантів, які націлили на нас автомати. Намагалися було витягти з вогню двох наших колег, але зрозуміли, що їм вже нічого не допоможе. Їх убило снарядом.
Усі ми тієї миті подумки попрощалися з життям, адже по мирному автобусу із червоним хрестом прицільно стріляли на ураження, і ворожі військові могли запросто прибрати свідків цього злочину. Але нас якимсь дивом відпустили: «Ідітє атсюда! Бистро!»
Ішли вздовж колони машин із цією дикою літерою Z, щосекунди очікуючи автоматної черги. Потім 27 кілометрів полями добиралися до блокпосту наших Збройних сил. Військовий, який нас побачив, зблід і мало не зомлів. Ми усі були в крові. Зате живі. Троє наших подруг загинуло.
Тільки два тижні потому їхні тіла змогли забрали із вщент вигорілого автобуса, ідентифікувати і по-людськи поховати. Діти питають про своїх виховательок, яких дуже любили. Колись ми їм розкажемо правду. Але потім. Після Перемоги».
Тепер у Your Camp мають приїхати ще діти з Миколаївської області, яка утримує фронт під обстрілами агресора. У когось із них більше немає нікого з рідних — їх забрала війна. Когось батьки самотужки не в змозі навіть прогодувати.
«Наша служба у справах дітей працює, хоч як важко Миколаєву, який тримає оборону мало не на самій лінії фронту і щодня зазнає ворожих обстрілів», — зазначає Ірина Пономарьова.
«Ми усіх приймемо, усіх огорнемо турботою», — каже директор табору Your Camp Ігор Тимко.
Нині тут очікують на приїзд дітей з Херсона. Їх вдалося вивезти перед тим, як рашисти окупували місто.
СЛОВО І ДІЯ
Віталій ШАФЕР,
голова Юрковецької громади:
«Село Ржавинці, яке входить до складу нашої громади, з початку російської агресії прихистило майже 800 людей, що рятувалися від війни. Сім’ям переселенців надавали хати, в яких ніхто не жив. Це був наш обов’язок –– їм допомогти. Передовсім дітям.
У таборі Your Camp, де нині майже 200 дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки із прифронтової Миколаївщини, організували медпункт. Від громади на постійній основі тут працює лікар-педіатр, оплачено послуги стоматолога. Придбали пральні машини. Відвезли автобус, який щодня возив діток на уроки в сільську школу. Двоє дівчат отримали у ржавинецькій опорній школі свідоцтва про середню освіту і тепер вступають до коледжів.
Діти з миколаївських інтернатів можуть вчитися і жити у нас скільки треба, аби тільки швидше скінчилася ця клята війна. Тепер це наші діти, ми про них піклуємося, за них відповідаємо».
Світлана ІСАЧЕНКО