Про те, як торік кілька разів ходив на прийом до міністра оборони з рапортом про відкомандирування в зону проведення бойових дій, військовий розповідати не став. Це вже колеги поділилися переживаннями і намірами полковника Валентина Федічева. Не міг досвідчений офіцер української армії служити в тилу, коли на передову призивали зовсім юних бійців. І коли в перші дні на схід країни вирушили виконувати професійний і громадянський обов’язок його сини-офіцери. Адже це він привчав їх змалку шанувати Батьківщину і захищати від непрошених гостей. Власним вчинком довів злим язикам, що не «відмазував» дітей і сам у кущі не ховався у лиху годину. Із тонкощами психологічної підготовки бійців для АТО ознайомив полковник Валентин ФЕДІЧЕВ.
Практичний досвід з коліс
УК: Валентине Миколайовичу, як ви оцінюєте морально-психологічний стан особового складу, який виконує бойові завдання в зоні АТО?
— Загальна оцінка одна: дає змогу виконувати бойові завдання. Іншої оцінки для морально-психологічного стану (МПС) захисників Батьківщини в умовах війни, коли сильний і підступний ворог топче українську землю, бути не може. Це результат поєднання зусиль багатьох людей — від керівника АТО до волонтера. МПС особового складу військових частин, особливо підрозділів, — показник дуже динамічний у часі. Він складається з багатьох матеріальних, духовних, фізичних, управлінських, політичних, навіть природно-кліматичних факторів. На жаль, військові-практики навчились їх враховувати на інтуїтивному рівні, а також з огляду на власний досвід.
УК: Охарактеризуйте, будь ласка, зміни у психологічній підготовці особового складу військових частин. Чи вистачає професійних психологів на місцях?
— Шкода, що лише війна змусила військових усвідомити життєву важливість психологічної підготовки. Поки що це головне досягнення давно потрібних змін. Власне, це заслуга командирів-практиків, яка грунтується на їхній інтуїції та бойовому досвіді. Вони вміло впроваджують елементи психологічної підготовки.
Однак організувати психологічну підготовку мають професіонали, які однаково добре знають воєнну справу й теоретично засвоїли і випробували на практиці психологію вояків і військового колективу в бойових умовах. Таких людей нині мало.
Окрім цього, слід зважати на суттєві відмінності й особливості кожної військової спеціальності. Навіть у межах кожної з них різні види і форми бойового застосування підрозділу (військової частини) потребують цільової психологічної підготовки окремих військовослужбовців, екіпажів, бойових обслуг, груп і підрозділів.
Таких фахівців у війську нині дефіцит! Це результат поверхового сприйняття системи морально-психологічного забезпечення. Вважають достатньою практику так званих психологічних десантів у проблемні військові частини й підрозділи цивільних психологів. Ефект від них буває позитивним, але тимчасовим і несистемним.
Вибудовувати систему психологічного забезпечення сил АТО необхідно, акцентуючи на професіоналізації кадрового ресурсу військових психологів та організації спільної розробки статутів, настанов тощо за участі військових психологів. Організаційні, навчальні, кадрові, наукові питання мають бути спрямовані на реалізацію цих завдань.
Моральний дух у тандемі із соціальним захистом
УК: Як організовані інформаційна робота й воєнно-ідеологічна підготовка особового складу ЗСУ?
— Головне, що потрібно, — це чітко сформувати зміст ідеології нашої держави за умов війни. Це дуже непросте, але вкрай необхідне завдання. Якщо розглядати більш вузьку проблему, а саме інформаційне забезпечення особового складу АТО, то його головна проблема — це невизначені способи доставки та фактична відсутність для умов АТО носіїв необхідної інформації, оперативність її доставки, випередження противника в інформуванні особового складу, протидія інформаційному впливу противника та антидержавницьких сил на особовий склад АТО.
Технічна складова доставки інформації не задовольняє мінімальних вимог до інформаційного забезпечення. Безумовно, все це фізично й морально дуже застаріло, але не застаріли принципи роботи цих систем, які потрібно реанімувати на новій технологічній основі.
Я прихильник жорсткої централізації процесу управління цим видом діяльності. Понад те, вважаю, що під час неоголошеної війни в зоні АТО мають діяти положення правового режиму воєнного стану. Все це мусить працювати під єдиним управлінням. Практика функціонування штабу АТО в Донецькій та Луганській областях показала необхідність підпорядкування відповідних структурних підрозділів штабу одній посадовій особі.
Загалом потрібно створити дві управлінські вертикалі ідеологічних структур у зоні АТО. Їх зараз немає, вони існують лише фрагментарно. А це шкодить роботі з людиною та обмежує можливості інформаційно-психологічного впливу на війська противника та населення, а також на забезпечення підтримки місцевими жителями дій сил АТО.
УК: Яка роль на передовій військових капеланів?
— Досвід роботи військових капеланів у підрозділах сил АТО свідчить про їхню високу ефективність. Доречно буде узагальнити цей досвід і підготувати управлінські й кадрові рішення з цих питань. У всьому має бути золота середина, зокрема й присутність в армії представників церков різних конфесій.
УК: Чимало синів кадрових офіцерів наслідують батьків. Що впливає на популярність серед молоді професії захисника Вітчизни?
— Війна на сході України показала, що поруч із батьком-генералом або полковником достойно служать їхні сини. Щоб ви знали, практично всі батьки-високопосадовці направляють своїх дітей у найбільш небезпечні місця проведення АТО. Прикладів безліч. Мої сини Андрій і Костя з гідністю пройшли крізь вогонь неоголошеної війни, готуються до нових бойових дій. Я пишаюся ними.
Період активного поповнення військових вишів цивільною молоддю уже набув популярності. Важливо, щоб цей процес не був тимчасовим.
УК: Валентине Миколайовичу, знаючи про труднощі, з якими стикалися свого часу воїни-афганці, що, на ваш погляд, необхідно робити владі, суспільству, щоб ветерани АТО легше адаптувалися до цивільного життя?
— На жаль, ще зарано говорити про виключно цивільний спосіб життя ветеранів АТО. Війна триває… Звісно, про адаптацію скалічених воїнів має пильно й персоніфіковано дбати наша держава. На їхньому прикладі воїни, які ще протистоять ворогові на передовій, бачитимуть ступінь своєї захищеності. Найсерйознішої уваги потребують і родини загиблих захисників. Уваги без часових обмежень. У першу чергу — діти загиблих воїнів АТО. Їх родиною має стати вся Україна.
Ольга ПРОКОПЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Валентин ФЕДІЧЕВ. Народився 1960 року в Луганській області в родині військовослужбовця. Закінчив Свердловське вище військово-політичне танкове училище. Із 1994 року служив у центральному апараті Міноборони та Генштабу Збройних сил. У 2002-му закінчив стратегічний факультет Національної академії оборони. З грудня 2006 року — головний інспектор Головної інспекції Міністерства оборони. Із червня 2014 по квітень 2015 року — заступник керівника штабу АТО. Нагороджений орденом Данила Галицького, відзнаками Міноборони та Генштабу Збройних сил.