Голова Національної експертної комісії
з питань захисту суспільної моралі
Василь Костицький:
У жовтні відзначив 90-ліття Темістокль Вірста — художник, скульптор, митець, якого шанують за межами України і якого, на жаль, украй рідко згадують на теренах рідної землі. Василь Костицький — професор, член-кореспондент НАПрНУ, автор теолого-соціологічної теорії права, голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі — фактично перший із-поміж українських науковців наголосив: держава в умовах глобалізованого світу має виконувати екологічну функцію — захищати етичні стандарти.
Діяльність Василя Костицького увиразнює небайдужість до українців, які уславляють нашу державу, працюючи за кордоном. «Знаю пана Вірсту, можливо, не менше, ніж історики-мистецтвознавці. Хочеться показати шлях митця: від України до Європи, де він живе, та Японії, де частенько буває, а ще — буковинські пейзажі», — так учений пояснює свою увагу до знаного художника й ділиться планами про фільм «Буковинець із Монпарнаса».
— Василю Васильовичу, возвеличення творця за життя — етична справа?
— Як у Китаї намагалися уникнути передчасного возвеличення особи? Писати історію правління імператора там дозволяли не раніш як через 300 років по його смерті. Ми такої можливості не маємо. Я познайомився з Темістоклем Вірстою на початку 1990-х, коли працював старшим радником України в Європейській економічній комісії з питань охорони водних ресурсів і довкілля, а також у Парижі — як член Парламентської асамблеї Ради Європи. Пригадую, впродовж перших хвилин розмови відчув: спілкуюся з філософом, який знається на сучасних реаліях життя, ролі митця, менталітеті художника. Йому було майже 70.
— Чи відчули його український менталітет?
— Авжеж, відчув. Пан Вірста спілкується українською і, на відміну від тих багатьох наших співвітчизників, які, живучи за межами батьківщини й намагаючись говорити рідною мовою, «хворіють» діалектизмами, демонструє вишукану літературну українську мову (зауважте, Темістокль за межами України — понад 60 років). Попри чималий досвід спілкування з представниками української діаспори, я був ошелешений і збагнув: чоловік має зв’язок з Україною — спілкується з носіями мови, читає україномовні видання, слухає радіопрограми.
Вразило Вірстове вміння віднаходити спільну мову зі співрозмовником. Істинно, велична особистість проста в спілкуванні; бесідуючи з нею, віднаходиш друга й ділишся наявними та можливими проблемами. Я зауважив його глибоку віру в те, що ми, українці, віднайдемо себе. Та чи не найбільше мене зворушило Вірстове бажання приїхати в Україну, його жага скласти звіт передусім доробком художника перед співвітчизниками.
Пан Темістокль знаний у багатьох країнах. Його виставки відвідали королівські родини, прем’єр-міністри, віце-прем’єр-міністри... Проте як кожна людина, яка реалізувалася, але реалізувалася не на батьківщині, він сумував і сумує за українською землею.
— Ви земляки з паном Вірстою, чи не так?
— Між нашими малими батьківщинами — 60 км (я — з Івано-Франківщини), та тоді, вперше спілкуючись, я не знав, що Темістокль — буковинець. До своїх творів художник повів мене не відразу. Роками зберігаючи роботи в різних квартирах, він, зрештою, спромігся придбати невеличке приміщення поблизу власного помешкання й організувати виставку. Для українців вхід у його виставкову залу — безкоштовний; а тим землякам-художникам, котрі воліють заявити про себе, він безоплатно надає її для організації показів.
Хтось дорікне, мовляв, митець має фінансовий зиск з інших джерел. Як на мене, досягнувши поважного віку та здобувши певний статус, людина щедрої душі несвідомо починає віддавати: воліє залишитися в пам’яті тих, хто житиме по її смерті. Темістокль — людина щедрої душі. Певен, через 20—30 років українці стануть свідками канонізації особи Вірсти; в очах загалу він «малюватиметься» винятково величними фарбами.
Запитуєте, де та межа, за якою завершується мистецтво й починається комерція? Гойя часом створював портрети багатіїв, подумки проклинаючи останніх і їхні статки, бо мав потребу в грошах: у його житті була жінка, яку він обожнював і за щастя якої відповідав. Минули роки, ті портрети стали славетними полотнами. Багато важить інше запитання: де та межа, за якою завершується комерція в мистецтві й починається мистецтво комерції? Якщо людина в змозі так покласти душу на полотно, що картина, зрештою, викликає ще й фінансовий інтерес, — прекрасно.
— На ваш погляд, пан Вірста позбавлений меркантильних інтересів?
— У 1997–1998 роках Темістокль привіз в Україну 100 своїх полотен і всі відвіз додому. Він репрезентував їх у Києві, Одесі, Донецьку, Харкові, Чернівцях, Львові, Івано-Франківську… Зазвичай художник, маючи змогу, продає роботу, а потім упродовж дня-двох створює нову і, повертаючись додому, на митниці не натрапляє на проблеми. Візит пана Вірсти, його вернісаж (виставки «Знак і слово», «Мутації») не мали комерційної спрямованості. То була перша й допоки єдина його поїздка в Україну й Україною. Для кожної людини важливо, що про неї говорять удома: якщо на батьківщині тебе возвеличують, твоя душа оживає. Вважаю, Темістокль Вірста — таки велетень від мистецтва, адже створив свій, особливий, стиль у символічному мистецтві.
— Себто не в абстракціонізмі?
— Пан Вірста ідентифікує себе як символіста. Показуючи роботи, він пояснив: «Оце — мій напрям у символічному мистецтві, інші мене наслідуватимуть».
— На чому, на ваш погляд, грунтується українська ідентифікація за кордоном: спілкуванні українською мовою, об’єднанні в громади?
— Церква, на відміну від громадських організацій, — інституція стала: туди у вихідні приходять із дітьми, там живе дух України. Хай де я перебував за кордоном, щоразу заходив до української церкви, зокрема в Парижі, з Темістоклем.
— 2000-го ви внесли пропозицію нагородити пана Вірсту орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а 2003-го — посприяли тому, щоб йому присвоїли звання «Людина року»…
— Так. У справі, пов’язаній з орденом, навіть звернувся до тодішнього Президента України Леоніда Кучми. Як член делегації Парламентської асамблеї Ради Європи я раз у раз навідував Францію і мимоволі став тими «очима», якими Леонід Данилович споглядав на Європу.
Зрештою, навіть потрапив до нього на прийом і розповів: мовляв, у Франції працює цікавий художник. Людмила Миколаївна (дружина Леоніда Даниловича) відвідала вернісаж Темістокля, репрезентований в Україні, а ще через кілька місяців я дізнався, що Президент підписав указ. Вірста не зміг приїхати по нагороду: орден йому передали службовці Міністерства закордонних справ і посольства України у Франції.
Утім, куди важче виявилося здобути номінацію «Людина року». Комісія частенько запитувала: чи Вірста цього року найвизначніший? Упродовж кількох дискусій я обстоював позицію: так, Вірста. Обстояв.
— Ви, сказати б, адвокат не тільки пана Вірсти?
— Свого часу ваш покірний слуга запропонував визнати «Людиною року» Папу Римського (Івана Павла ІІ), генерального секретаря Парламентської асамблеї Ради Європи Вальтера Швіммера…
Цікаво, що я виявився першим українським чиновником, який потрапив на прийом до Івана Павла ІІ. 1992 року наша делегація відвідала Рим; на зустріч зі Святійшим Отцем було запрошено її повний склад. Папа одразу виголосив українською: «Вітаю пана віце-міністра…» і послуговувався нею впродовж усієї розмови, давши перекладачеві (коли він похопився допомогти) знак: мовляв, упораюся. Телеканали транслювали ту зустріч у прямому ефірі.
Тішить, що до моїх клопотань люди здебільшого прислухаються. За дивним збігом Вальтерові Швіммеру я навіть особисто відвіз нагороду.
Вочевидь, варто висувати гідних людей і, вочевидь, тільки тих, кого особисто відчуваєш. Поза тим, протягом останніх семи-восьми років нікого не висуваю.
— Василь Костицький — учений, законотворець чи передусім чиновник?
— Наразі для мене багато важить моя зайнятість у науці: позиціоную себе насамперед як фахівця із соціології права. Не хочу бути яловим професором, задля цього й упродовж відпусток працюю. У нашому суспільстві бачення права, на жаль, одновимірне: система норм і правил поведінки. Право — система норм у рамках моральних імперативів, дарованих Усевишнім.
— Як почуваєтеся, обіймаючи посаду голови Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі?
— Відомий факт: кілька років тому було прийнято рішення про підготовку комісії до ліквідації. Та під час голосування в червні 2011-го у Верховній Раді його підтримали тільки 12 депутатів, а потому і Всеукраїнська рада церков звернулася до Президента України з проханням не ліквідовувати комісію. Кумедна ситуація: з одного боку — нас ліквідовують, а з іншого — впродовж, до прикладу, тільки першого півріччя 2011-го в комісію надходить 7000 заяв (як за весь 2010 рік).
Як керманич комісії волію, щоби невідворотними стали ті механізми, які усувають цензуру і стимулюють діалог держави й медіа-бізнесу, а також повагу до прав споживача, механізми, які враховують особливості глобалізованого світу — світу, де людина здобула надзвичайну силу (скажімо, хакер у змозі знищити банк, зруйнувати політичну партію, змінити хід виборів). Проблема етики в інформаційному суспільстві — вкрай важлива.
Комісією організовано діалог із медіа-бізнесом; 2009-го — з вищим менеджментом телеканалів підписано Хартію про партнерство заради інформаційних прав і свобод та захисту суспільної моралі, а також Меморандум. Багато важить, що нині, згідно з соціологічними дослідженнями, приблизно 70% українців підтримують позицію комісії.
Лілія БОНДАРЧУК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Василь КОСТИЦЬКИЙ. Закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка. Фахівець у сфері нормотворчої діяльності: співавтор Конституції України та понад 150 законопроектів, пов’язаних із питаннями судово-правової реформи, захисту прав особи, а також суспільної моралі, охорони здоров’я та охорони довкілля. Більшість законопроектів, підготовлених за участю Василя Костицького, прийнято Верховною Радою.
Доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член-кореспондент Академії правових наук України, народний депутат України I, ІІ, III скликань. Працював заступником міністра охорони навколишнього природного середовища, старшим радником від України з питань екології у Європейській економічній комісії ООН (м. Женева, Швейцарія). Був членом Комітету у справах жінок, материнства і дитинства при Президентові України, віце-президент фракції Європейської народної партії в Парламентській асамблеї Ради Європи.