Житомирщина має не лише найбільшу в Україні площу лісів, а й є унікальною за їхнім складом. На півночі тут ростуть типові для Полісся хвойні ліси, а на півдні — традиційні для Лісостепу листяні масиви, в яких переважає сакральний для українців дуб.

Сосни і буряки — рядочками

Термін «лісові насадження» означає, що йдеться про створений людськими руками ліс, де як видовий набір дерев, так і схема їх садіння жорстко регламентована. Отож нікого не дивує, що в сосняку, немов на буряковому полі, всі рослини — у довжелезних рядочках. Різниця лише в розмірах і, що значно важливіше, термінах вирощування врожаю, яким ми звикли вважати ліс, точніше, заготовлену деревину.

Мало переймалися тим, як живеться на цій штучно створеній плантації звірам і птахам. Першим важко сховатися в міжряддях, які проглядаються із краю в край, а другим ніде звити гніздо чи видовбати дупло, що неминуче позначається на стані лісу. Доречно нагадати, що в період вигодовування і росту пташенят крилаті трудівниці щоденно збирають з гектара зелених насаджень 25 кг комах, більшість із яких — шкідники.

Однак чітке усвідомлення, що ліс — складна екологічна система, прийшло лише після того, як Україна зіткнулася з рукотворним лихом, — всиханням лісів. На півдні Житомирщини істотних збитків завдає загибель дубів, а на півночі — ще масштабніше пожовтіння крон сосен і посиніння їхньої деревини.

Науковці пояснюють це зміною кліматичних умов. Мовляв, наслідком підвищення середньорічних температур стали тривалі засухи, що призводять до зниження рівня ґрунтових вод та ослаблення дерев, які на півдні області вражає коренева губка, а на півночі — вершинний короїд. Він завдяки раннім веснам тепер дає потомство двічі-тричі за сезон, а не раз-двічі, як раніше.

Науковці сперечаються, що саме стало першопричиною біди: поширення хвороб і шкідників чи зниження стійкості дерев, хоч загалом це вже не принципово, бо нагадує диспут про первинність яйця чи курки. Значно важливіші практичні заходи, здатні захистити ліси від всихання і загибелі.

Від монокультур до видового розмаїття

На відміну від посівів на полях, де переважають однорічні сільгоспкультури, на виправлення помилок у лісах, де дерева досягають віку технічної стиглості майже за століття, потрібна праця кількох поколінь лісівників. Отож поспіх і зволікання тут у прямому сенсі на вагу золота, що спонукає до виваженості під час ухвалення рішень.

Однак уже очевидна згубність колись взятого курсу на індустріалізацію лісової галузі, коли насамперед переймалися зручністю заготівлі деревини та вирощуванням найприбутковіших порід дерев, що спричинилося до створення монокультур. Вони, як будь-яке штучне утворення, малостійкі до впливу зовнішніх чинників, що нині замість прогнозованої вигоди призводить до істотних втрат.

Цілком закономірно, що саме Житомирщина стала піонером з упровадження нововведень, покликаних змінити ситуацію на краще. За словами начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства Андрія Курінського, держлісгоспи жорстко дотримуються давнього правила: на всіх ділянках, де зрубали дерева, обов’язково слід провести лісовідновлення. Для цього вже вирощено понад 30 мільйонів сіянців лісоутворюючих порід, із яких 15 мільйонів — сосна, а 3,5 мільйона — дуб. Решта припадає на ялину, яка найкраще почувається на вологих територіях, які ще не перевелися на Поліссі, і модрину, клен, ясен, липу й навіть такі ще екзотичні для місцевих лісів культури, як бук, чорний горіх, черешня.

Найважливіше нововведення, яке, за спільними рекомендаціями науковців і практиків, уже кілька років діє під час садіння лісів, — відхід від монокультур. На місце ще звичних нашому оку суцільних рядів сосен поступово приходять змішані насадження, де майже 40% — листяні дерева. За словами фахівців, такий ліс стійкіший до негативного впливу природних чинників, бо тут роздолля для розмаїття птахів і звірів, а опале листя, на відміну від хвої, краще удобрює ґрунт, затримує вологу і сприяє діяльності корисних мікроорганізмів, що лише сприяє основній лісоутворювальній породі.

Аналогічна ситуація у дібровах, що, як жартома коментують фахівці, завжди росли в шубі, але з відкритою головою. Ідеться про те що дуби потребують простору, але будуть стрункими за умови, коли їхні підніжжя затіняють менш рослі види дерев, змушуючи лісових богатирів тягнутися до сонця.

Та якщо раніше лісівники орієнтувалися на вирощування монокультури, то нині так звані підгінні породи дерев стають важливою складовою єдиної лісової екосистеми. 20—25% ясенів і кленів, висаджених поряд із дубочками, з часом дадуть не набагато дешевшу від дубової деревину, зате формують різновидовий ліс, стійкіший до випробувань на шляху до зрілості, яка настане через 80—100 років.

Лісовідновлення — справа затратна

Далеких від розуміння природи лісу людей обурює, коли вони бачать вирубані ділянки. Проте фахівці пояснюють, що в кожного дерева є вік життя. Якщо вирощений урожай деревини вчасно не зібрати, то змарнується праця кількох поколінь лісівників, бо старі й трухляві стовбури згодяться хіба що на дрова.

Не менш важливо усвідомлювати різницю між мініатюрними сосонками, дубочками, липками і могутніми деревами, які з них виростають. Із висаджених на 1 га 6—8 тисяч тендітних пагінців до віку стиглості залишають 600—800 екземплярів, тобто один з десяти. А до сорокарічного віку молоді насадження із суто економічного боку завдають лише збитків, потребуючи спочатку затратного захисту від заростання бур’янами і кущами, а потім так званих рубок догляду, під час яких проводять формування й оздоровлення лісових масивів.

Торік у держлісгоспах, підпорядкованих Житомирському обласному управлінню лісового та мисливського господарства, на лісовідтворення і догляд за лісом витратили майже 60 мільйонів гривень, з яких затрати на садіння і висівання становили близько 14 мільйонів. Отож на всім помітну суто садивну кампанію, яка справді потребує великої праці й коштів, припадає менш як чверть загальних витрат з догляду за лісом, що підростає.

Тому суцільні санітарні рубки рівнозначні переорюванню зріджених або загиблих від морозів чи шкідників посівів на ланах, від чого в хліборобів болить серце і йдуть за вітром витрачені на змарновану роботу кошти, але іншого шляху зарадити біді не існує. Єдина різниця між лісом і полем у тому, що в таких ситуаціях усі співчувають аграріям, а лісівників підозрюють і навіть звинувачують у спробах нажитися на санітарних рубках.

Хоч навіть суто теоретично відкати і розпил на освоєнні бюджетних коштів, спрямованих на лісовідтворення, у державній лісовій галузі неможливі. Уже понад 15 років усі роботи із садіння і догляду лісів фінансують самі держлісгоспи, для яких ця стаття витрат фактично перетворилася на додаткове самооподаткування в інтересах держави і майбутніх поколінь українців, яким ми зобов’язані передати не гірші зелені багатства, ніж дісталися нам від дідів і батьків.

Мета — різновіковий ліс?

На запитання, коли доцільніше садити ліс — восени чи навесні, лісівники одностайно відповідають, що слід проводити ці роботи у жовтні-листопаді. На ділі майже 80% нових насаджень роблять у квітні-травні. Пояснюють це тим, що взимку на болотистому Поліссі й до віддалених лісових масивів дістатися легше, і заготовлена взимку деревина якісніша. Крім того, площі, на яких дерева рубали влітку, потрібно ще очистити від залишків гілок і хмизу, що за умов пожежонебезпечного спекотного літа і сухої осені доводиться відкладати аж до морозів. Отож більшість ділянок для садіння готові саме по завершенні зими.

Однак через уже звичні для літа посухи гинуть 10—15% висаджених навесні саджанців листяних дерев і майже 40% тендітніших сосонок, під які відводять піщані ґрунти, що швидко пересихають. Виходом міг би стати садивний матеріал із закритою кореневою системою, вирощений у спеціальних горщиках, але собівартість кожної такої рослини 1,5—2 гривні, а не 15—20 копійок, як у посіяних за звичною технологією. Істотна різниця, коли йдеться про 6—8 тисяч саджанців на кожен гектар.

Значно зростають і затрати на саме садіння, бо так званим мечем Колесова, як називають спеціальний різновид лопати для проведення цих робіт, уже не обійтися. Отож лісівники вважають, що на часі перейнятися упровадженням звичних для багатьох країн Європи різновікових лісів, де поряд ростуть молоді, пристигаючі і стиглі дерева. Такі насадження не лише стійкіші до впливу природних чинників, а й здатні до самозаліснення і самовідновлення, що значно скорочує витрати на догляд за ними, однак потребує кардинальних змін у проведенні рубок головного користування. Ідеться про саму технологію їхнього здійснення і нормативно-законодавчу базу, що регламентує порядок проведення цих робіт.

На відміну від затятих суперечок з приводу того, кому рубати ліс, а кому його плекати, якими чомусь переймаються навіть екологи, ця реформа значно потрібніша Україні. Вона дасть змогу  відмовитися від суцільних рубок ділової деревини і захистити загальнонародний зелений скарб від небезпек, що загрожують штучним лісовим монокультурам одного віку.