Микола ЗІНЧУК,
заслужений працівник
сільського господарства України
Коли двері корпункту "Урядового кур'єра" в Рівному рішуче прочинив Герой Соцпраці, академік Української академії аграрних наук Микола Зінчук, я щиро зраділа. Втім, у його погляді одразу вловила стурбованість.
"Я знову до Вас, Інно. Хочу висловитися про те, що накипіло. Хочу, щоб мене неодмінно почули в уряді. Бо колиска держави - село - в небезпеці".
...За 56 років роботи в одному господарстві (40 з яких -директором) він пережив різні часи і навіть різні суспільно-економічні формації. Часто він був незручним для влади, бо завжди з найвищих трибун заступався за селянина, котрий не розкошував за жодних часів. Проти нього в різні часи порушили аж шість кримінальних справ і водночас... представляли до найвищих державних нагород. Адже в колишній радгосп (а нині - державне підприємство "Дослідне господарство "Тучинське") завжди їхали вчитися, як господарювати і отримувати рекордні результати навіть на бідних поліських землях.
- Що ж накипіло найбільше, Миколо Пилиповичу?
- Тваринництво, особливо ВРХ! Тут просто-таки катастрофа! Поголів'я щороку зменшується: порівняно з 1990-м воно впало на цілих 80%! І, зауважте, жодні заклики влади про відродження молочного стада результатів не дають - і не можуть дати. Лише мудро застосовані економічні важелі ще спроможні вирівняти ситуацію. Зрозуміло, не за рік.
Потрібно насамперед обмежити імпорт м'яса та молокопродуктів в Україну, зрештою, про ці наміри нещодавно заявив уряд. Тільки дефіцит цієї продукції, а отже, відповідна ціна на неї може стати стимулом для розвитку тваринництва. Друге: сьогодні найприбутковішими галузями в сільському господарстві є виробництво соняшнику, ріпаку та цукрових буряків, які стимулюються з держбюджету. Втім, як на мене, на бюджетних дотаціях варто утримувати не цукрові буряки, а... корів: іншого шляху просто немає, наші переробники вже сьогодні завозять молоко з Білорусі та з Росії. Було б доречно законом України передбачити дотації на рослинництво за умови, якщо землевласник утримує в своєму господарстві не менше 20 - 30 голів ВРХ на 100 гектарів угідь. А постановою Кабміну - хоча б 20-річну програму зростання поголів'я ВРХ і твердо визначену обов'язкову щорічну дотацію на нього. Повірте моїй сивині, це має не лише економічне, а й політичне та соціальне значення! Корова в усі часи була годувальницею на селі. Зі зростанням поголів'я зросте, зрозуміло, родючість грунтів за рахунок внесення органіки, врожайність сільгоспугідь, на село прийдуть відповідні технології переробки молока, а відтак -з'являться нові робочі місця.
- Але ж ваше господарство за будь-якої політичної погоди було міцно прив'язане до тваринництва?
- Так, наше дослідне господарство й сьогодні має статус племзаводу з розведення і реалізації м'ясного напрямку абердино-ангуської породи ВРХ, якої утримуємо 850 голів, з них 445 корів. Щорічно можемо реалізувати до 200 племінних телиць. Але ж реалізації, на жаль, немає: тваринництво, та ще й високопродуктивне, нікого не цікавить. Тепер ось ця елітна ферма за рік приносить нам збитків на... півмільйона гривень. Дотацій від держави теж немає: принаймні, цього року не отримали жодної копійки, незважаючи на те, що ми державне підприємство. То в ім'я якого патріотизму в ринкових умовах виробник повинен утримувати збиткову ферму? Але ж усвідомлюю й інше: без тваринництва ні агропромисловий комплекс, ні держава розвиватись не можуть.
- Де ж вихід?
- Щоб якось вижити, перекрити заборгованість держави перед нашим господарством, яка становить уже 700 тис. грн, ми змушені були через Ощадбанк оформити банківську позику на 300 тис. під 24 % річних. Додайте комісійний збір, страхові платежі, послуги нотаріуса - разом виходить під усі 30. Жодних відшкодувань кредитної ставки держава теж не дає. Але про те, що банк користується нашими обіговими коштами вже другий рік поспіль і при цьому жодних відсотків нам не нараховує, всі мовчать. Яка тут державна політика? Проте контролюючі органи не мовчали б, якби господарство хоч на кілька днів заборгувало сплату податків. Тут уже, знаєте, і з моїм досвідом та зв'язками годі вийти сухим із води! Якщо держава зацікавлена в тваринництві, дотація на його розвиток мусить бути передбачена в Законі про держбюджет на 2011 рік. Інакше як керівникам розробити власний бізнес-план - наосліп? Ясно, як білий день: зменшення виробництва тваринницької продукції обертається величезними втратами для всієї економіки держави. Україна - аграрна держава, і їй сам Бог велів бути провідним експортером молока та молокопродуктів на світовому ринку. Сталось навпаки: уже самі себе прогодувати не можемо. Всі розвинені країни спрямовують величезні бюджетні дотації на підтримку сільгоспвиробника. Тому зрозуміло, що подальший розвиток тваринництва буде залежати від закупівельної ціни на молоко та м'ясо в живій вазі. Що ж маємо нині? Торік за літр молока селянинові платили по 2,2 грн. Влітку 2010 р. молокопереробні підприємства купували його по 1,4 грн. І ми при цьому питаємо: як живеться селянинові? Це, знаєте, як у тій народній пісні: "Вивів мене на мороз, та й питає: чи є мороз, дівчино, чи немає?"
На Рівненщині середній надій молока від корови становить 3 тис. літрів. Корова доїться 300 днів у рік, у середньому дає 10 л молока. Якщо навіть усе це молоко селянин продає на заготівельний пункт, то влітку отримує... аж 14 грн на день! І за них він змушений ходити біля корови від ранку до смерканку, зрештою, на неї працює вся сім'я. Візьміть до уваги, що служба ветеринарної медицини щороку проводить поголівне обстеження корів, а за лабораторні, біохімічні обстеження селянин змушений викласти подекуди по 200-300 грн. Ветеринарне обслуговування - тільки платне, штучне запліднення корови коштує 100 грн, будь-яка довідка про якість молочної продукції платна. То кому потрібна така корова? Тоді як сільські самотні пенсіонери змушені наймати робітників за 100 грн у день плюс обід із чаркою горілки. Це ж цілком спотворена економіка села, натуральне господарство, та й годі! Адже сьогодні при дотриманні відповідних технологій українська корова може давати не 3, а щонайменше 8 тисяч літрів молока!
- А сільські кооперативи, про які нині так багато говоримо?
- Я цілком підтримую політику уряду щодо створення сільських кооперативів із заготівлі, переробки та реалізації сільгосппродукції. Як на мене, вони мають зосередитися насамперед на виготовленні високоякісної молочної продукції, що стане конкурентом неякісній (не секрет, що до 85 % вершкового масла фальсифіковані, містять домішки рослинного та хімічного походження). А чому б сільським кооперативам, яким на перших порах потрібна державна підтримка, не налагодити виробництво та реалізацію збивного масла, технологія виготовлення якого не допускає фальсифікації? Це не буде промислове виробництво і коштуватиме дорожче, але ж це буде перша ластівка на ринку натуральних екологічно чистих продуктів, який в Україні, на відміну від європейських країн, досі не сформований. Переконаний, що таке масло з прокислої сметани буде приваблювати покупця домашнім смаком та запахом.
- Миколо Пилиповичу, чи відчуваєте ви зарегульованість аграрної економіки?
- Не те слово! Тому мене радує позиція Президента та уряду, які намагаються спростити цю зарегульованість і знизити її тиск на виробника. Сьогодні тільки за вимогами Держнагляду охорони праці для роботи підприємства АПК потрібно щонайменше 5 дозволів, на кожен із них треба зібрати 10 документів, направити їх на експертизу при цьому відомстві та сплатити не менше 1000 гривень за кожен дозвіл.
Або таке. Ще за радянських часів з дозволу державних органів наше господарство власним коштом збудувало і використовує артезіанські свердловини, які забезпечують населення і господарство водою. Тепер до нас виставлена вимога на отримання ліцензії на водокористування. Для цього лише за гідрологічні роботи на вже існуючих з 1973 р. свердловинах ми повинні заплатити майже 30 тис. грн. А ще ціна самої ліцензії, що не вбереться і в 100 тис., яку видає Київ. Ось яку "допомогу" має село від держави. Чи ж витримає й без того збіднений від природи поліський гектар такий неймовірний тиск?
До публічної дискусії на цю тему Микола Зінчук запрошує колег з інших областей України та експертів: адже село, вважає він, потрібно негайно рятувати. От тільки в який спосіб?
ДОСЬЄ "УК"
Микола ЗІНЧУК. Народився 11 квітня 1928 р. в селі Сухава Володавського повіту Холмського воєводства (нині Польща). Закінчив Львівський зооветеринарний інститут за спеціальністю "ветеринарний лікар". З 1954 р. і донині живе і працює в селі Тучин Гощанського району Рівненської області: 17 років поспіль - ветеринарний лікар і майже чотири десятиліття незмінно очолює державне підприємство "Дослідне господарство "Тучинське".
Герой Соціалістичної Праці, заслужений працівник сільського господарства України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, почесний академік УААН.
ДОВІДКА "УК"
Найвище поголів'я великої рогатої худоби (ВРХ) в Україні зафіксовано в 1991 р. - 9, 3 млн, а валове виробництво молока в 1990 р.-243, 5 млн т. У 2010 р. поголів'я ледве дотягує до 2,8 млн, у 2009 р. молочний "вал" становив 11,6 млн т. Якщо така тенденція спостерігатиметься і надалі, експерти прогнозують здорожчання молокопродуктів значно вище нинішнього рівня. А корову доведеться заносити до Червоної книги.
Сьогодні 40% свого бюджету Євросоюз спрямовує на підтримку сільськогосподарського виробництва. Наприклад, середньостатистичний польський фермер має підтримку з Євросоюзу на рівні 11 тис. злотих на рік, стільки ж із бюджету Речі Посполитої. Нині формується бюджет ЄС на 2013-2020 р. Щоправда, експерти пропонують суттєво скоротити в ньому видатки на село у зв'язку з економічною кризою.