Віце-прем’єр-міністр Валерій Вощевський очолює Антикризовий енергетичний штаб та Міжвідомчу робочу групу щодо підготовки країни до нового опалювального сезону. Опікується сферою інфраструктури, зокрема реорганізацією Укрзалізниці та Укравтодору. Крім того, урядовець активно курирує діяльністю Міністерства екології та природних ресурсів, що тривалий час працювало без керівництва. Про ініціативи Валерія Вощевського щодо реформування Державної екологічної інспекції, системи управління Зоною відчуження, легалізації видобутку бурштину тощо читайте в інтерв’ю.
— Валерію Миколайовичу, які розглядаються варіанти майбутнього Чорнобильської зони?
— Є два напрями. Перший пов’язаний із подальшим виконанням функцій консервації АЕС, у тому числі добудова «Арки», утилізація та зберігання радіоактивних відходів. Зона відчуження і зона безумовного (обов’язкового) відселення є частиною території, що зазнала найбільшого радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, з особливою формою управління, землі якої виведені з господарського обігу. На цій території розміщені радіаційно-ядерні об’єкти, система радіаційно-екологічного контролю та моніторингу, об’єкти інфраструктури, які потребують зняття з експлуатації, переведення в екологічно безпечний стан та забезпечення розвитку з урахуванням держави.
Серед проблем, які потребують розв’язання, — забезпечення фінансування ЧАЕС, спорудження об’єкта «Укриття», виведення з експлуатації трьох реакторів, підтримання безпеки комплексу та зміцнення охорони зони. Крім того, залишаються відкритими питання щодо моніторингу забруднення в зоні відчуження, інвентаризації і дослідження могильників, зміцнення гребель, завершення будівництв сховищ. Маємо посилити тут пожежну безпеку та припинити тотальне браконьєрство і мародерство. Важливо також розв’язати проблему самоселів і так званого «Чорнобилю-2».
Другий напрямок: на тих територіях зони відчуження, де не ведеться основна виробнича діяльність, пов’язана з ЧАЕС, пропонується створити Чорнобильський біосферний радіоекологічний заповідник (ЧБРЗ). Мета його створення, в контексті втілення в життя бар’єрних функцій зони, — охорона природних комплексів, збереження біорізноманіття, координація та проведення наукових досліджень. Проект організації території заповідника вже розроблено українськими фахівцями, які підтвердили свій високий професіоналізм.
— Чому було запропоновано такий тип об’єкта природно-заповідного фонду?
— Річ у тім, що біосферні резервати («біосферні заповідники» — їх еквівалент в нашому законодавстві) — багатофункціональні території, що включають природні і перетворені ландшафти. В межах біосферних резерватів є змога вивчaти особливості структури і функціонування природних екосистем, а також змінених людиною. Складаються передумови для здійснення моніторингу, проведення спеціальних експериментів і безперервного спостереження за станом довкілля і джерел впливу, що становить великий інтерес з точки зору розроблення природоохоронних режимів та пропозицій для регульованого використання природних ресурсів.
Для запуску ЧБРЗ треба, по-перше, завершити його погодження і внести в АПУ, щоб Президент підписав указ про його створення. Проект цього указу та супровідні документи вже готові. По-друге, потрібно знайти кошти на створення адміністрації, іншими словами — створити робочий колектив заповідника, та на винесення його меж й оформлення акта на землю. Як тільки це питання буде вирішено, процес функціонування заповідника перейде в активну фазу.
— Наскільки безпечним буде відвідування Чорнобильського біосферного радіоекологічного заповідника?
— Насправді минуло не так багато часу від катастрофи на ЧАЕС. Є період напіврозпаду радіоактивних елементів — тобто час, коли половина радіонуклідів розпадається і, відповідно, радіоактивність знижується удвічі. Період напіврозпаду цезію-137, скажімо, 30 років, тобто там, де рівні радіації були значно більше допустимих, зараз вони все одно на межі допустимого рівня. Однак треба розуміти, що радіація має так звану кумулятивну властивість і взагалі чинник небезпечний. Варто пам’ятати, що чи не найбільшої шкоди завдав викид у повітря радіоактивного елементу цезію-137 (Cs-137). Розповсюдження цього елемента відбувається через молоко, рибу та інші продукти харчування. Cs-137 інтенсивно сорбується грунтом і донними відкладами. У воді міститься переважно у вигляді іонів. Також він міститься в рослинах та організмах тварин і людей. Потрапляючи в організм з їжею, він швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту в кров.
Оскільки забруднення різними радіонуклідами має мозаїчний характер (бо радіонукліди розносилися вітром, прибивалися до землі дощами з радіоактивної хмари), то небезпека може чатувати в різних місцях, в тому числі далеко від зони. Тому відвідувати забруднені території будуть переважно наші та закордонні вчені в рамках моніторингових та спеціальних досліджень.
До речі, треба відзначити високий рівень професіоналізму наших радіобіологів, радіологів та вчених інших спеціальностей, які вже накопичили гори унікальних матеріалів. Якщо буде відповідне фінансування, наша наука здатна зробити суттєвий крок щодо узагальнення матеріалів попередніх багаторічних досліджень.
— Як здійснюватиметься охорона території зони відчуження в подальшому?
— Як ви вже зрозуміли, ніякого зменшення території зони нині не планують. Просто буде проведено чітке розмежування виробничих та заповідних територій. З огляду на небезпеку цієї території, охороняти її й надалі буде одна із силових структур, але питання реорганізації охорони, яка показала свою неспроможність, — на часі. Заповідна територія буде охоронятися і службою охорони ЧРБЗ, і тією самою охороною зони. Треба завадити, зокрема, нелегальним вирубкам лісу та його вивезенню з території зони. Є інформація, що радіоактивна деревина нині переробляється у Румунії. Необхідно завадити мисливському та рибному браконьєрству — це не тільки шкода природі, а й небезпека отруєння споживачів радіоактивними продуктами харчування.
— Ви порушували питання про реформування Державної екологічної інспекції. Як, на вашу думку, покращити ефективність екологічного контролю в країні?
— Я виступаю за ліквідацію Державної екологічної інспекції — органу, в якому корупційна складова становить майже 100 відсотків. На моє переконання, має бути створений новий єдиний контролюючий орган, що своїми зрозумілими та прозорими діями реально впливатиме на підприємства, що забруднюють довкілля, а не збиратиме хабарі.
Вважаю, що нова екоінспекція має відійти від каральних функцій до превентивної діяльності, людський чинник у роботі нової структури має бути зведений до мінімуму на користь дистанційного контролю технічними засобами. Хочу застерегти від паніки та повідомити, що в новій екоінспекції знайдеться місце професійним та відданим співробітникам чинної Державної екологічної інспекції. Вони мають пройти спеціальне тестування та підтвердити свою кваліфікацію. Проте переважна більшість співробітників не зможе продовжити працювати в новій інституції.
Нині завершується підготовка концепції реформування та готується проект, яким передбачається пілотний запуск нової екоінспекції в одній з областей. Цей проект потребує значних витрат та людських ресурсів, але я сподіваюсь, що нам вдасться залучити міжнародну допомогу для створення такої важливої інституції, а люди прийдуть з громадських екологічних організацій та випускники відповідних кафедр вишів.
— Які ще існують проблеми у сфері захисту довкілля?
— Надзвичайно важлива сфера нашої уваги — поверхневі води України. На жаль, цей стратегічний ресурс нині деградує. Це наслідок, як і продовження, нещадної експлуатації, неекологічність якої закладалася багато років тому, так і нових викликів уже новій державі, але де суспільство ще не стало екологічно дружнім. Тільки останніми тижнями довелося давати десятки доручень екоінспекторам, працівникам Держводагентства, місцевим органам влади щодо локально-катастрофічних ситуацій — на Південному Бузі, Саксагані, Інгульці, Пслі, Росі, інших ріках України, де скиди забруднених вод, отрут чи недостатня водність сформували передумови еконебезпеки для довкілля та людей. Моя позиція чітка: забруднення водойм неприпустиме, здоров’я громадян — передусім.
— Розкажіть, будь ласка, про ваше бачення розв’язання бурштинової проблеми.
— Незаконний видобуток бурштину помповим методом має низьку ефективність та завдає непоправної шкоди довкіллю. Його застосування призводить до втрат цінних покладів, знищення чудових поліських ландшафтів. Населення Полісся повинно мати альтернативний варіант використання своїх природних ресурсів. Ми повинні показати місцевим жителям переваги раціонального використання надр, що може бути реалізовано виключно законним та цивілізованим шляхом. На моє переконання, державні органи зобов’язані активно долучитися до пошуку шляхів врегулювання проблеми. Ми повинні запропонувати такий механізм, який позитивно буде сприйнятий у суспільстві.
— Які компанії матимуть змогу здійснювати видобуток бурштину та за якими технологіями?
— Наразі законодавчих підстав для недопущення приватних компаній до видобутку бурштину немає. Головне, компанії повинні мати кадрове та технічне забезпечення, пройти ліцензування для здійснення видобувних робіт. Проте, на мою думку, держпідприємство має здійснювати видобуток та реалізацію бурштину на внутрішньому і зовнішніх ринках. Сьогодні держава значно програє. Так, за інформацією експертів, в 2014 році з України було нелегально експортовано до 70 тонн бурштину загальною вартістю близько 230 мільйонів доларів. Водночас потенційні запаси бурштину в надрах країни можуть становити від 2 до 10 тис. тонн, але для їх підтвердження держава має забезпечити проведення комплексу геолого-розвідувальних робіт. Лише їх проведення дасть змогу відкрити нові родовища, що є важливим з точки зору стратегії розвитку галузі.
Не варто вести розмови про легалізацію видобутку місцевим населенням. Такими заявами ми повертаємось у кам’яний вік. Видобувна діяльність підлягає ліцензуванню, роботи мають проводити спеціалізовані підприємства із дотриманням технологічних умов та умов безпеки. Інша річ — ми маємо подбати, щоб місцеві жителі були максимально залучені до діяльності підприємств.
При обговорені бурштинової проблеми чомусь забувають про застосування комплексного використання надр. За інформацією фахівців-геологів, бурштиновмісні піски можуть бути багатими і на інші мінеральні речовини в промислових кількостях. Деякі із яких можуть мати для країни стратегічне значення. Це має бути вимогою до надрокористувачів, складовою розвідки родовищ. Мінприроди зобов’язано забезпечити виконання стратегічної екологічної оцінки планів видобутку бурштину на Поліссі. Такий підхід має стати практикою для всієї країни.
— Яким чином планується мінімізувати завдану для довкілля шкоду після пожежі на нафтобазі біля Василькова?
— На першому етапі передбачається проведення заходів з метою недопущення подальшого надходження забруднюючих речовин, що залишаються на місці пожежі, в атмосферу, до грунтів, поверхневих та підземних вод. Далі передбачається визначення масштабів забруднення геологічного середовища та впровадження комплексних заходів для його локалізації та ліквідації. Зокрема, планується застосування сучасних мікробіологічних технологій очищення грунтів, локалізація розповсюдження забруднених грунтових вод шляхом створення мережі дренуючих свердловин та інших ефективних заходів. Перераховані заходи мали б бути впроваджені відразу після гасіння пожежі. Але, на жаль, цього не було зроблено, на що є певні об’єктивні причини, які слід врахувати в майбутньому при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Передовсім йдеться про отримання коштів на їх проведення, реальним джерелом яких є виключно бюджет країни.
Вважаю, що Мінприроди мало зайняти більш жорстку позицію в цьому питанні, чого ми не дочекалися ні від колишнього міністра, ні від теперішніх очільників міністерства. Як наслідок, на території нафтобази в траншеях та на поверхні водойм досі є нафтопродукти, які потрібно було локалізувати. Важливим завданням для Мінприроди та Держекоінспеції є розрахунок збитків, завданих довкіллю пожежею. Потрібно готуватися до проведення судів із їх стягнення.
Леонід ОЛЬШЕВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Валерій ВОЩЕВСЬКИЙ. Народився 1956 року у селі Галиця на Чернігівщині. Закінчив Київський інститут народного господарства та Всесоюзну академію зовнішньої торгівлі (Москва). Навчався в Fuqua School of Business, що у Duke University в США. Займався бізнесом, був першим заступником міністра економіки та з питань європейської інтеграції, головою Державної служби автомобільних доріг України. З 2 грудня 2014 року — віце-прем’єр-міністр. Член Радикальної партії Олега Ляшка.