Відбулося п’яте засідання ради Федерації профспілок України. Обговорювали виклики і загрози вітчизняному профспілковому руху і завдання Федерації профспілок, її членських організацій у сучасних умовах. За словами голови ФПУ Григорія Осового, за останні три роки з окремих напрямів вдалося змінити ситуацію на краще. Основними інструментами впливу федерації на реалізацію економічної й соціальної політики була постійна система взаємодії з урядом, парламентськими комітетами, об’єднаннями організацій роботодавців у формах консультацій, переговорів, угод і меморандумів, експертизи й узгоджувальних процедур за нормативно-правовими актами, а також проведення спільних заходів.
Інший пласт роботи ФПУ — експертно-аналітична, нормативна і правозахисна. Про що ще йшлося, «Урядовому кур’єрові» розповів голова ради Полтавської обласної організації профспілки машинобудування та металообробки України Валерій ПУХАЙ.
Майже 45 тисяч гривень за місяць
— Валерію Івановичу, що ще турбує нині ФПУ?
— Зазначали, що після провальних 2014—2015 років вітчизняна економіка стала зростати. На цій основі динамічно зростає заробітна плата: гарантована державою мінімальна зросла з 2016 року втричі, середньомісячна — удвічі й в еквіваленті досягла у березні цього року 385 доларів. Так ліквідовано розрив, що утворився після 2013 року. Якби не підвищення цін і тарифів на все, такій динаміці зростання доходів від праці могли б позаздрити навіть європейці.
Однак працю в Україні недооцінюють: 20% фахівців за рівнем зарплати — бідняки; мінімальна зарплата ще нижча за фактичний прожитковий мінімум; необґрунтовано великий розрив в оплаті працівників і керівників; не усунено зрівнялівки в бюджетних галузях; зберігається заборгованість перед працівниками за виконану, але не оплачену роботу.
Тому питання гідної праці й достойної зарплати було і залишається пріоритетним для ФПУ та профспілкових органів усіх рівнів.
Потрібно осучаснити обчислення прожиткового мінімуму з урахуванням європейської практики, домогтися встановлення мінімальної зарплати на рівні, не нижчому від оновленого прожиткового мінімуму.
Саме цими днями тривають перемовини щодо цього показника на 2020 рік. ФПУ і Мінсоцполітики займають однакову позицію: 5065 гривень. А Мінфін проти!
На багатьох вітчизняних підприємствах затримують виплату заробітної плати, змушуючи працівників страйкувати. Профспілки пропонували варіанти впливу на таких непорядних роботодавців. На жаль, віз і нині там.
— А як із виплатою заробленого на підприємствах Полтавщини?
— На всіх підприємствах, які належать до нашої галузевої профспілки, заробітну плату виплачують своєчасно і в повному обсязі. До того ж, середня зарплата у промисловості на Полтавщині одна з найвищих в Україні. На підприємствах є посади, де люди заробляють майже 45 тисяч гривень на місяць.
— Це керівні посади?
— Ні, стільки в нас заробляють електрогазозварники на Крюківському вагонобудівному заводі. Однак на підприємствах з відомих причин не вистачає робочих кадрів. Тому велику надію покладаємо на Кременчуцьке вище професійне училище №7, де навчається майже 900 молодих членів нашої профспілки, які в недалекому майбутньому стануть токарями, зварниками, наладчиками верстатів ЧПУ. Їхню підготовку здійснюють на найвищому рівні, по закінченні училища випускники отримають дипломи міжнародного зразка, які визнають у країнах Європи. З училищем тісно співпрацюють усі наші заводи, а віднедавна й Полтавський ГЗК.
Ми єдина організація в Україні, яка власним коштом утримує посади голів профспілкових організацій учнів. Це ті люди, які ходять біля учня, наче нянька, доки не зроблять з нього кваліфікованого спеціаліста. І ми відповідаємо за те, щоб у ВПУ №7 майбутня робітнича зміна здобувала не тільки теоретичні знання, а й виробничий досвід. І щоб за свою практику вони отримували заробітну плату.
КВБЗ і ПрАТ «Кредмаш» та інші підприємства Кременчука відраховують певні суми на розвиток училища, допомагають йому матеріалами.
Ми надаємо профспілці цього училища методичну допомогу: вчимо лідерів, як організувати колективні переговори, укласти колективний договір, які туди внести норми. Неодноразово зверталися до Міністерства освіти і науки та профільного департаменту облдержадміністрації, щоб вони згідно із законом про профспілки відраховували певні кошти на культурно-масову, оздоровчу та спортивну роботу обсягом 0,3% загального фінансування. Поки що цих коштів училища не отримують. Допомагаємо в оздоровленні й матеріально учням-сиротам. Стипендіати нашої профспілки щомісяця отримують по 250 гривень. У цьому ми також, мабуть, єдині в Україні.
«Замість співпрацювати із владою, ми з нею судимося»
— А що не під силу вашій профспілці?
— Мені прикро, що нічим не можемо допомогти одному з найбільших бюджетоутворюючих підприємств Полтавщини — КВБЗ, з яким Укрзалізниця торік у серпні уклала угоду на постачання шести дизель-поїздів і 54 пасажирських вагонів, а вже в листопаді на засіданні Кабміну йшлося про закупівлю тільки трьох дизель-поїздів. Добре, хоч представник УЗ підтвердив повне виконання зобов’язань за договорами на постачання 54 пасажирських вагонів. Але нещодавно УЗ мала велику заборгованість за ті пасажирські вагони, які їй надав КВБЗ.
— Сподіваюся, ваша профспілка успішно співпрацює з Полтавською облдержадміністрацією?
— На превеликий жаль, за останні чотири роки керівники профспілкових організацій області так і не змогли налагодити співпрацю з головою облдержадміністрації. Так, маємо підписану регіональну угоду між ОДА, облрадою, роботодавцями і обласною радою профспілок. Але далі підписання сторони не пішли. Не пам’ятаю, коли в нас востаннє збиралася обласна тристороння соціально-економічна рада, яка могла б відіграти істотну роль у розв’язанні багатьох регіональних проблем.
Замість того, щоб співпрацювати із владою, ми з нею судимося, тому що зазіхають на власність профспілок. У нас уже відібрали будівлю на вулиці Соборності, 37 (колишній Жовтневій), триває судова тяганина і за приміщення на Ляхова, 1.
На рівні ФПУ у судах перебувають майже 200 різних розглядів щодо нашого майна. Держава хоче забрати у нас профоздоровниці, бази відпочинку, туристичну інфраструктуру.
Найгостріше ця проблема постала у Закарпатській області й останні два роки на Полтавщині. Нині ФПУ ініціює зустріч із новообраним Президентом Володимиром Зеленським. Можливо, він нам допоможе її розв’язати.
— Скільки багнетів об’єднує обласна профспілка машинобудівних підприємств?
— У нашій структурі на 1 січня 2019 року було 18 162 члени. Після 2016-го лави профспілки щороку зростають на кількасот осіб. Але загалом кількість членів профспілки в області та й в Україні останніми роками постійно зменшується.
На обліку в ФПУ на початок року перебувало 4,8 мільйона членів профспілок. За рік їх стало на 295 тисяч осіб менше. А за невиконання статутних норм відраховано 689 осіб. За власним бажанням, що вкрай тривожить, вибуло майже 70 тисяч.
— А як працюють профспілкові організації в об’єднаних територіальних громадах?
— Для Полтавщини це нова практика, і вона потребує вивчення. Нещодавно делегація від нашої облпрофради відвідала Рівненщину, де є такий досвід.
І те, що ми там побачили, спонукає нас дуже активно працювати в цьому напрямі. 25 червня ми повинні підписати угоду про співпрацю між Полтавським регіональним відділенням Асоціації міст України, Центром розвитку місцевого самоврядування в Полтавській області (об’єднані територіальні громади) та Полтавською обласною радою професійних спілок. Але хотів би повернутися до вашого запитання стосовно того, чому рідіють профспілкові лави. Іноді, коли запитуєш у члена профспілки, чому він написав заяву про вихід з неї, він каже, що вона нічого йому не дає. Тобто у частини наших людей споживацьке ставлення до профспілки. Воно виникло ще за радянських часів, коли до нас ішли, щоб отримати допомогу, путівку на санаторно-курортне лікування, для дитини на відпочинок у літньому таборі, новорічний подарунок. Але ж основні завдання профспілок у всьому світі — це зайнятість людей, заробітна плата, охорона праці. А обраний ними голова профкому сам не в змозі ці проблеми розв’язати.
Мені дуже сподобався лозунг федерації профспілок Рівненщини: «Профспілка не працюватиме замість тебе і для тебе, вона працюватиме разом з тобою!»
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Валерій ПУХАЙ. Народився у 1950 році в Полтаві. Закінчив місцевий електротехнічний технікум, Вищу школу профспілкового руху. Служив в армії. Працював робітником на Полтавському заводі газорозрядних ламп, інженером — на електромеханічному (нині завод «Лтава»), інструктором облпрофради.
Із 1991 року — голова ради Полтавської обласної організації профспілки машинобудування та металообробки України. Член ради Федерації профспілок України. Заслужений працівник профспілок України.