Поети роблять спробу організувати та оспівати зустріч двох велетів духу: Григорія Сковороди і Тараса Шевченка. Звичайно, не випадково. Дуже вже хочеться, щоб вони разом сказали слово народові. У часі це неможливо — майже століття відділяє їхнє народження. У просторі таке побачення цілком реальне. Воно відбувається в допитливих умах. Його ініціатор — народ, який вважає двох геніїв своїми символами.
Про це вкотре нагадав краєзнавець Микола Булда у книжці «Край Григорія Сковороди». Твір присвячено історії Чорнухинського району Полтавської області. Чільне місце в історичному нарисі відведено видатному землякові й Тарасові Шевченку, який, імовірно, побував на батьківщині мандрівного філософа.
В історії цього району була подія, яку без перебільшення можна назвати зустріччю двох Великих українців, організованою жителями села Харсіки. Ось як пише про це Микола Булда, наводячи витяг із донесення лохвицького по вітового справника по міч никові начальника Полтавського губернського жандармського управління в Лохвицькому повіті: «24 и 25 сего февраля в г. Лохвице состоялось чрезвычайное собрание гласных Лохвицкого земства, при чем 25 числа был рассмотрен вопрос по ходатайству жителей с. Харсик Чернухской волости о присвоєнии Харсикскому начальному народному училищу имени Т. Г. Шевченко. При обсуждении этого вопроса по предложению гласного кандидата прав Василия Федоровича Русинова (брата уездного Предводителя дворянства) память Шевченка собранием поч тена вставанием. Кроме этого в том же собрании были рассмотрены вопросы по ходатайству Чернухского родительського кружка о присвоєнии Чернухскому народному училищу имени философа Григория Саввича Сковороды и жителей Чернухской волости об открытии всероссийской подписки для сооружения в Чернухах памятника упомянутому Сковороде, при чем собранием постановлено возбудить соответствующие ходатайства об удовлетворении названных просьб».
Звідки через багато років у селян така пам’ять і повага до Сковороди та Шевченка? У козацькому краї завжди велику увагу надавали освіті. Як свідчить Микола Булда, початкові школи здавна існували в містечках і селах, при церквах і монастирях. За часів козаччини всі діти і майже всі дорослі вміли читати й писати. Про це свідчить архідиякон Павло Аллепський: «По всій козацькій землі ми зазначали прегарну рису, що нас дуже здивувала: всі вони, за малими виїмками, навіть їхні жінки та дочки вміють читати та знають порядок богослужби і церковний спів. Крім цього, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях. Число письменних зросло, особливо за часів Хмельницького».
У 1740 році в Чорнухах було три школи. Вчили там, видно, добре. Свідчення цього — 17 вихідців із району, які закінчили Києво-Могилянську академію. Серед них не лише Григорій Сковорода, а й брати Милорадовичі, один з яких — Андрій — був губернатором Малої Росії, а пізніше — Чернігівським губернатором.
Звісно, освічені чорнухинці знали Шевченка, який побував на Полтавщині в 1843—1846 і 1859 роках. Дослідники впевнені, що не минув Кобзар і батьківщини Сковороди. Щоправда, документальних свідчень немає, зате є перекази.
Достеменно відомо інше. Микола Булда пише, що Л. Падалка, уродженець Чорнух, був секретарем гу бернського комітету зі спорудження пам’ятника Т. Шевченкові. Г. Саливону, уродженцеві села Мелехи, належать дослідження «Шевченко в Лохвиці» та «Шевченко на Україні». Він випалив на дерев’яній дошці портрет поета, який репродуковано на поштовій картці. Г. Маркевич з Вороньків видав у власній друкарні «Кобзар» та «Заповіт», інші твори поета. Український співак-городищанин М. Швець мав у своєму ре пертуарі пісні на слова Кобзаря, а в 1906 році в Полтаві записав на платівку «Заповіт».
Погруддя улюбленого поета виготовляли поставмуцькі гончарі, уродженець села Бубни, студент Київської академії мистецтв М. Гиренко (1914). Народного учителя Лу ценка із села Вороньки за читання селянам «Кобзаря» ув’язнили у Катеринославській тюрмі.
Насамкінець. Минають роки. На порозі — 200-річчя Великого Кобзаря. Цього дня він ніби передасть естафету підготовки до 300-річчя Григорія Сковороди. Приймаючи її, люди хочуть знати більше про Великих українців, жити за проголошеними і вистражданими ними принципами. Мудрість, рівність, людська гідність, сила правди. Із цими гаслами нам приймати і сприймати, нести і передавати нащадкам естафету творців моральної конституції народу.