РЕЗОНАНС
Українців, що проживають в РФ, позбавили навіть права мати своє об’єднання на загальнофедеральному рівні
Минулої п’ятниці суддя Верховного суду РФ Микола Романенков ухвалив рішення про ліквідацію останньої загальноросійської громадської організації «Об’єднання українців Росії» (ОУР). Служитель Феміди (якщо його предки навіть носили колись прізвище Романенко) вже вдруге підтвердив свою «незаангажованість» та послідовність. Понад рік тому цей самий суддя «прикрасив» своїм підписом ще одну судову ухвалу — про ліквідацію Федеральної національно-культурної автономії українців Росії. Відтепер тих, хто не захотів забути, що він з діда-прадіда українець, позбавили останньої структури, яка на федеральному рівні координувала роботу регіональних національно-культурних об’єднань та захищала їхні інтереси. І хоча нині, за статистичними даними, в Росії проживає всього два мільйони людей, для яких Україна не просто географічна назва, насправді їх набагато більше. Принаймні 8 років тому, згідно із загальноросійським переписом, тих, хто в графі «національність» писав «українець», було три мільйони.
Таке різке зменшення чисельності за неповне десятиліття, на думку експертів, є наслідком того, що політика, яку проводить Володимир Путін та його команда, змушує людей боятися переслідувань або недружнього ставлення до себе через «неросійську» національність.
Коли неадекватність — норма
Навіть у нашого терплячого та толерантного у відносинах зі стратегічним партнером зовнішньополітичного відомства, як кажуть, увірвався терпець. Воно оперативно відреагувало на рішення Верховного суду РФ, зазначивши, що з ліквідацією ОУР численна українська діаспора Росії вперше зіштовхнеться із ситуацією, коли українські громадські організації не будуть представлені на федеральному рівні. МЗС України у своїй заяві зробило також наголос на тому, що такий крок російської Феміди засвідчив упереджене ставлення до діяльності української діаспори, попри багаторазові запевнення на політичному рівні у протилежному, а сам підхід до справи суперечить відносинам традиційної дружби між нашими державами та народами.
У чому-чому, а в послідовності російським владним структурам не відмовиш. Вони наполегливо і різнопланово через свого роду торговельні війни та непоступливість у газовому питанні намагаються продемонструвати всім, «хто в домі господар». І рішення Верховного суду РФ має вигляд цілком логічної ланки в ланцюжку переслідувань, які відчули на собі українці в Росії останнім часом. Адже ще у 2006—2007 роках працівники Бібліотеки української літератури (БУЛ) в Москві заявляли про «комфортні» умови для праці, які їм створюють російські спецслужби. Зокрема у 2007 році одному з ініціаторів створення БУЛ наприкінці 1980-х Юрієві Кононенку було відмовлено у продовженні трудового контракту. А у 2009 році російські прикордонники не дозволили йому повернутись додому в Москву з України.
Однак це були, так би мовити, лише квіточки. Ягідки дозріли наприкінці 2010 року. Загальноросійську боротьбу з екстремізмом у Москві вирішили почати з української бібліотеки. 23 грудня в ній провели обшук та вилучили понад 50 книжок для психолого-лінгвістичної експертизи. Серед цих видань — книжки про митрополита Андрея Шептицького, про ОУН-УПА, діяльність «Пори», а також примірники газет «Нація і держава», «Шлях перемоги» та «Українське слово». Але, як з’ясувалося пізніше, компромату було явно замало, бо попри нелюбов у Росії до ОУН-УПА чи митрополита Шептицького, Бандери чи Петлюри, згадки про них у списку екстремістської літератури російського Мін’юсту немає. Тому міліціонери на чолі з підполковником Павлом Тимофєєвим і Ацамазом Багдаєвим вирішили навідатись в БУЛ ще раз. 24 грудня 2010 року відбувся новий обшук, у ході якого було вилучено жорсткі диски з комп’ютерів бібліотеки, а також читацькі квитки. Бібліотеку було опечатано і закрито. У ході цієї «спецоперації» представники силового відомства навіть спробували підкинути на бібліотечний стелаж пакунок із книжками забороненої церкви саєнтологів, щоб потім його «знайти». А зафіксувати це мали камери російських телеканалів. Звичайно ж, не для «домашнього» вжитку. Проте провокація провалилася, бо працівники бібліотеки помітили і зафіксували «сумлінну працю» співробітника МВС РФ.
Родовища нафти і газу, які є фундаментом економіки Росії, освоювали десятки тисяч українців, яким сьогодні відмовляють у національно-культурній автономії. Фото з сайту webpark.ru
«Я країни іншої не знаю…»
Скандал набув широкого розголосу та втягнув у свій вир представників влади України і Росії. Як повідомляли ЗМІ, 12 січня 2011 року Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації Володимир Єльченко заявив про врегулювання та нормалізацію роботи бібліотеки. Проте 14 січня, начебто насміхаючись над українським дипломатом, у БУЛ провели новий обшук. При цьому міліціонер штовхнув керівника цього закладу Наталію Шаріну в її ж кабінеті так, що вона після падіння з численними травмами опинилася на лікарняному.
Після цих подій правління громадських організацій «Об’єднання українців Росії» і «Федеральної національно-культурної автономії українців Росії» (ФНКА УР) виступили із заявою, в якій зазначили, що події в Бібліотеці української літератури в Москві насправді не мають жодного стосунку ні до української книжки, ні до бібліотечної справи, ні до культури загалом, а можуть бути зрозумілими тільки з огляду на зовнішньо- і внутрішньополітичну ситуацію в Росії, характер її відносин з Україною. З вимогою припинити тиск на українські організації представники ОУР та ФНКА УР організацій звернулися до органів влади РФ, а також направили своє звернення до Організації з безпеки і співробітництва в Європі, міжнародних українських організацій та керівництва України. Зробили вони такий крок попри те, що їхня доля теж висіла на волосинці, яка дуже швидко обірвалася.
Так, торік 27 січня за рішенням суду остаточно ліквідовано Федеральну національно-культурну автономію українців у Росії та продовжено процедуру ліквідації Об’єднання українців Росії. В обох випадках з подачі Мін’юсту РФ. Перший позов Мін’юсту грунтувався на скарзі активіста фонду «Родина» Миколи Журавльова, який заявляв, що ФНКА УР «веде політичну діяльність, прославляє бандерівців і виливає негатив на Росію». У другому випадку, як зазначив в інтерв’ю УНІАН керівник ОУР Тарас Дудко, приводом до ліквідації останнього загальноросійського об’єднання українців стали події 2009—2010 років. Тоді, під час перевірки, особливий наголос робили на діяльності колишнього співголови ОУР Валерія Семененка. Мін’юст звинуватив його в тому, що він виступав у ефірах «Радіо Свобода» та на російському «5 каналі» від імені ОУР і ці виступи мали антиросійське спрямування. Попри те, що сам Семененко під час попередніх слухань неодноразово наголошував, що висловлював власну думку, а не думку організації. Не існує жодного документа, який би засвідчив, що він говорив від ОУР.
Стосовно ж останнього судового рішення щодо об’єднання, то його голова Тарас Дудко, який, до речі, є племінником Олександра Довженка, у вже згадуваному інтерв’ю зазначив: «Це замовлення владних структур Росії спрямоване на те, щоб українці РФ не мали координуючої організації, яка б захищала їхні інтереси у контексті розвитку української культури, української мови, збереження українських звичаїв. Саме задля цього проводиться така політика».
Що ж, кому-кому, а йому, напевно, видніше, як насправді інтерпретує поняття дружби між двома, як прийнято говорити, братніми народами російська влада. Можна, звичайно, провести паралелі між тим, як почуваються не те що росіяни, а навіть різні антиукраїнські об’єднання в Україні, але це вже тема іншої розмови.