ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ
Верховна Рада ухвалила закон щодо використання у паспортах біометричних даних громадян
Позавчора Верховна Рада, врахувавши зауваження Президента, 234-ма голосами «за» прийняла у новій редакції закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу та її соціальний статус», відомий широкій громадськості як закон про біометричні паспорти.
Чи зніме це чергове, багато в чому штучне протистояння у суспільстві щодо цих питань, зараз сказати важко: дискусія з перервою на пост-виборчі пристрасті триває вже давно — ще з минулого року, коли в парламенті розглядався відповідний законодавчий акт. Тоді, нагадаємо, глава держави ветував документ, посилаючись на недостатність гарантій захисту особистих даних людини.
Хто захистить персональні дані?
На початку жовтня вже нинішнього року депутати вдруге схвалили «біометрію», але Президент знову скористався правом вето і повернув закон парламентаріям зі своїми зауваженнями. Зводилися вони до кількох принципових моментів. По-перше, до необхідності зробити перелік документів, які виготовлятимуть із застосуванням Єдиного реєстру, закритим. По-друге, для громадян, які через релігійні чи якісь інші переконання не хочуть вносити свої дані до так званого безконтактного електронного носія, імплантованого в нові паспорти, передбачити окрему процедуру видачі документів старого зразка. Судячи з того, що ці положення були внесені до законопроекту, нардепівський загал прислухався до думки глави держави.
Але, схоже, до порозуміння ще далеко. Критика не стихає, з тією лише різницею, що тепер «вогонь» перенесено на Президента. Кажуть, гаранта Конституції «не турбує», що створення Єдиного демографічного реєстру, котрий поєднає не лише паспортний та реєстраційний реєстр, а й дані всіх відомчих інформаційних систем, не відповідає міжнародним конвенціям з питань захисту персональних даних саме через збирання надмірної інформації без визначення мети. Мовляв, такого реєстру, що є «вершиною антидемократичності і втручання в приватне життя громадян», немає в жодній цивілізованій країні. І наведено аргумент: якими будуть наслідки, якщо він потрапить до рук шахраїв, «продажної» міліції чи навіть спецслужб інших держав? До критики закону, окрім штатних і позаштатних правозахисників, приєдналися й громадські ради таких відомств, як Держслужби з питань захисту персональних даних і Мін’юсту, а також Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Інтернет асоціація України тощо. Дехто вважає, що варто обмежити введення біометричних документів лише закордонним паспортом.
Відбитки пальців підробити практично неможливо. Фото з сайту province.in.ua
Біометрію не підробиш
Справді, запровадження біометричної ідентифікації особи зумовлено нашими зобов’язаннями перед євроспільнотою: Україна підписала угоду в рамках ОБСЄ про введення біометричних технологій до початку 2015 року. Такий принцип дає змогу претендувати в майбутньому на безвізовий режим з країнами Євросоюзу. До речі, в Старому Світі вважають, що, крім більш високого ступеня безпеки, біометричні документи забезпечують ще й додатковий комфорт. Приміром, у Німеччині електронні посвідчення особи мають функцію автоматичної онлайн-автентифікації: помістивши свою паспорт-картку в спеціальний зчитувальний пристрій, підключений до комп’ютера, громадяни можуть по Інтернету вирішувати свої питання в держустановах. Цікаво, що в німецькі біометричні паспорти відбитки пальців вносять за бажанням, а ось зріст і колір очей вказують обов’язково.
Цікаво й інше: на біометричні документи раніше, ніж Європа перейшли азійські країни. Хто б міг подумати, що одними з перших системою електронних посвідчень обзавівся Пакистан, який випередив у цьому плані навіть США. З 2004 року пакистанці отримали понад сім мільйонів біометричних паспортів, причому тут, як і в більшості країн регіону, до цього питання підходять безкомпромісно: не хочеш здавати відбитки пальців, не отримаєш паспорта. А все через те, стверджують експерти, що це єдиний дієвий засіб у боротьбі з нелегальною міграцією, а також різними підпільними екстремістськими організаціями, оскільки при сучасних технологіях «сфабрикувати» звичайний «липовий» паспорт можна без проблем. Зате документ із мікрочипом, в якому, крім фотографії, містяться ще й відбитки пальців, не кажучи вже про інші дані, на кшталт кольору очей чи коду ДНК, дає змогу стовідсотково точно ідентифікувати його власника.
Біометрія — певний стандарт оформлення документів, прийнятий майже у всьому світі, наголошують прибічники запровадження біометричних паспортів. Те, що в нас його немає, свідчить про певну технологічну відсталість. Коли ж говорять про ризики щодо захисту особистих даних, то він достатній: жодна стороння людина доступу до реєстру не матиме апріорі. Закон про створення Єдиного демографічного реєстру передбачає абсолютну прозорість, порядок і контроль, причому відразу в кількох основних сферах життєдіяльності країни.
Хоч би що там було, біометричну дилему знову доведеться вирішувати виконавчій владі.