У Миколаєві єдина в Україні археологічна пам’ятка, яка зберегла залишки часів легендарної Трої. Це місто-городище Дикий Сад епохи пізньої бронзи, якому 3200 років, у місці злиття річок Південний Буг та Інгул. Можна припустити, що й самому Миколаєву стільки само років. Давні кімерійці, про яких згадував Гомер, недарма обрали цю місцевість. Вона привабила їх вигідним географічним розташуванням, комфортним кліматом, наявністю сировинної бази і водних артерій, можливостями займатися торгівлею та протистояти ворогам.

Здавалось би, така особлива пам’ятка вже давно могла би стати магнітом для туристів. Однак попри зусилля миколаївських археологів, чиновників, волонтерів та небайдужих містян, таким Дикий Сад досі не став. Чому, з’ясовував «УК».

Сенсаційні артефакти

Відкрив поселення і розпочав дослідження Дикого Саду 1927 року археолог, краєзнавець, громадський діяч Феодосій Камінський. У середині 1950-х вивчення пам’ятки частково відновили інші археологи. Але регулярні повномасштабні археологічні дослідження почалися лише на початку 1990-х під керівництвом миколаївського археолога Юрія Гребеннікова. Саме він став наставником сучасних миколаївських археологів, людиною, яка надихнула їх на нові досягнення.

З 1998 року і дотепер археологічну експедицію з дослідження пам’ятки очолює старший викладач Миколаївського національного університету ім. В. Сухомлинського, науковий співробітник Інституту археології НАН України Кирило Горбенко. За цей час і в самому городищі, і навколо нього сталося чимало подій, пов’язаних з розкопками виняткових знахідок.

2004 року на території Дикого Саду відкрили єдину на півдні України систему оборонних споруд і залишки мосту. Це стало сенсацією, яку визнали українські й закордонні фахівці.

Щороку миколаївські археологи дивують небувалими знахідками. Серед торішніх здобутків — кам’яні антропоморфні стели, астрагали з обробленими поверхнями, фрагменти керамічного посуду, кам’яні зернотерки, кістяні лощила для оброблення шкір, керамічний веретенний блок, бронзове шило, керамічне прясельце та кремінний серп карпатського походження. Усе це доводить, що Дикий Сад був розвиненим центром півдня нинішньої України.

На жаль, цього року через карантин археологічний сезон на городищі почався не у травні, як завжди, а лише у середині серпня. Археологи сподіваються вивести студентів на практику хоч на короткий час. Карантин, однак, дав змогу, наприклад, зайнятися камеральною обробкою археологічних знахідок. А головне, готувати Дикий Сад під майбутній музей просто неба.

Магніт для туристів

Як розповів в інтерв’ю радіоканалу Суспільне Миколаїв старший викладач Миколаївського національного університету ім. В. Сухомлинського, науковий співробітник Інституту археології НАН України Олександр Смирнов, місяць тому укладено договір про консерваційні роботи на археологічних об’єктах. Першим до експерименту долучають Дикий Сад. Ідеться про консервацію за допомогою полімерів. Миколаївські науковці розробили полімерні суміші для покриття кам’яних залишків фундаментів та кам’яних поверхонь. Надалі можна буде за допомогою пластикових пляшок, якими завалено все, консервувати пам’ятки археології і довести Дикий Сад до експозиційної краси. Ідея створення музею просто неба виникла ще 2004 року після перших сенсаційних знахідок. Відтоді це питання намагалися чотири рази винести на розгляд сесії Миколаївської міської ради. Це попри те, що була повна підтримка Інституту археології НАН України, у 2016-му містяни підтримали петицію про створення музею, проєкт пройшов депутатську комісію з культури.

«Але все загальмувалося на бюджетній комісії, — зазначає Кирило Горбенко, — і ця позиція мене дивує. Ми вдячні за підтримку відділу охорони культурної спадщини і керівниці департаменту з питань культури та охорони культурної спадщини Ірині Бондаренко. Нам дуже допомагають меценати, останніми роками надає кошти міський бюджет. Музей «Дикий Сад», який мав би мати офіційний статус, так і залишається у мріях».

«Уявіть, 3200 років тому тут жили люди, будували, займалися буденними справами, любили, ростили дітей, — каже Кирило Горбенко. — Як було б добре для нинішніх та прийдешніх поколінь відчути цю стародавню ауру, побачити минуле».

А провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України доктор історичних наук Борис Черкас каже, що в більшості міст сучасної Європи намагаються зберегти старовинні вияви цивілізації: фортеці, палаци, інші пам’ятки.

«Це втілення минувшини і візуалізація для нового покоління, — зазначає науковець. — Те, що в Миколаєві є городище, яке досі не використовують як туристський об’єкт, просто дивує».

І це не єдиний магніт у місті. Торік збудовано Соборну площу. Олександр Смирнов розповів, що під нею зашито археологічні залишки першого миколаївського магістрату. Існує проєкт, як це показати під склом. Але вже більш як рік усе закрито металевою кришкою. Чи залишилося там ще щось, не відомо. Дикий Сад та залишки магістрату могли б зацікавити гостей міста.

Вершник і троянський кінь

Археологи не мають часу для песимізму й не втрачають надії, що музей таки буде. Упевненості їм додає те, що містяни торік проголосували за проєкт «Дикий Сад: погляд крізь тисячоліття», який вже реалізують за кошти громадського бюджету. Автор проєкту-переможця громадський активіст Денис Барашковський разом з Кирилом Горбенком ретельно підбирають інформацію, яку буде розміщено на банерах і табличках на території городища. Разом з департаментом ЖКГ визначають обсяг робіт згідно із проєктом, загальна вартість якого становить 299 тисяч гривень.

За словами Кирила Горбенка, передбачено укладання плитки на кільці біля Дикого Саду, розчищення території від трави та укладання агроволокна. Тут виставлять антропоморфні стели різних епох, розмістять інформаційні щити. Планують виготовити десять банерів, на яких Дикий Сад буде представлено у всій повноті знахідок. Можна буде проводити екскурсії, туристи побачать зображення артефактів, оригінали яких у музеї. Усе це, щоправда, після того, як дозволить ситуація з коронавірусом.

Цього року серед проєктів громадського бюджету зареєстровано ще один, який стосується Дикого Саду. Колишня студентка історичного факультету Наталя Бурякова, яка захоплюється археологією, запропонувала встановити перед городищем статую кімерійського вершника з елементами обладунків (копій), знайдених на городищі. Археологи кажуть, що такий антураж був би доречним.

Дикий Сад ще називають степовою Троєю. А перед входом до Трої стоїть, як відомо, статуя троянського коня. Чим не новий туристський магніт? До речі, цю ідею оприлюднив свого часу Юрій Гребенніков. Він виростив гарних учнів. Людей принципових, які вболівають за археологію та історію, туризм, рідне місто.

Може, і міська влада нарешті почує цей голос і підтримає креативні ідеї. У разі їх втілення Миколаїв зможе стати магнетичним місцем для туристів.