Про те, як ефективніше протистояти поширенню коронавірусу, про можливість відновлення державної санітарно-епідеміологічної служби та її підрозділів в областях кореспондент «Урядового кур’єра» попросив розповісти лікаря-епідеміолога відділення особливо небезпечних інфекцій ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України» заслуженого лікаря України Валентина ШАПОВАЛА.
— Валентине Федоровичу, чи доводилося вам працювати в умовах карантину або переживати ситуацію, схожу на пандемію коронавірусної хвороби?
— Діяльність Державної санітарно-епідеміологічної служби, якій я присвятив майже 55 років, була спрямована на запобігання, а не очікування епідемій чи інших санітарно-епідеміологічних ризиків. Профілактика інфекційних хвороб займала одне із провідних місць у нашій роботі. Тому хоч іноді локально виникали спалахи небезпечних інфекційних захворювань, наприклад холери у 1970-му, 1991-му, 1994, 1995 та 2011 роках у південних, східних областях і в Криму. Але завдяки злагодженій і підготовленій системі протидій цій хворобі епідемії в Україні не було.
Після розпаду Радянського Союзу, коли в державі не стало вакцини та поширилася антивакцинальна пропаганда, у нас виникла епідемія дифтерії. Проте і її ми подолали за підтримки влади, налагодивши нову систему забезпечення зокрема Полтавщини вакцинами та провівши масову імунізацію. Але до запровадження карантину через поширення інфекційного захворювання за всю мою практику в країні не доходило. Тоді вистачало кваліфікованих лікарів-епідеміологів, вірусологів, функціонували відповідні лабораторні центри. Після ліквідації цієї складної системи протидії інфекціям дуже непросто буде її збудувати наново. Але зробити це доведеться.
— Чи можна було запобігти поширенню коронавірусу?
— Мені складно відповісти на це запитання, висновки зроблять міжнародні експерти після призупинення пандемії. Але зрозуміло, масштаби цієї біди були б меншими, якби жорстко виконували медико-санітарні правила, а в нашій країні — постанову Кабінету Міністрів України №893 від 22.08.2011 р. «Про затвердження правил санітарної охорони території України» та відповідні накази МОЗ України. Але санстанцію знищили, а само міністерство й профільний парламентський комітет не працювали на запобігання. Вони, мабуть, не знають, що генеральний секретар ВООЗ іще у 1995 році застеріг людство, що воно перебуває на порозі глобальної кризи в галузі інфекційних захворювань.
— Наскільки, на вашу думку, ефективно в нас борються з цією інфекцією?
— Коли в Ухані в Китаї виникла небезпечна епідеміологічна ситуація, то департамент охорони здоров’я Полтавської облдержадміністрації, ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України» й Українська медична стоматологічна академія на неї відреагували оперативно. У січні в Полтаві терміново провели розширену науково-практичну конференцію для фахівців закладів охорони здоров’я, розробили відповідні плани дій, і відтоді щодня проводимо підготовку медичного персоналу й закладів охорони здоров’я. Налагодили чітку комунікацію із засобами масової інформації й туристичними агенціями.
Кваліфіковано спрацювали полтавські медики, епідеміологи, вірусологи, дезінфекціоністи та інші відповідні спеціалісти й тоді, коли у райцентр Нові Санжари привезли на обсервацію громадян України та іноземців, які прилетіли з Китаю. Обсервацію витримали під жорстким державним контролем, підсумки були добрими, хворих не виявлено.
Але як і багатьох громадян України, мене здивувало, що колишня очільниця МОЗ, яка за фахом навіть не лікар, два тижні перебувала на відпочинку із цими людьми замість того, щоб терміново готувати до майбутніх випробувань усю державну систему охорони здоров’я, щоб призупинити наступ коронавірусу на Україну. А коронавірус необхідно нейтралізувати й для цього напрацювати відповідні тактику й стратегію.
Вона та можновладці з Верховної Ради, які керують охороною здоров’я, в ефірах постійно повідомляли, що у нас усе гаразд, що ми готові до цього випробування. А насправді виявилося, що в нас навіть медиків не забезпечили достатньою кількістю захисних масок, респіраторами, окулярами, спецодягом, дезінфекційними засобами, апаратами штучного дихання тощо.
Навіть після Нових Санжар на державному рівні правильно не організували проходження обсервації для тисяч наших співгромадян, які прибули з-за кордону. Тільки коли МОЗ очолив лікар, сталися певні позитивні зрушення. З’явилася надія, що ми таки навчимося протистояти поширенню коронавірусу.
— Деякі епідеміологи, відповідаючи на запитання людей про коронавірус, послуговуються інформацією з інтернету. Чи існує освітній портал для самих лікарів?
— Справді, певну інформацію отримуємо з інтернету. Проте більшу її частину нам надсилають із МОЗ, зокрема щодо заходів, які необхідно проводити у закладах охорони здоров’я, плани, накази, постанови та рекомендації для населення. Регулярно беремо участь у селекторних нарадах, навчаннях тощо.
Обласний лабораторний центр МОЗ України здійснює контроль за дотриманням самоізоляції, веде епідеміологічний моніторинг громадян, які прибули із-за кордону і в разі виявлення порушень повідомляє про це правоохоронні органи.
— Чи можна відновити державну санітарно-епідеміологічну службу та її підрозділи в областях?
— Думаю, можна. Навіть попри те, що в нас нині катастрофічно не вистачає лікарів-епідеміологів, гігієністів, токсикологів, дезінфекціоністів, лаборантів, інших медичних працівників середньої ланки. І на яких покладалося найвідповідальніше завдання — зберегти генофонд та навколишнє середовище України. Попри знищення матеріально-технічної бази державної санепідслужби, яку створено майже 100 років тому, її підрозділів, попри те, що у вишах більше не готують спеціалістів для цієї галузі медицини. А на це знадобиться майже десять років.
Усе нині залежить від політичної волі народних депутатів України, представників Кабінету Міністрів і МОЗ, які мають усвідомити, що віруси, мікроорганізми, інфекційні хвороби не зупинити жодними кордонами. Їм, образно кажучи, на все начхати, вони можуть вразити будь-кого. А усвідомивши, слід почати діяти. Адже проєкти нових державних документів щодо створення сучасного епідеміологічного нагляду вже розроблено.
Нагадаю, що крім коронавірусу, існує близько мільйона типів, видів інших вірусів та мікроорганізмів. А відкрито лише 10 тисяч. Де гарантія, що не з’являться нові зграї збудників інфекційних хвороб?
— Ефективніше долати коронавірус, узявши на озброєння досвід інших країн, чи власними методами?
— Річ у тім, що хвороба, спричинена коронавірусом 2019-nCoV, — це нова особливо небезпечна інфекційна недуга, і перевірених знань про неї немає. А в нашій країні поки що немає й досвіду боротьби з нею. Тому треба скористатися досвідом інших країн, і якомога швидше. Це вже й робимо. Але водночас необхідно напрацьовувати й власний науково-практичний досвід, без якого не зможемо вибратися із цієї прірви.
Наскільки мені відомо, вітчизняну медичну науково-дослідну галузь також принижено, а у вишах не готують відповідних фахівців із профілактичної медицини. Дуже шкода. Багато закордонних колег заздрили Україні, що в нас є унікальні спеціалісти, науковці саме в цій галузі. Держава не шкодувала коштів, виробляли вакцини та різні імунобіологічні препарати. Наш досвід запозичували навіть такі високотехнологічні країни, як США, Японія й інші.
— Чи передається коронавірус через воду?
— Згідно з інформацією ВООЗ, коронавірус у зовнішньому середовищі живе від кількох годин до кількох діб. Приблизно стільки само часу він залишається активним і у воді. Тому раджу пити тільки кип’ячену воду і як зіницю ока оберігати наші джерела питної води від забруднень.
— Чи сприяє поширенню коронавірусу спалювання сухостою, сміття?
— Якоюсь мірою так. Забруднення водойм, грунтів, неконтрольоване спалювання сміття сприяє поширенню різних, не тільки інфекційних хвороб. Під час спалювання стерні, сухостою гинуть не лише віруси й різні мікроорганізми, а комплексно завдається величезна шкода природі. Тому необхідно жорстко дотримуватися правил охорони навколишнього середовища.
Яскравий приклад того, як треба співпрацювати з мікросвітом, — новації, запроваджені Героєм України Семеном Антонцем у ПП «Агроекологія». Там ще 42 роки тому відмовилися від тотальної хімізації, застосування отрутохімікатів та синтетичних мінеральних добрив. І як наслідок, мікросвіт та органічне землеробство там сприяють виробництву органічно безпечної продукції.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Валентин ШАПОВАЛ. Народився 23 травня 1941 року в с. Піщане Кременчуцького району Полтавської області. Закінчив Ніжинське медичне училище, Харківський медичний інститут, аспірантуру Української медичної стоматологічної академії. Працював санітарним лікарем санітарно-епідеміологічного відділу Кременчуцької ЦРЛ, головним санітарним лікарем Кременчуцького району, Полтавської області, заввідділу особливо небезпечних інфекцій обласної державної санепідслужби.
Із 2012 року — лікар-епідеміолог відділення особливо небезпечних інфекцій ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України».
Кандидат медичних наук, доцент. Почесний професор УМСА та Харківського інституту мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова. Заслужений лікар України.