Українці використовують блискучу воєнну стратегію глибокої оборони, яку вони опанували досить швидко. Це істотно сповільнює й заплутує росіян, бо передбачає проведення комплексних атак на кількох рівнях із боку ЗСУ і нерегулярних сил. Про це в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповів підполковник у відставці Спеціальних сил США Перрі БЛЕКБЕРН.
Він прибув в Україну у складі своєї некомерційної організації AFGfree.org, щоб допомогти з доставкою необхідної допомоги у важкодоступні регіони. Недавно він почав проводити аналіз, як українська тероборона набирає, навчає, організує та оснащує особовий склад. Нині він допомагає створити єдиний підхід для територіальної оборони України, щоб навчати тренерів основ бою, як ефективно стріляти, рухатися та забезпечувати зв’язок.
— Якщо говорити про нинішній етап війни, які види класичної тактики найбільш вдало застосували українські сили проти росіян?
— Оборона, яку вони проводять, — це класична глибока оборона. Українці швидко навчилися застосовувати цю стратегію, вона важливий чинник, який став на заваді просуванню ворога. Це зупиняє росіян і збиває їх з пантелику, коли проводиться одразу кілька рівнів атак і з боку регулярних частин, і нерегулярних сил за повної підтримки українського народу.
Думаю, інший класичний метод, який українці досить добре застосовують, — це контрнаступ, або контратака. З військової практики знаємо, що оборону застосовують тоді, коли потрібно підготуватися до наступу. Тож, гадаю, українські військові використовують ту саму тактику — оборонятися, щоб підготуватися до наступу, і тепер ви вже можете побачити це на полі бою частіше, ніж у перші дні.
— У чому саме українці мають успіх з точки зору дій регулярних підрозділів, а також нерегулярних сил? Які тактичні прийоми та операції, що їх застосували українці, були ефективними у протистоянні росіянам?
— Щиро кажучи, я так і не побачив жодних ефективних дій росії проти українців. Ми всі, хто виріс в епоху холодної війни, знали, що російські сили вторгнення повільні, але не методичні, і що вони, мабуть, покладатимуться на артилерію, щоби спробувати вразити свого супротивника та змусити його капітулювати.
Гадаю, саме так і сталося на початку. Але чомусь багато хто забув про це й подумав, що росіяни будуть швидкими й гнучкими і що за сім днів усе закінчиться. Українці виконали дуже важливу роль у цій справі: вони стали проти цього й досягли насправді дивовижного успіху.
Отже, щодо українців, перше, що я побачив, — це те, як вони згуртувалися. Вони об’єдналися, як брати й сестри на цій війні, швидко довірилися своєму керівництву, Президентові Зеленському, а це найважливіший чинник для проведення будь-яких операцій проти ворожих сил. Потрібно довіряти одне одному, і вони зробили саме так. Вони довірилися іншим націям, щоб ті стали частиною спільних зусиль, навіть якщо це відбувається лише шляхом надання допомоги.
По-друге, українці досягли успіху в застосуванні нерегулярних сил, і я думаю, тут є дві речі, які не можна не враховувати на полі бою. Одна стосується гуманітарного аспекту, а друга — ефективності застосування вашої тактики, нестандартних прийомів та операцій проти ворога, щоб зупинити його просування, а потім нейтралізувати, контратакувати й повернути захоплені території. І хоч це іноді може тягнутися повільно, поєднайте це з тим, як діють українські сили, і ви побачите, що вони досягли значних успіхів.
Бачу це на місцях, де ми працюємо з багатьма людьми у царині гуманітарної допомоги, які забезпечують постачання в райони, позначені на картах як захоплені, звідки росіяни зараз відступають. Ці райони потребують більше першочергової підтримки, ніж інші регіони України.
Отже, ми можемо за допомогою та через українців відновити ці території набагато швидше — за підтримки українського уряду, українських військових та приватних організацій, таких як AFGfree, які виконують цю роботу.
— В американців досі виникають запитання щодо доставки в Україну боєприпасів, озброєння й інших матеріалів. Що ви побачили на місцях, де більше потрібні снаряди, пальне, набої й інші необхідні речі? Чи доходять ці припаси або ж нам потрібно докладати додаткових зусиль?
— Ми маємо докладати більших зусиль, абсолютно правильно. Ми занадто повільно намагаємося допомогти українцям. Я б сказав, весь світ діяв занадто повільно. Ми вже знали про це ще перед Олімпіадою. Багато світових лідерів навіть заявляли про вторгнення росії.
Думаю, світ чекав, чи справді путін збирається це зробити. Можливо, вони думали, що не хочуть провокувати його, але зрештою це виявилося неправильним рішенням. Тож тепер намагаються наздогнати, і це дуже важко зробити, коли вже відбуваються прямі бойові зіткнення з ворогом.
Українці — цивільні й військові, яких я зустрічав, — неймовірно добродійні люди. І це трохи надриває моє серце. Хоч зазвичай так не кажу, але вдячний за все, що вони роблять і не скаржаться на це. Вони просто роблять усе, що можуть, з тим, що мають, і водночас використовують свої нерегулярні сили, щоб заповнити прогалини й дефіцит поставок.
І коли кажу про поставки, маю на увазі не лише озброєння. Тут також ідеться про гуманітарні вантажі. Люди перебувають у зоні бойових дій. Було багато невибіркових абсолютно неспровокованих ракетних ударів з російського боку, які вбивали невинних мирних жителів. Жодна нація у світі не зможе сказати, що будь-який із цих нападів міг бути виправданим. І йдеться не про один-два з них, що можна було б списати на помилку націлювання, бо це відбувалося в Україні дуже часто.
Саме тому гуманітарні зусилля не менш важливі, бо ви маєте показати людям, що приділяєте їм таку саму увагу й підтримку, як і військовим. І це та річ, яка об’єднує українську націю. Це справді чудово.
Я був тут, в Україні, раніше. Кілька разів грав в американський футбол у Києві проти «Київських патріотів». Тож бачити, як ця нація перетворюється і зростає… Це просто неймовірно, і я з гордістю можу сказати, що ми в AFGfree допомагаємо цим зусиллям.
На жаль, ту гру з «Київськими патріотами» ми не виграли. Вони ж тренувалися тут грати в американський футбол, правильно? У цьому немає жодних сумнівів. Вони Meat Eaters! (на амер. жаргоні — сильна команда, хижаки, не вегетаріанці).
— Ви започаткували свій проєкт AFGfree.org після виведення сил США з Афганістану, щоб допомогти афганцям у питаннях безпеки, виїзду й гуманітарної підтримки. Коли росія вторглася в Україну, ви адаптували свій успішний проєкт, щоб допомогти українцям. Як це працює нині?
— Від самого початку це все не було подібним. Афганістан — країна, яка не має виходу до моря, звідти важко виїхати, тоді як в Україну можемо спрямувати необхідні поставки з інших країн. Тож спочатку в Україні ми допомагали з евакуацією, продовольством і укриттям. Під укриттям розуміємо забезпечення певного притулку для переміщених осіб, а також їхнє подальше переміщення Україною та за її межі.
У районах, куди немає звичного доступу і які потерпають від війни, можемо виконувати функції спецпризначенців, під які створювався наш проєкт AFGfree.org. Ця робота відбувається за допомогою й безпосередньої участі українців, щоб забезпечити постачання припасів і гуманітарної допомоги, критично необхідних у районах, де ситуація найважча.
Тож не просто доставляємо припаси в місця, куди дістатися легко, ми використовуємо в наших операціях українців, які знають місцевість, щоб мати фактичне уявлення про лінії розмежування з російськими військами. Робимо це, щоб доставити припаси, їжу, інші речі людям, які цього потребують, — українцям, які фактично перебувають у тилу ворога. Це велика справа, яку ми змогли реалізувати в кількох важкодоступних районах і яку й надалі робитимемо, доки це буде необхідно.
Це вимушене переселення людей — частина тактики росіян, а українці самі докладають зусиль, щоб пом’якшити ці наслідки і щоб військові могли продовжувати воювати. Такий підхід цілої нації, який має місце зараз тут, в Україні, не спостерігали з часів Другої світової війни. Українці — це нація, яка справді об’єдналася, щоб боротися з тиранією.
— Яку стратегію Україна може використати в боротьбі з диверсантами й саботажниками?
— У кожній війні є диверсанти й люди, які намагаються саботувати те, що ви робите. Таке трапляється і в Україні. В Афганістані якось з’явились американці, які воювали проти американців. Тут інше середовище, але концепція та сама: вони намагаються саботувати ваші зусилля.
І саме в цьому питанні цивільне населення відіграє важливу роль. Хай військові зосереджуються на веденні бойових дій, але викорінити цих диверсантів може й цивільне населення. Цивільні служби також можуть фактично затримати їх, бо це більше поліцейська функція, ніж робота військових. Отже, потрібно використовувати наявні можливості поліції, а не залучати для цього армію.
Ви можете виявити дії диверсантів, спираючись на активність росіян, які більше вдаються до поширення в кіберпросторі дезінформації й брехливих тверджень. А потім несподівано бачите, як деякі українці повторюють дезінформацію й пропаганду рф, і вони або мимоволі, або свідомо стають активною частиною російських зусиль.
Це не є чимось новим у війні, тож потрібно розуміти це, і тут, безумовно, виникає необхідність в активності поліції. Тож цивільні громадяни й служби викорінять їх краще, ніж Збройні сили. А військові хай зосереджуються на веденні боїв, посуваючи ворога.
— Підполковнику Блекберне, що на завершення цієї відвертої розмови про війну ви могли би сказати народу України?
— Ми всі маємо зрозуміти: карти ведення бойових дій в Україні, розміщені в інтернеті, які показують червоні зони, нібито повністю підконтрольні росіянам, — неточна картина. У цих районах справді присутні сили рф, але це вузлова присутність. Тобто є певні вузли, які вони займають, однак не весь схід, позначений на картах червоним, повністю підконтрольний рф. І причина, чому це так, — українці. Вони вступають у бої на кожному кроці, на лініях комунікацій, на підходах, у кожному коридорі для маневрів. І йдеться не лише про ЗСУ, а й про нерегулярні сили, і це має неабияке значення.
Я воював у складі найпотужнішого бойового угруповання, яке коли-небудь бачив у світі, в одному з найбільших бойових підрозділів, які, на мою думку, будь-коли ступали на землю, — у 5 Групі військ спеціального призначення (повітряний десант). Але українці вразили мене тим, як вони згуртувалися навколо свого Президента й своїх лідерів.
Я бачив українців, які вже не могли просунутися бодай на один крок, — і вони робили цей крок. Я бачив, з якою вдячністю вони реагували на ті невеличкі зусилля, які ми зробили для них у складі AFGfree.org. Для мене це має вирішальне значення в нинішній ситуації, і матиме значення у фіналі, тому що саме це принесе перемогу в війні — саме зусилля українців.
Майк РОБІНСОН,
ветеран Спеціальних сил США,
Radio Free Ukraine,
спеціально для Укрінформу