За аналогією зі знаменитим висловом Костянтина Станіславського «Театр починається з вішалки» про ефективність діяльності органу місцевого самоврядування, мабуть, можна судити за станом  дороги, яка веде до населеного пункту.  А вже в ньому — за благоустроєм, упорядкованістю громадських місць. Принаймні в цьому разі це справді так.

Мрії здійснюються

Якщо звернути з центральної траси, яка веде від Києва до Чернігова у напрямку  Великої Димерки, перше, що впадає у вічі, —  дорога до цього селища. За якістю вона може дати фори багатьом загальнодержавним.  Не гірша і в самому населеному пункті. А приємне враження про Велику Димерку  доповнює величний  меморіальний комплекс полеглим у роки Другої світової війни односельцям. Знайшлося в ньому місце для увічнення пам’яті мирних жителів, яких розстріляли нацисти. Не забули і про земляків — учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, великодимерців — воїнів АТО, чиї імена теж викарбувано на меморіальних стелах неподалік. Центральна площа,  магазини, ринок — у всьому відчувається, що живуть тут працьовиті люди, а місцева влада любить і дбає про них.  І не лише про односельців, а й про інвесторів та жителів  населених пунктів, які півтора року тому підтримали Великодимерського селищного голову Анатолія Бочкарьова  у його прагненні створити об’єднану територіальну громаду. 

Селище, мабуть, одне з небагатьох в Україні може бути прикладом того, як потрібно залучати і зацікавлювати інвесторів. Адже нині на території Великої Димерки працює майже 70 підприємств різних форм власності. Та і сам селищний голова може претендувати на те, щоб його ім’я було занесено  в Книгу рекордів України.  Адже він працює в органах місцевого самоврядування 37 років. З них 34 — очолює орган місцевого самоврядування.

Тож спілкуючись з Анатолієм Борисовичем, відразу відчуваєш глибину його знань і розуміння проблем місцевого самоврядування, перспектив і можливостей. Гарячий прихильник реформ, він вважає, що саме завдяки їм реалізувалася його давнішня мрія: місцеве самоврядування наповнюється реальним змістом.

Адже раніше воно було суто декларативним: держава надавала повноваження, виконувати які місцева влада не могла через брак відповідних ресурсів, тобто фінансів.  І лише завдяки децентралізації  ситуація змінилася у кращий бік.

Дослухатися і розуміти людей

Наша зустріч з Анатолієм Бочкарьовим збіглася із днем прийому громадян. Як доводилося не раз спостерігати,  навіть у невеликій сільраді цього дня вишиковується черга до керівника органу місцевого самоврядування. З огляду на те що населення Великої Димерки — це майже 12 тисяч осіб та ще майже 7 тисяч  жителів сіл, що об’єдналися навколо селища, варто було сподіватися, що тут до кабінету керівника не протовпишся. Проте жодної черги не було.

Чому? Із цього запитання розпочалася наша розмова з Анатолієм Борисовичем. У відповідь почув: «А ми не для того об’єднувалися, щоб створювати людям додаткові незручності. Ще на етапі ухвалення рішення про створення об’єднаної  територіальної громади — під час зустрічей із громадськістю сусідніх сіл — їх жителі неодноразово запитували: «Це що, тепер треба буде їхати до Великої Димерки по кожну довідку, із проблемами, які потребують реагування місцевої влади?» Я дав їм слово, що всі питання вирішуватимуть на місцях. І лише глобальні, які потребують вкладання значних коштів в інфраструктурні проекти, розглядатимуть і вирішуватимуть на рівні керівництва ОТГ.  І від цього принципу ми не відступили ні на йоту».

Так, людей доводилося переконувати в перспективності діяти гуртом.

«Коли розпочали підготовку до об’єднання, — розповідає Анатолій Борисович, — зустрічалися із сільськими громадами, активом і розповідали:  ось це наші, Великої Димерки можливості,  а ось ваші. Порівняймо і тверезо приймімо рішення. Дослухалися до їхніх думок, чітко викладали свої про переваги реформування. І люди нам повірили».

Хоч це було непросто. Адже хтось розпускав провокативні чутки, що великодимерці хочуть забрати ресурси інших сіл, а насправді селище мало їх у десятки разів більше, ніж сусіди. Інші боялися ліквідації фельдшерсько-акушерських пунктів, треті — що буде створено опорну школу, а сільські занепадатимуть. У селі Богданівка громада, приміром, погодилася на об’єднання, проте сільський голова і депутати не підтримали ініціативи односельців. Очевидно, місцеве керівництво побоялося втратити посади, оскільки треба було йти на вибори. Не без того, що певну роль відіграли так звані приватні інтереси. Але програла від цього передусім сільська громада.

Діяти сміливо, але  законно

Анатолій Бочкарьов не побоявся йти на вибори й упевнено переміг на них. Хоч міг спокійно, як кажуть, спочивати на лаврах, маючи в бюджеті селища десятки мільйонів гривень від податків та здачі в оренду неугідь, на яких звели підприємства великі інвестори.

Але селищний голова ніколи не боявся брати на себе відповідальність, бо вважає, що прийняти правильне рішення — це головна складова успіху.

Він терпіти не може так званого містечкового патріотизму і принципу «моя хата скраю». Так, він любить свою малу батьківщину й односельців, але вважає, що думати слід більш глобально і дбати не лише про власне селище. Це він підтвердив своїми діями ще  25 років тому, коли всі боялися відповідальності — дозволити прихід великого інвестора — компанії «Кока-кола». Проте місцева влада під керівництвом Анатолія Бочкарьова не побоялася відповідальності. А від цього виграла не лише Велика Димерка, а й Київська область передусім. Адже на той час більшість податків надходила не в місцевий бюджет, а нагору.

Потім були комісії, перевірки  податкової, прокуратури, інших правоохоронних органів, проте всі змушені були визнати, що місцева влада і її керівник діяли в межах тодішніх повноважень, визначених законодавством.

Так само вперто і сміливо діяв селищний голова під час створення ОТГ. І сьогодні  можна з упевненістю стверджувати, що об’єднання стало корисним передусім населеним пунктам, які підтримали його.

Переваги очевидні

Нині демагогія тих, хто кричав, що Велика Димерка тягнутиме ковдру на себе, а решту фінансуватимуть за залишковим принципом, стала очевидною всім. Про це красномовно свідчать цифри. Коли створювали ОТГ наприкінці 2017 року, спільний бюджет селища і чотирьох сільрад, що приєдналися, становив 40 мільйонів гривень, а минулий рік завершили зі 186 мільйонами.

 А щодо ковдри, то вийшло саме навпаки. Приміром, у загальному кошику доходів частка громади  Рудні становить 1,3%, а отримало це село 11,3% коштів. Бобрик дав 0,8%, а отримав 11%, Шевченкове перерахувало до скарбниці громади 4%, а вона спрямувала на шевченківські питання 16%. Велика Димерка внесла в кошик громади понад 80%, а отримала вдвічі менше. Бо селищний голова вважає, що  слабших треба підтягувати до рівня сильніших. І не лише фінансовою допомогою, а й  розвитком там економіки, пошуком інвесторів. Тому і планує разом з підлеглими створити й на інших територіях, окрім Димерки, промислові зони для розвитку. А їх у селищі вже створено дві. На землях, не придатних для сільгоспвиробництва, нині працюють такі відомі компанії, як «Кока-кола», «Мономах», «Бауміт», «Регіон-2001» тощо. Швидкими темпами розвивається підприємство «Сонячна енергетика», де загальний рівень закордонних інвестицій становить понад 50 мільйонів євро.

Податки та плата за оренду землі дає змогу громаді вкладати гроші і ліквідовувати найбільші проблеми. Уперше торік багатомільйонні кошти було вкладено в дорожню інфраструктуру, що дало змогу відремонтувати і збудувати понад 50 тисяч квадратних метрів шляхів майже в усіх населених пунктах громади.

Крім дорожнього господарства, ремонт і будівництво здійснено на  42 об’єктах. Приміром, у селі Шевченкове гостра проблема з питною водою. У її розв’язання було вкладено 5 мільйонів гривень — на свердловину глибиною 400 метрів і ремонт водонапірної башти.  У Великій Димерці наприкінці минулого року відкрили футбольний міні-майданчик зі штучним покриттям, що служитиме всій громаді.

А цього року роботи триватимуть на 80 об’єктах. Їх призначення — поліпшувати рівень життя людей у громаді. Зокрема продовжуватимуть ремонт і прокладання дорожньої інфраструктури, розпочнуть реконструкцію бібліотечного комплексу, будівництво другої черги селищного стадіону, створення повноцінного сучасного центру надання адміністративних послуг.

Щодо медицини, то ніхто ФАПів не закривав, навпаки, розширився перелік їх послуг. Це саме і в освіті. Оскільки потреби в опорній школі не було, бо навчальні заклади в сусідніх селах досить великі, то в громаді  пішли шляхом надання максимальної самостійності школам. Було створено в селищі й чотирьох старостатах науково-виховні об’єднання, до яких ввійшли школи і дитячі садочки. Кожне з них має бюджет на рік і використовує його з найбільшою ефективністю для об’єднання. Ніхто не ходить із простягнутою рукою і не випрошує коштів, оскільки всі потреби враховано в бюджеті.

При цьому у громаді все роблять чітко за планом. Цьому сприяє і  затверджена на сесії  стратегія її розвитку до 2027 року. Головні складові — ОТГ зосередиться на створенні  сучасної диверсифікованої  економіки. Друге — зробити все, щоб проживання в громаді було комфортним для всіх.

Учити і вчитися

Анатолій Бочкарьов вважає, що надзвичайно важливе для керівника прагнення ділитися досвідом і переймати найкраще в інших. Тобто вчити інших того, в чому маєш результати й досвід і самому  дослухатися до думок рядових членів громади і суджень фахівців. І всі рішення приймати виважено з урахуванням їхніх висловлювань. Cудячи з підсумків роботи ОТГ, він це вміє. Але також має сміливість брати на себе відповідальність, бо вважає, що без цієї риси характеру  керівникові не обійтися і позитивного результату в діяльності не досягти.