Древнє козацьке місто Ладижин свого часу стало селом. Та в 70-х роках минулого століття тут, на березі річки Південний Буг, було споруджено електростанцію, завдяки якій Ладижин знову став помітний на мапі України та згодом набув статусу міста обласного значення. Прикметно, що Валерію Коломєйцеву, який 16-річним хлопцем починав працювати на будівництві ЛТЕС електрозварювальником, останні 13 років городяни довіряють очолювати міську громаду, вп’яте обираючи його міським головою на чергових та позачергових виборах. З ним розмовляємо про перспективи і проблемні питання в житті міста.
— Валерію Івановичу, на вашу думку, що нині потребує від кожної людини держава?
— Через воєнні дії на сході ситуація в нашій країні тяжка для кожної людини. Але жити треба далі, і якщо ми патріоти, то маємо більше працювати і докладати зусиль, щоб держава стала міцнішою. У зоні бойових дій наші хлопці віддають своє здоров’я і життя заради територіальної цілісності України. А для людей цивільних є обов’язком своєю працею, відповідальним ставленням до тієї чи іншої справи допомогти державі у цей складний час.
Жителі Ладижина — свідомі громадяни нашої держави. Так, за 10 місяців цього року підприємства міста виробили продукції на 28% більше, ніж за аналогічний період минулого року, і цим зробили свій внесок у розвиток економіки країни. Ми випустили продукції на суму понад 6 мільярдів 102 мільйони гривень, що на 1 мільярд 347 мільйонів більше, ніж за відповідний період минулого року. Зростання обсягів виробництва — це і збільшення податків, які надійшли в державний бюджет, що сприяє розв’язанню соціально-економічних проблем та зміцненню Збройних сил. За названий період на одного жителя міста вироблено продукції на суму 253 тисячі гривень. Це найкращий показник у Вінницькій області.
Принагідно зауважимо, що на території міської ради, де разом з селищем Губник і селом Лукашівка проживають 24,5 тисячі осіб, виробляють приблизно чверть промислової продукції області. На сьогодні за промисловим потенціалом Ладижин випередив Вінницю. Це не враховуючи внеску обленерго та облгазу, результати роботи яких формують всі жителі області. Ми можемо пишатися своїми працьовитими людьми.
— Чи всі ладижинці мають можливість працевлаштуватися та яка в місті середня заробітна плата?
— Протягом останніх п’яти років за цими показниками ми є лідерами в області. Зарплата по місту в середньому становить 4383 гривні, що значно більше середнього показника по області.
Якщо людина фізично може працювати і прагне цього, то в нас немає жодних проблем знайти для неї роботу. На нових підприємствах з вирощування птиці та переробки м’яса, комбікормовому заводі за останні два роки створено понад 4 тисячі робочих місць. У місті не вистачає робочих рук, щоб забезпечити їхні потреби. Тому підприємства своїми автобусами, яких майже півсотні, доставляють на роботу людей із сіл Гайсинського, Тростянецького і Тульчинського районів.
— Чи продовжуєте співпрацювати з компаніями, які входили в місто як інвестори?
— Місто не змогло б повноцінно жити без допомоги підприємств (їхніх власників і трудових колективів), які є на його території. У нас розміщуються підрозділи двох великих підприємств: компанії ДТЕК, у власності якої Ладижинська ТЕС, та ПАТ «Миронівський хлібопродукт» — м’ясопереробний комплекс, комбікормовий завод та агроформування. Ці холдинги багато дають місту. Наприклад, два дитсадки повністю утримують коштом МХП, а в новому 9-поверховому будинку, збудованому ним, ладижинці безкоштовно отримали квартири. ДТЕК щороку виділяє 5-6 мільйонів на потреби територіальної громади та сприяла створенню агенції, яка займається питаннями соціального розвитку міста, в тому числі залученням грантів.
Ці потужні підприємства допомагають нам у розв’язанні багатьох проблем, з якими стикаються городяни. Нині вони допомагають нам відремонтувати та реконструювати згідно із сучасними вимогами прийомне відділення та відділення екстреної медичної допомоги в міській лікарні. Я оцінюю зусилля наших друзів-промисловців як дуже корисні і дуже вагомі для громади Ладижина.
— Яку допомогу громада міста надає учасникам АТО?
— Почуття патріотизму, прагнення допомогти військовим у ладижинців дуже великі. На сьогодні 64 мобілізованих земляки захищають територіальну цілісність України у східних регіонах. З міського бюджету родина кожного з них отримує щомісяця 800 гривень на оплату комунальних послуг. У нас тепло, вода, водовідведення — це товар, який належить не комунальному підприємству, а приватній корпорації «Західенерго». Тому надаємо допомогу грішми.
За рахунок міського бюджету кожному ладижинцю, який ішов на неоголошену війну, придбали бронежилет і каску. Ніхто з активістів самооборони, громадських організацій не скаже, що не зміг вирішити питання щодо допомоги армії, звернувшись до міського голови чи міської ради. Я хочу подякувати депутатам за одностайність у цих питаннях. Коли треба придбати тепловізор, бінокль нічного бачення чи теплий спеціальний одяг, ми знаходимо можливість купити ці необхідні для наших хлопців речі. Багато городян жертвують свою зарплату на підтримку армії.
Стосовно коштів міського бюджету, населення і підприємств, то наразі ладижинці надали допомогу учасникам АТО на суму 2,5 мільйона гривень.
Крім того, ми переймаємося вирішенням питань переселенців, які втекли від сепаратистів зі сходу та не мають грошей облаштуватися на новому місці. Я винесу на розгляд чергової сесії міської ради питання стосовно використання приміщення колишнього будинку для людей похилого віку, яке є комунальною власністю, під житло для сімей переселенців із зони АТО.
— Що вдалося зробити у питаннях економії газу?
— До нинішнього опалювального сезону газ у місті споживали будинок для людей похилого віку, школа №1, дитсадок «Барвінок», школа-сад у Лукашівці. Тепер жоден із цих закладів соціальної сфери газу не споживає. Аварійний дитсадок тимчасово закрили, а натомість зробили сучасний дошкільний навчально-виховний заклад на більшу кількість дітей у школі №1, в якій встановили два твердопаливних котли. У лукашівському навчальному закладі також тепер працюють котли на твердому паливі. А одиноких людей похилого віку з давно не ремонтованого приміщення перевели у нові, теплі палати лікарні. Таким чином у питанні економії газу нам вдалося хоча б трохи допомогти державі.
— Чи виконує місто доведені Мінфіном показники з наповнення бюджету?
— За 10 місяців це завдання ми виконали на 112%. Зауважу, що рішенням міської ради ми прийняли річний бюджет на суму 157 мільйонів, що на 20 мільйонів більше за доведений Мінфіном. Можу сказати, що останніми роками ми є кращими в області з виконання міського бюджету.
Разом із тим, не все із запланованого вдається зробити. На жаль, Державне казначейство на порушення норм законів не спрямовує своєчасно і в повному обсязі належні нам кошти за відповідними платіжними дорученнями.
Такий приклад. Приватна компанія ДТЕК надала місту 30 мільйонів гривень на ремонт житлових будинків, які ми прийняли на баланс міської ради від ТЕС. Ці гроші в повному обсязі надійшли на рахунки міської ради у Державному казначействі. Якщо у когось в будинку протікає дах, то він запитує у влади: «Гроші дали: то чому не ремонтуєте?» Ми вимушені були звернутися з позовом на казначейство в суд і виграли його. Зробили так тому, що ці гроші перерахувала місту приватна компанія.
Проте ми не подаємо в суд на Держказначейство за те, що воно не дає нам законної можливості розмістити ще 50 мільйонів вільних коштів міського бюджету на рахунок у банку, який переміг у конкурсі. Влада та всі жителі Ладижина розуміють, що нині ситуація в країні скрутна, і ці кошти держава розподіляє, щоб виплатити пенсії, забезпечити армію тощо. А тому в старій частині міста, де з криниць пропала вода, жителі приватного сектору терплять, коли державі стане легше, щоб ми могли коштом нашого спецфонду встановити дві башти й провести водогін по вулицях.
До речі, якби 50 мільйонів гривень вільних коштів міського бюджету та 30 мільйонів, які надала компанія ДТЕК, покласти в державний банк, то на відсотки за депозитом за рік ми отримали б близько 17 мільйонів гривень. Тож громада постійно мала б кошти на свої потреби. І держава виграла б, адже гроші з державного банку уряд може використовувати для вирішення складних завдань у країні. Кажуть, що так буде, коли відбудуться відповідні реформи. Натомість я впевнений, що достатньо відповідної постанови Кабінету Міністрів, щоб територіальні громади могли тримати кошти у державних банках. Ще у 2003 році, коли не існувало проблем з Держказначейством, ми першими в країні поклали на депозит у банк бюджетні гроші. Цим ми здивували працівників Мінфіну і тодішнього КРУ. Але таким чином ми поповнювали бюджет міста додатковими коштами за рахунок виплати банком депозитних коштів громаді міста. Згодом наш приклад почали наслідувати Київ, Дніпропетровськ та інші міста України.
— Міська громада може на свій розсуд розпоряджатися коштами, які ТЕС сплачує за шкідливі викиди в атмосферу?
— На жаль, статті цих витрат виписані постановою Кабміну. Іноді виникають непорозуміння. Наприклад, у теплу пору року сміттєві баки та контейнери сміттєвозів треба бодай раз на місяць мити. Цього вимагають відповідні санітарні правила. Однак не мити ж їх у Ладижинському водосховищі. А тоді де це можна зробити?
Я запитував про це у природоохоронного прокурора, який подав на нас до суду, що коштом із спецфонду місто не має права збудувати мийку замкнутого циклу. Суд першої інстанції ми виграли, суд другої став на бік прокурора, а вже вищий арбітражний суд прийняв рішення на користь міської громади. Тож переживемо зиму і таки збудуємо спеціальну мийку.
— Чи мають юні ладижинці можливість гармонійно розвиватися?
— У нашому місті росте здібна і талановита молодь. Забираємо її з вулиці й зацікавлюємо змістовним проведенням дозвілля. У нас є чемпіони світу з академічної греблі серед студентів, призери чемпіонату світу, Європи та України з боротьби. Провідні спортсмени і тренери за досягнення високих результатів отримують стипендії з міського бюджету. Я вдячний тренерам спортивних шкіл за їхню за роботу, за їхнє розуміння, що спорт допомагає підліткам знайти себе в житті та не набути шкідливих звичок. Мене тішить, що дівчата і хлопці Ладижина можуть відвідувати міську кінну школу.
Коштом місцевого бюджету утримуємо навчально-виробничий центр «Спадщина», де діти долучаються до народного мистецтва, зокрема гончарства, вишивки, різьблення по дереву та ін. А працівникам музичної школи в повному обсязі виплачуємо зарплату з міського бюджету, завдяки чому в ній навчається 300 дітей. До речі, працівникам освіти й охорони здоров’я ми й цього непростого року виплатили 13-ту зарплату.
Олег ЧЕБАН,
«Урядовий
кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Валерій КОЛОМЄЙЦЕВ. Народився 1952 року на Чукотці. Трудову біографію розпочинав зварювальником на будівництві Ладижинської ТЕС. Працював генеральним директором російсько-українського підприємства, головою правління акціонерного товариства «Енергетик». З березня 2001 року — Ладижинський міський голова. Нагороджений Почесною грамотою Президента України, Почесною грамотою Кабінету Міністрів, Почесною грамотою Верховної Ради України.