Нові знання та можливість започаткувати власну справу дають змогу адаптуватися учасникам бойових дій. У Вінниці вперше викладачі Київської школи економіки навчали підприємництва захисників-ветеранів. Протягом двох з половиною місяців 25 учасників опановували основи бізнес-планування, маркетингу, фінансів, продажу та управління командою. А днями 14 з них захищали свої бізнес-плани перед комісією, до складу якої увійшли викладачі KSE, представники бізнесу та громадськості. Програму здійснюють за підтримки Zagoriy Foundation спільно з Вінницькою міською радою.

Розкажи так, щоб повірили

У міському хабі «Місто змістів» презентація бізнес-планів тривала майже весь день. Річ не лише в тім, що потрібен час, аби предметно розповісти про складові бачення власної справи з фінансовими розрахунками, а також у тім, що визначення кращих проєктів, які матимуть підтримку, по суті, стало продовженням навчання. Влучно зазначив професор KSE, викладач програми Сергій Гвоздьов: «Сьогоднішній захід — це спілкування людей, які хочуть максимально допомогти одне одному».

Першим представляв власні напрацювання Михайло Жилін родом з Донбасу. На війні він зазнав важкого поранення, а після одужання викладав історію в університеті. Тепер хоче зайнятися власною справою, а саме відкрити точку фаст-фуду з пончиками Intermezzo за мотивами творів Михайла Коцюбинського.

«Коцюбинський — бренд Вінниці. Ми розвиватимемо наші пончики і бренд Вінниці. З партнерами організовуватимемо екскурсії Замостям, де літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського», — сказав Михайло.

З його слів, у Європі модно, якщо страви готують у присутності покупців. Він хоче робити і подавати (взимку з кавою, а влітку з прохолодними напоями) чотири види пончиків — два види солодких і два з прісного тіста. І це все щойно приготовленим. Основна цільова аудиторія — школярі й студенти. А молодь нині живе, їсть і спить зі смартфонами, тому на столиках біля кафе будуть підставки для гаджетів, що зручно.

Створити кафе він планує в мікрорайоні парку «Хімік», який має стати туристським та фестивальним центром Замостянського району. Планує почати бізнес разом із дружиною, потім найняти двох працівників, а дочки у соціальних мережах розповідатимуть про проєкт. Тож ініціатива двох створює ще два робочі місця, а діти долучаються до просування ідеї батьків.

Інший фіналіст Сергій Бондаренко знається на бджолах і має пасіку: з дружиною виробляє мед із сухофруктами, ягодами і горіхами. Мають власну торгову марку, яку хочуть розвивати.

Дмитро Роженко у 18 років пішов на службу за контрактом у відому 95ту бригаду. 2014-го під час штурму Лисичанська його поранило у ноги, і тому довго стояти йому важко. З дитинства він займався виробами з дерева, після поранення змушений був знайти легшу роботу. А тепер бачить, що може повернутися до улюбленої справи (виготовляти табуретки, альтанки, східці, меблі тощо). А щоб робота була продуктивною, планує найняти кількох працівників.

«Проєкт прибутковий — це беззаперечно. Мені не вистачає певної суми, щоб придбати обладнання і збільшити ефективність виробництва. Працівникам, яких найму, передам уміння працювати з деревиною», — сказав Дмитро.

Задум дає наснагу

Важко переоцінити значущість програми підприємницької діяльності для ветеранів АТО/ООС, започаткованої позаторік. Відбулося кілька випусків слухачів у Києві, Харкові й Миколаєві: тут ветерани після навчання успішно реалізують власні проєкти. Вінниця — четверте місто впровадження програми.

«Програма має величезне значення. Суспільство у боргу перед тими, хто брав участь у бойових діях і допомагав нашим військовим та добровольцям. Намагаємося, щоб вона була максимально ефективною. На наш погляд, бути автономним, менше залежати від зовнішніх обставин — ця думка серед ветеранів об’єднавча. Хочемо, щоб ваші мрії реалізувалися, для вас і ваших родин створювали новий простір, нове життя і відкривали нові можливості», — сказав, звертаючись до він­ницьких учасників програми, професор KSE Сергій Гвоздьов.

Уміння продукувати ідеї та прагнення їх втілювати — це своєрідні педалі, рухом яких змінюється на краще життя людини і суспільства.

«Ми виробляємо продукцію в галузі енергетики. Насправді виробляти — не надто складно. Найскладніше генерувати класні ідеї, які будуть успішними. Ви почали з ідей, що найцінніше. Ми у своїй компанії намагаємося всіляко стимулювати, щоб нові ідеї з’являлися. Добираємо найвдаліші і впроваджуємо. Найцінніше — розвивати ідеї. Використайте шанс започаткувати власну справу», — зазначив член комісії, керівник компанії «Промавтоматика Вінниця» Михайло Ганчук.

Із 14 фіналістів, які представили власні бізнес-плани, частина лише торкається питань підприємництва, а частина має певні практичні навики. І прекрасні є задуми.

Наприклад, Олександр Мончак упроваджує схему, за якою не треба везти побутовий холодильник на ремонт у майстерню. З його слів, сучасні технології та оснащення дають змогу своєчасно відремонтувати холодильне обладнання на місці. «Я зіштовхнувся з тим, що хочу більше зробити, однак на все мене не вистачає. Хочу найняти працівників і навчити їх. У перспективі бачу таку структуру підприємства: координатор, диспетчерська і три працівники», — сказав він.

Вражає його бачення життя. Власним коштом допомагає волонтерській організації виготовляти сучасні мапи для наших військових. Кільком авторам допомагає видавати книжки на історичну та крає­знавчу тематику. Розробив проєкт книжок для дітей «Країна — Жандія», і перші книжки вже надійшли у дитячі будинки-інтернати Луганської і Донецької областей.

Члени журі поцікавилися, чи не відволікає вести бізнес значна соціальна спрямованість? «Якщо хочу розвиватися, мені треба трохи грошей для особистого життя, але щоб і вкладати в соціальну сферу. Гроші непросто заробляти. Навчаючись за програмою тут з друзями і колегами, побачив, що економіка — дуже складна наука. Дякую викладачам. Економічні знан­ня потрібно поширювати у суспільстві», — сказав Олександр.

Держава має бути зацікавленою в розвитку малого і середнього бізнесу. Тоді людина не бере з бюджету, а дає в нього. За великим рахунком, підприємництву як виду діяльності однаково, хто у галузь входить: учасник бойових дій чи ні. Річ у тім, що за натурою чимало людей не можуть бути підприємцями. На жаль, в Україні відсоток населення, зайнятого у малому і середньому бізнесі, у рази менший, ніж у розвинених країнах. Тож у цьому напрямі роботи дуже багато.

Адаптуватися після війни складно. Треба подбати, щоб більше реальних бізнес-планів ветеранів одержували підтримку. Це не лише в їхніх інтересах, а й місцевих громад і держави.

«Сподіваюся, що підтримка підприємництва учасників АТО та ООС стане постійною. Вінницька міська рада і департамент економіки сприятимуть таким заходам», — зазначив заступник міського голови Андрій Очеретний.

Після завершального етапу курсу підтримка ветеранів триватиме у спільноті випускників. За підтримки Zagoriy Foundation цього року навчання планують у кількох містах України.